Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін

Товариство з обмеженою відповідальністю "Крим –Донбас" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Керченського міжколгоспного скляного комбінату про визнання дійсним укладеного між сторонами у справі договору №1 від 22.02.07 купівлі-продажу нерухомого майна приміщень загальною площею 3720,7 м2, розташованих в будівлі за адресою: м. Керч, вул. Блюхера, 3.

Позов мотивовано посиланням на положення ст.ст. 220, 357 ЦК України та обставини виконання сторонами спірного договору, але ухилення відповідача від його нотаріального посвідчення через відсутність коштів.

Відповідач позовні вимоги визнав у повному обсязі.

Рішенням від 12.04.07 господарський суд Автономної Республіки Крим (суддя Воронцова Н.В.) позовні вимоги задовольнив у повному обсязі, визнавши їх доведеними.

Ухвалою від 01.10.08 Вищого господарського суду України призначено до розгляду касаційне подання Заступника прокурора Автономної Республіки Крим, в якому заявлено вимоги про скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про відмову в позові. Також цією ухвалою зобов'язано Генеральну прокуратуру України надати пояснення стосовно особи, в інтересах якої внесено касаційне подання відповідно до вимог ст.ст. 2, 29, 107 ГПК України.

16.10.08 до Вищого господарського суду України надійшло доповнення до касаційного подання стосовно його внесення в інтересах Керченської міської ради, оскільки рішенням у справі порушено права територіальної громади м. Керчі, до комунальної власності якої відповідно до вимог ст. 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" має бути переданий визначений в спірному договорі купівлі-продажу об'єкт житлового фонду (гуртожиток) як такий, що не включається до складу ліквідаційної маси.

З огляду на викладене судова колегія дійшла висновку про прийняття до провадження вказаного касаційного подання та розгляд його по суті.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Генеральної прокуратури України, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, 22.02.07 на аукціоні відбулися торги з продажу нежитлових приміщень загальною площею 3720,7 м2, розташованих в будівлі за адресою: м. Керч, вул. Блюхера, 3. Відповідно до протоколу №1 від 22.02.07 про проведення аукціону з двох учасників, що брали в ньому участь, переможцем визначено позивача.

Між позивачем та відповідачем укладено договір №1 від 22.02.07 купівлі-продажу вказаного нерухомого майна. Після повної оплати придбаного майна відповідач передав це майно позивачу шляхом підписання акту прийому-передачі від 19.03.07. Проте нотаріальне посвідчення договору здійснено не було через відсутність у відповідача коштів для цього, що розцінено судом першої інстанції як ухилення від нотаріального посвідчення договору.

Задовольняючи позов у справі, суд першої інстанції послався на положення ч. 2 ст. 220 ЦК України. Відповідно до цієї норми, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним; у цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

При цьому суд дійшов висновку про те, що сторони досягли згоди по всіх істотних умовах договору, а його укладення не суперечить чинному законодавству.

Проте судом залишено поза увагою те, що при вирішенні даного спору необхідним є встановлення обставин дотримання сторонами вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачених ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, оскільки їх недотримання визначено ст. 215 цього Кодексу в якості підстав недійсності правочину.

При розгляді справи суд першої інстанції ухилився від дослідження умов спірного правочину та визнав його дійсним без дослідження дотримання сторонами вказаних норм щодо відповідності змісту правочину вимогам законодавства.

Зокрема, встановивши обставини перебування відповідача в процедурі ліквідації на підставі ухвали господарського суду Автономної Республіки Крим від 23.05.06 у справі №2-8/184-2006, суд не дослідив обставини щодо дотримання сторонами при укладенні спірного договору вимог законодавства, яке регулює порядок відчуження майна особи, що ліквідується.

Саме недотримання вимог ч. 1 ст. 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" при продажу спірного об'єкту, який є гуртожитком, визначено прокурором підставою для звернення з касаційним поданням у справі.

Згідно з вказаною нормою усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.

Як вбачається з рішення у справі, визнавши правомірним продаж відповідачем визначеного в спірному договорі об'єкту нерухомості, суд першої інстанції не досліджував обставини включення цього об'єкту до ліквідаційної маси відповідно до закону, а відтак і правомірності дій сторін при укладенні договору.

Більш того, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що ст. 657 ЦК України передбачає не лише нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна, а також його державну реєстрацію.

В силу ж ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Положення щодо визнання в судовому порядку дійсним правочину, який не є вчиненим через нездійснення його державної реєстрації, у чинному законодавстві відсутні.

Вбачається, що положення ст. 210 ЦК України не були враховані судом першої інстанції при прийнятті рішення, обставини щодо здійснення державної реєстрації спірного у справі правочину не встановлені.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Зважаючи на викладене, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції при розгляді справи не дотримався вимог ст.ст. 43, 47, 43, 84 ГПК України (1798-12) , а відтак рішення у справі підлягає скасуванню.

Оскільки право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин щодо правовідносин сторін та надання їм правильної правової оцінки на підставі відповідних законодавчих норм.

Керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, 111-9-12 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

1. Касаційне подання задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 12.04.07 у справі №2-27/4811-2007 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.