Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т.Б. Дроботової –головуючого, Н.О. Волковицької, Л. І. Рогач

розглянувши матеріали касаційної скарги

Комунального автотранспортного підприємства № 152801 Одеського міськвиконкому

на постанову

Одеського апеляційного господарського суду від 16.10.2008 року

у справі

№ 30/276-07-7558 господарського суду Одеської області

за позовом

Комунального автотранспортного підприємства № 152801 Одеського міськвиконкому

до третя особа, на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору

Товариства з обмеженою відповідальністю "Промтоварний ринок"; Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради Одеська міська рада

про

визнання договору недійсним

за участю представників:

позивача

не з’явився (про час та місце судового засідання повідомлений належним чином)

відповідачів

1. Швець В.В., дов. від 15.12.2008р. 2. не з’явився (про час та місце судового засідання повідомлений належним чином)

третьої особи

не з’явився (про час та місце судового засідання повідомлений належним чином)

Доповідач: Рогач Л.І.

Комунальне автотранспортне підприємство № 152801 Одеського міськвиконкому звернулося до господарського суду Одеської області з позовом про визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу № 27 від 02.03.2001р., укладеного Одеською міською радою в особі Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промтоварний ринок" на підставі статей 48 та 49 Цивільного кодексу Української РСР, як такого, що є укладеним з метою завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави та суспільства, а також не відповідає вимогам закону –статей 31 та 37 Закону України "Про власність" (в редакції, що діяла на моменту укладення договору), статтям 78 та 136 Господарського кодексу України, що регулюють правовий статус майна позивача; про визнання недійсним акта приймання-передачі № 23 від 02.03.2001р., укладеного між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промтоварний ринок"; про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нежитлові будівлі та споруди, що знаходяться за адресою м. Одеса, вул. Базова, 19 (7км. Овідіопольської дороги) за № 012801, видане 15 березня 2001 року Представництвом по управлінню комунальної власності Одеської міської ради Товариству з обмеженою відповідальністю "Промтоварний ринок" (в редакції доповнень та уточнень до позовної заяви, т.1, а.с.84-87).

Позовні вимоги вмотивовано порушенням внаслідок укладення оспорюваної угоди охоронюваних законом прав та інтересів позивача, якого через втручання в його оперативно-господарську діяльність неправомірно було позбавлено належного йому на праві господарського відання майна, а відтак можливості здійснювати господарську діяльність.

Позивач вважає, що відчуження спірного майна відбулося за відсутності відповідного волевиявлення органу місцевого самоврядування, що представляє інтереси власника –територіальної громади міста, з порушенням законодавчого обмеження можливості його відчуження тільки через проведення приватизації.

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Промтоварний ринок" відхилив позовні вимоги, вказавши, що Одеська міська рада, як власник спірного майна, правомірно розпорядилась ним в межах своїх повноважень; згідно статуту позивача, спірне майно закріплене ним на праві оперативного управління, відтак він не може бути його власником; відповідач заявив про пропущені строки позовної давності для захисту порушеного права.

Відповідач - Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради та третя особа усно в судовому засіданні зазначили, що при розпорядженні спірним майном вони діяли у межах наданих їм законодавством повноважень.

Рішенням господарського суду Одеської області від 03.09.2008р. (судді: Рога Н.В. –головуючий, Д'яченко Т.Г., Щавинська Ю.М.) у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу № 27 від 02.03.2001р., укладеного між Одеською міською радою в особі Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промтоварний ринок", визнання недійсним свідоцтва про право власності на нежитлові будівлі та споруди, що знаходяться за адресою м. Одеса, вул. Базова, 19 (7км. Овідіопольської дороги) за № 012801, виданого 15 березня 2001 року Представництвом по управлінню комунальної власності Одеської міської ради Товариству з обмеженою відповідальністю "Промтоварний ринок" відмовлено; у частині позовних вимог щодо визнання недійсним акта приймання-передачі № 23 від 02.03.2001р., укладеного між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промтоварний ринок" провадження у справі припинено на підставі пункту 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

В частині відмови у задоволенні позовних вимог судове рішення вмотивовано частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України, за якою сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у задоволенні вимоги позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу, а відтак відсутні підстави визнання недійсним виданого на підставі даного договору Свідоцтва про право власності на нежитлові будівлі та споруди, виданого 15.03.2001р.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16.10.2008р. (судді: Разюк Г.П. - головуючий, Колоколов С.І., Петров М.С.) рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін; відхиляючи доводи апеляційної скарги, апеляційна інстанція вказала на відсутність підстав визнання угоди недійсною за приписами статті 49 Цивільного кодексу Української РСР з огляду на недоведеність наявності у сторін угоди умислу, завідомо суперечного інтересам держави та суспільства; також апеляційним господарським судом не встановлено наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків за статтею 48 Цивільного кодексу Української РСР; апеляційна інстанція вважає, що відчуження спірного майна відбувалося на виконання чинного рішення Одеської міської ради, прийнятого в межах наданих їй повноважень, та що спірні правовідносини не регулюються Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) .

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого суду та постанову апеляційної інстанції, прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Касаційну скаргу вмотивовано порушенням апеляційним судом норм матеріального права, та приписів статті 43 Господарського процесуального кодексу України про всебічний, повний та об'єктивний розгляд в судовому процесі; не застосовано статті 4, 31, 37 Закону України "Про власність" (у редакції, чинній на час укладення спірної угоди), статтю 136 Господарського кодексу України, пункт 30 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування", статті 10, 13, 27 Закону України "Про підприємства в Україні", законодавство України "Про приватизацію".

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Промтоварний ринок відзив на касаційну скаргу не подав, усно відхилив її доводи, посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень.

Інші учасники судового провадження не скористалися правом на участь представника у судовому засіданні; відповідач та третя особа не подали відзив по суті касаційної скарги.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення представника відповідача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є відповідність договору купівлі-продажу від 02.03.2001р. вимогам чинного законодавства, інтересам держави та суспільства, та наявність чи відсутність у зв'язку з його укладенням порушених чи оспорюваних інтересів позивача.

Розглядаючи даний спір та приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд керувався приписами пункту 4 статті 267 Цивільного кодексу України; поза тим місцевим господарським судом не враховано, що відмова у задоволенні позовних вимог з мотивів пропуску строк позовної давності може ґрунтуватися лише на встановленому на підставі належних та допустимих доказах порушенні права позивача, що підлягало б судовому захисту, якби позов про це був поданий своєчасно. У іншому ж випадку (в разі відсутності порушеного права, що підлягає захисту), у позові належить відмовляти саме з цих підстав.

Судове рішення місцевого господарського суду не містить встановлених істотних обставин справи (перерахованих вище) в частині розгляду позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу та відповідного правового висновку місцевого господарського суду щодо дійсності спірної угоди, що апеляційним господарським судом при апеляційному перегляді справи не враховано.

Однак вказана обставина не є безумовною підставою для скасування рішення місцевого господарського суду за статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, а апеляційним господарським судом було здійснено повторний розгляд справи за наявними у справі та додатково поданими доказами відповідно до положень статті 101 Господарського процесуального кодексу України

Здійснюючи повторний розгляд справи, апеляційний господарський суд встановив, що Одеською міською радою було прийнято рішення № 1963-ХХІІІ від 26.01.01р. "Про внесення змін та доповнень до рішень Одеської міської ради щодо приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси у 2000 році".

На підставі вказаного вище рішення, а також на виконання рішення Одеської міської ради № 1954-ХХІІІ від 26.01.01р., Одеським міським головою видано розпорядження № 184-01р "Про відчуження будівель і споруд комунального автотранспортного підприємства № 152801 Одеського міськвиконкому, розташованих за адресою м. Одеса, вул. Базова, 19 (7км. Овідіопольської дороги)", згідно якого Представництву по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради доручено укласти з Товариством з обмеженою відповідальністю "Промтоварний ринок" договір купівлі-продажу будівель та споруд, розташованих за адресою м. Одеса, вул. Базова, за ціною 2700578грн. (з ПДВ) згідно з експертною оцінкою та здійснити передачу об'єкта з моменту нотаріального посвідчення договору.

02.03.2001р. між Одеською міською радою (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промтоварний ринок" (Покупець) був укладений договір купівлі-продажу № 27, згідно умов якого Продавець продав, а Покупець купив індивідуально визначене майно комунальної власності у вигляді нежитлових будівель та споруд (у тому числі обладнання, що не підлягає демонтажу, відображене у експертній оцінці), розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Базова, 19 (7 км Овідіопольської дороги). Характеристика нежитлових будівель та споруд міститься у технічному паспорті, який видано 31.01.2001р.

Того ж дня сторонами підписано акт приймання-передачі № 23, який є невід'ємною частиною договору, а 15.03.2001р. Представництвом видано свідоцтво про право власності № 012801, за яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Промтоварний ринок" на праві колективної власності належать нежитлові будівлі та споруди, розташовані за адресою м. Одеса, вул. Базова, 19 (7 км Овідіопольської дороги).

Відмовляючи у визнанні недійсним договору № 27 від 02.03.2001р. з підстав, передбачених статтею 49 Цивільного кодексу Української РСР, апеляційний господарський суд виходив з висновку, що наявні в матеріалах справи докази вказують на укладення сторонами спірного договору в інтересах держави та суспільства, оскільки відчуження майна підприємства здійснювалося з метою погашення податкової заборгованості позивача перед державним бюджетом.

Щодо підстав недійсності договору з мотивів його невідповідності вимогам закону, суд апеляційної інстанції вказав, що спірний договір укладено в межах повноважень продавця, а доводи позивача про невідповідність розпоряджень вимогам чинного законодавства розпорядження № 184-01 не стосуються предмету спору; доказів скасування чи недійсності даного розпорядження позивач не надав.

Водночас апеляційний господарський суд відхилив доводи позивача про укладеня спірної угоди всупереч статті 10 Закону України "Про підприємства" (в редакції від 19.10.2000р.) та Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) , зазначивши, що в даному випадку здійснюється відчуження об'єкту власником поза правовідносинами з приватизації.

Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків (виходячи з приписів законодавства, чинного на час укладення угоди): відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Водночас розгляд справи повинен відбуватись з додержанням принципів диспозитивності та змагальності учасників судового процесу, передбачених статтею 129 Конституції України та статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до підстав та предмету позову.

За статтею 49 Цивільного кодексу Української РСР угода, укладена з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, визнається недійсною. Для вирішення відповідного спору необхідно встановлювати, в чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави та суспільства мета укладення угоди, якою зі сторін та в якій мірі виконано угоду, вину сторін у формі умислу, тобто, усвідомлення ними (нею), виходячи з обставин справи протиправності укладеної угоди, суперечність її мети інтересам держави та суспільства, прагнення або свідомого допускання настання протиправних наслідків.

Доводи касаційної скарги не містять доводів у спростування висновків апеляційного господарського суду щодо мети укладення спірного договору, здійснення його в інтересах держави та суспільства з метою погашення податкової заборгованості позивача.

Стосовно відповідності спірного договору вимогам чинного законодавства судова колегія вказує на наступне.

За статтею 1 Закону України "Про місцеве самоврядування" право комунальної власності –це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

За пунктом 30 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до повноважень міських рад віднесено, зокрема, прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна.

Відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування (стаття 17 Закону); водночас органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією та законами України (стаття 24 Закону).

Водночас відповідно до статей 31 та 32 Закону України "Про власність" (в редакції, чинній на час укладення спірного договору) загальнодержавна (республіканська) власність та власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність) складали державну власність в Україні; суб'єктами права комунальної власності виступали адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад народних депутатів.

Об'єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних рад та утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд; об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території.

Відтак правомірним є висновок апеляційного господарського суду щодо укладення спірного договору купівлі-продажу особою, що діяла в межах наданих їй законодавством повноважень.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами положень статей 10, 31 та 37 Закону України "Про власність", статті 136 Господарського кодексу України, Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) не можуть бути прийняті до уваги з таких підстав.

Судова колегія погоджується з застосуванням ап еляційним господарським судом до даного спору положень законодавства, що діяло на момент укладення спірної угоди; відтак посилання скаржника на положення Господарського кодексу України (436-15) , що набрав чинності з 2004 року, є помилковими.

Як вбачається з статті 37 Закону України "Про власність", загальний правовий режим майна державного підприємства передбачає, що майно, яке є державною власністю та закріплене за державним підприємством, належить цьому державному підприємству на праві повного господарського відання, крім випадків, передбачених законодавством України. Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи щодо нього дії, які не суперечать закону та цілям діяльності підприємства; до права повного господарського відання застосовуються правила про право власності, якщо інше не встановлено законодавчими актами України.

Поняття державного підприємства міститься у статті 2 Закону України "Про підприємства в Україні", що розрізняє державне підприємство, засноване на державній власності (в тому числі казенне підприємство), та комунальне підприємство, засноване на власності територіальної громади.

За статтею 10 Закону України "Про підприємства в Україні" майно підприємства відповідно до законів України, статуту підприємства та укладених угод належить йому на праві власності, повного господарського відання або оперативного управління; тобто, правовий статус майна комунального підприємства визначається з урахуванням положень його статуту.

В силу статей 22, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України до процесуальних обов'язків позивача входить доведення обставин, на які він посилається в підтвердження своїх вимог, належними та допустимими доказами.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, звертаючись з позовом, послався на вчинення власником спірного майна дій по розпорядженню майном, що перебувало на законних підставах у повному господарському віданні позивача (володінні, користуванні та розпорядженні); ухвалами місцевого господарського суду від 17.07.2007р., від 16.10.2007р. та від 29.10.2007р. позивача було зобов'язано подати його статутні документи; доказів виконання ухвал суду позивачем не подано.

Таким чином доводи позивача про визначення його майнових прав щодо проданого майна положеннями вище перерахованого законодавства є помилковими, а належних доказів у підтвердження правового статусу цього майна (статутних документів) ним не подано всупереч неодноразовим вимогам господарського суду.

Не може бути прийнято до уваги також посилання скаржника на процесуальні порушення, допущені судам, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи.

Відповідно до роз’яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає вимогам статей 43 та 105 Господарського процесуального кодексу України та Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 29.12.76 р. "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями.

Доводи скаржника не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України та з підстав їх суперечності обставинам справи.

Твердження заявника про порушення і неправильне застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, з огляду на що підстав для її скасування колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 1 статті 111-9 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Комунального автотранспортного підприємства Одеського міськвиконкому залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16.10.2008 року у справі № 30/276-07-7558 господарського суду Одеської області залишити без змін.