Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

за участю представників:

Рішенням господарського суду АР Крим від 27.08.2008 (суддя Шкуро В.М.) позов задоволено -на підставі ч.ч.3,5 ст. 376 ЦК України визнано за приватним підприємцемОСОБА_2. право власності на самочинне збудоване нерухоме майно -двохповерховий будинок з мансардою (кафе) загальною площею 150,2 кв.м. по вул.Виноградній,8-в у смт.Лівадія, розташований на земельній ділянці площею 0,006 га, наданій позивачу в оренду за рішенням Лівадійської селищної ради №72 від 09.11.2007 та договором оренди від 05.12.2007.

ОСОБА_1. в поданій касаційній скарзі просить рішення скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки вважає, що ухвалюючи рішення про визнання за позивачем права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості, суд першої інстанції не врахував постанову апеляційного суду АР Крим від 10.07.2006 у адміністративній справі №22-2584/06, якою визнані недійсними та скасовані рішення Лівадійської селищної ради від 14.10.2004 № 173 "Про надання дозволу СПД ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою по відводу земельної ділянки орієнтовною площею 0,006 га за адресою: смт.Лівадія, вул.Виноградна" (а.с.9), а також встановлено той факт, що ОСОБА_1., як власник гаражного боксу, розташованого по вул.Виноградній в смт.Лівадія, має пріоритетне право на приватизацію земельної ділянки, на якій ОСОБА_2 самочинно збудував об'єкт нерухомості. В зв'язку з цим оскаржуване рішення стосується прав та обов'язків ОСОБА_1, не залученої до участі у справі в якості третьої особи.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судом та заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників позивача та скаржника, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення -скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду АР Крим з наступних підстав.

Задовольняючи позов суд виходив з того, що позивач на законних підставах (згідно рішення Лівандійської селищної ради від 09.11.2007 №72 (а.с.10) та договору оренди землі від 05.12.2007) користується земельною ділянкою в смт.Лівадія, яку виділено для розміщення кафе, і самочинне спорудження об?єкту нерухомості (кафетерій), який є предметом спору на виділеній приватному підприємцю ОСОБА_2земельній ділянці, не порушує права інших осіб, тому в даному випадку дотримано передбачені ч.3 ст. 376 ЦК України умови для визнання за позивачем права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

Проте, колегія не може погодитися з висновками суду з огляду на таке.

У відповідності до ст. 107 Господарського процесуального кодексу України, касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав і обов?язків.

Зазначена норма не містить вказівок, що скаржниками у таких випадках можуть бути виключно юридичні особи, а тому касаційну скаргу можуть подавати до Вищого господарського суду України також фізичні особи, якщо оскаржуване рішення стосується їх прав і обов'язків.

В результаті розгляду даного господарського спору судом прийнято рішення, що стосується прав та обов'язків фізичної особи, яка не була залучена до участі у справі, а саме громадянки ОСОБА_1 Це обумовлено тими обставинами, що предметом даного господарського спору є визнання права власності на об'єкт самочинного будівництва -кафетерій по вул.Виноградній, 8-В в смт.Лівадія, що розташований на земельній ділянці площею 0,006 га, але судом не враховано, що постановою апеляційного суду АР Крим від 10.07.2006 у адміністративній справі №22-2584/06, яка набрала законної сили з дня прийняття, визнано недійсними та скасовані рішення Лівадійської селищної ради №173 від 14.10.2004 "Про надання дозволу СПД ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою по відводу земельної ділянки орієнтовною площею 0,006 га за адресою: с.Лівадія, вул.Виноградна" та №174 від 14.10.2004 "Про відмову у затвердженні проекту землеустрою по відводу ОСОБА_1." і зобов'язано Лівадійську селищну раду розглянути питання про затвердження проекту відводу земельної ділянки ОСОБА_1. для будівництва та експлуатації індивідуального гаража по вул.Виноградній (ГБК "Маяк" бокс №37) в смт.Лівадія.

Вказаним судовим рішенням встановлено той факт, що ОСОБА_1., як власник споруди (гаражного боксу), має пріоритетне право на приватизацію земельної ділянки, розташованої під спорудою, та на частину земельної ділянки, необхідної їй для обслуговування споруди.

Підставами для задоволення позову ФОПОСОБА_2 в оскаржуваному рішенні визначено обставини надання позивачу земельної ділянки в оренду під уже збудований об'єкт самочинного будівництва (кафетерій) за рішенням Лівадійської селищної ради від 09.11.2007 №72 та договором оренди від 05.12.2007, що відповідає ч.3 ст. 376 ЦК України, і таке самочинне будівництво не порушує прав інших осіб.

Проте, згідно з ч.5 ст. 376 ЦК України на вимогу користувача земельної ділянки суд може за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинне збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Отже, в обгрунтування підстав задоволення позову суд першої інстанції фактично послався на положення ч.ч.3,5 ст. 376 ЦК України, застосовування яких повністю залежить від обставин подальшого надання земельної ділянки під уже збудований об'єкт самочинного будівництва та від відсутності порушення прав інших осіб внаслідок визнання за користувачем земельної ділянки права власності на такий об'єкт.

Водночас вищезгаданим судовим рішенням у адміністративній справі встановлено факт порушення пріоритетного права ОСОБА_1 на приватизацію земельної ділянки шляхом прийняття Лівадійською селищною радою рішення від 14.10.2004 №173, яким позивачу було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою по відведенню цієї ж земельної ділянки під розміщення кафе.

Більше того, колегія вважає, що всупереч вимогам п.9 ч.3 ст. 129 Конституції України (принцип обов'язковості виконання рішень суду) та ч.2 ст. 4 ГПК України суд першої інстанції помилково застосував при розгляді даного спору рішення Лівадійської селищної ради від 09.11.2007 №72 "Про затвердження проекту землеустрою по відведенню і передачі в оренду СПД ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,006 га для розміщення кафе за адресою: смт.Лівадія, вул.Виноградна, район будинку №8-В" з огляду на наступне.

Прийняттю Лівадійською селищною радою рішення №72 від 09.11.2007, яке в силу вимог ч.3 ст. 376 ЦК України покладено в основу оскаржуваного судового рішення, передувало прийняття цією ж радою рішення від 14.10.2004 №173, яким, в свою чергу, було надано згоду СПД ОСОБА_2на розробку проекту відведення земельної ділянки під розміщення кафе.

Обов'язковість дотримання такого послідовного порядку передачі земельної ділянки в оренди випливає з вимог ч.5 ст. 123 та ч.3 ст. 124 Земельного кодексу України. Зокрема, в ч.3 ст.124 цього Кодексу встановлено, що передача земельних ділянок в оренду здійснюється за проектами відведення в порядку, передбаченому ст.ст.118,123 цього Кодексу.

Згідно з ч.5 ст. 123 Земельного кодексу України сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання заінтересованої особи про відведення земельної ділянки у місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки.

Проте, зважаючи на те, що постановою апеляційного суду АР Крим від 10.07.2006 у справі №22-2584/06, яка набрала законної сили (її належним чином засвідчена копія додана до скарги), визнано недійсним та скасовано рішення Лівадійської селищної ради від 14.10.2004 №173, то у останньої станом на 09.11.2007 року за умов чинності вказаної постанови суду були відсутні передбачені ст.ст. 123, 124 Земельного кодексу України правові підстави для прийняття рішення №72 про надання земельної ділянки позивачу в оренду.

Вищенаведене переконливо свідчить про те, що оскаржуване рішення безумовно порушує права та охоронювані законом інтереси ОСОБА_1, підтверджені чинним судовим рішенням у адміністративній справі, оскільки унеможливлює реалізацію скаржником пріоритетного права на безоплатну приватизацію земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража (п. "д" ч.1 ст. 121 Земельного кодексу України), на якій позивач самочинно збудував спірний об'єкт нерухомості (кафетерій).

Відповідно до вимог п.3 ст.111-9 та п.3 ч.2 ст.111-10 ПІК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення суду першої інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі у справі. Вищенаведені обставини свідчать про наявність підстав для застосування Вищим господарським судом України згаданих статей до спірних правовідносин, оскільки відсутність залучення громадянки ОСОБА_1 в якості третьої особи при прийнятті оскаржуваного рішення істотно зачіпає її права та обов'язки, а, відтак, перешкоджає правильному об'єктивному та всебічному вирішенню даного спору з врахуванням прав та охоронюваних законом інтересів всіх учасників спірних майнових правовідносин. При цьому судова колегія враховує, що згідно з ч.2 ст.- 111-10 ГПК України викладені вище обставини є в будь-якому випадку достатньою окремою підставою для скасування рішення та подальшого нового розгляду справи судом першої інстанції.

Разом з тим, суду при новому розгляді справи слід також вирішити питання про необхідність залучення до участі у даній справі в якості іншого відповідача Лівадійської селищної ради, до компетенції якої, а не її виконавчого органу, власне і відноситься прийняття рішення про надання земельної ділянки в оренду під уже збудований об'єкт самочинного будівництва (ч.1 ст. 124 Земельного кодексу України та ч.3 ст. 376 ЦК України).

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.- 111-5,- 111-7-- 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення господарського суду АР Крим від 27.08.2008 у справі №2-6/7983-2008 скасувати з передачею справи на новий розгляд до цього ж господарського суду.

Доручити господарському суду АР Крим вжити відповідних процесуальних заходів для залучення ОСОБА_1 до участі у даній справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.