Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Харківський міжрайонний прокурор Харківської області в інтересах держави в особі Пісочинської селищної ради звернувся до господарського суду з позовом до приватного підприємства фірми "Лідер" про припинення права постійного користування земельною ділянкою приватного підприємства фірми "Лідер", яка розташована за адресою: вул. Весела, 55, с.м.т. Пісочин, посилаючись на порушення відповідачем вимог статті 96 Земельного кодексу України та статті 35 Закону України "Про охорону земель".

Ухвалою Заступника голови господарського суду Харківської області від 11.06.2008р. відмовлено у задоволенні заяви приватного підприємства фірми "Лідер" про відвід судді Білоусової Я.О..

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 26.06.2008р. (головуючий – Бондаренко В.П., судді –Камишева Л.М., Лакіза В.В.) відмовлено приватному підприємству фірмі "Лідер" у прийнятті апеляційної скарги до провадження, з підстав, що така ухвала не може бути оскаржена, оскільки стаття 20 Господарського процесуального кодексу, якою керувався суд при винесенні зазначеної ухвали, не передбачає можливості оскарження такої ухвали до господарського суду апеляційної інстанції.

Не погоджуючись з ухвалою Харківського апеляційного господарського суду, приватне підприємство фірма "Лідер" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу апеляційного господарського суду, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення господарськими судами норм процесуального права, а саме, статті 20 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суддя Білоусова Я.О. вчиняє дії, які викликають сумнів у її неупередженості у розгляді справи; прийнявши позов прокурора, який виступає в інтересах держави в особі Пісочинської селищної ради, хоча селищна рада перебуває у комунальній власності.

Позивач та прокурор відзив на касаційну скаргу не надали.

Сторони не скористалися правом на участь представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, до яких віднесено забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Зазначена конституційна норма конкретизована законодавцем у ст. 12 Закону України "Про судоустрій України", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, передбачених процесуальним законом, мають право на апеляційне оскарження судового рішення.

Отже, реалізація конституційного права на апеляційне оскарження судового рішення названим Законом ставиться у залежність від положень процесуального закону.

Тобто, Господарський процесуальний кодекс (1798-12) повинен містити імперативні норми про те, в яких випадках учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 106 Господарського процесуального кодексу України ухвали місцевого господарського суду можуть бути оскаржені у апеляційному порядку у випадках, передбачених цим Кодексом та Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

Отже, оскарженню підлягають лише ті ухвали, про можливість яких прямо зазначено у відповідній статті Господарського процесуального кодексу України (1798-12) або Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , в яких йдеться про винесення судом даних ухвал.

Статті 20, 86 Господарського процесуального кодексу України, якими керувався суд першої інстанції при винесенні ухвали, не передбачають можливості оскарження ухвали про відвід судді.

Наведені обставини виключають перегляд ухвали про відвід судді в апеляційному порядку, що є підставою для відмови у прийняті апеляційної скарги.

Харківським апеляційним господарським судом обґрунтовано відмовлено у прийнятті апеляційної скарги, оскільки апеляційну скаргу подано на ухвалу суду першої інстанції, яку не може бути оскаржено.

Таким чином, твердження заявника про порушення апеляційним господарським судом норм процесуального права при прийнятті ухвали не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи, в зв’язку з чим підстав для скасування оскарженої ухвали колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 1 статті 111-9, статтею 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу приватного підприємства фірми "Лідер" залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 26.06.2008р. у справі № 52/107-08 господарського суду Харківської області залишити без змін.