Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фін-Інвест менеджемент" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про зобовязання Комунального підприємства "Скіф" не чинити перешкоди позивачу у здійсненні права користування земельною ділянкою, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Старонаводницька, 42-44 (кадастровий номер 8000000000:82:068:0061), привести вказану земельну ділянку в первісний стан шляхом знесення усіх споруд стоянки автотранспортних засобів, виселити відповідача з вказаної земельної ділянки (в редакції заяви про уточнення позовних вимог, а.с.44) .

В обґрунтування позову позивач посилався на порушення відповідачем його законних прав на користування орендованої земельної ділянки, які підлягають захисту відповідно до статті 152 Земельного кодексу України.

Відповідач не приймав участі у розгляді справи у місцевому господарському суді та не виклав власної позиції щодо позовних вимог.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.07.2008р. (суддя Трофименко Т.Ю.) позовні вимоги задоволено повністю; зобов’язано Комунальне підприємство "Скіф" не чинити перешкоди у здійсненні права користування земельною ділянкою, що розташована за адресою м. Київ, вул. Старонаводницька, 42-44 (кадастровий номер 8000000000:82:068:0061), Товариству з обмеженою відповідальністю "Фін-Інвест менеджемент"; зобов'язано Комунальне підприємство "Скіф" привести земельну ділянку, що розташована за адресою м. Київ, вул. Старонаводницька, 42-44 (кадастровий номер 8000000000:82:068:0061), в первісний стан, шляхом знесення усіх споруд стоянки автотранспортних засобів; стягнуто з відповідача на користь позивача 203грн. судових витрат.

Судове рішення вмотивовано статтею 212 Земельного кодексу України та встановленими обставинами справи щодо наявного у позивача права орендного користування спірною земельною ділянкою на підставі договору оренди від 08.10.2007р., в зв'язку з чим він має право та зобов'язаний використовувати надану йому земельну ділянку за цільовим призначенням, а також щодо перешкоджання відповідачем позивачу приступити до виконання умов договору оренди через знаходження на вказаній земельній ділянці автомобільної стоянки.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.09.2008 року (судді: Розваляєва Т.С. - головуючий, Борисенко І.В., Гарник Л.Л.) рішення господарського суду міста Києва скасовано в зв'язку з наявністю безумовних підстав для його скасування –справу розглянуто господарським судом за відсутності відповідача, не повідомленого належним чином про час та місце судового засідання.

За наслідками апеляційного перегляду справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України господарським судом прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю; зобов’язано Комунальне підприємство "Скіф" не чинити перешкоди у здійсненні права користування земельною ділянкою, що розташована за адресою м. Київ, вул. Старонаводницька, 42-44 (кадастровий номер 8000000000:82:068:0061), Товариству з обмеженою відповідальністю "Фін-Інвест менеджемент"; зобов'язано Комунальне підприємство "Скіф" привести земельну ділянку, що розташована за адресою м. Київ, вул. Старонаводницька, 42-44 (кадастровий номер 8000000000:82:068:0061), в первісний стан, шляхом знесення усіх споруд стоянки автотранспортних засобів; виселено Комунальне підприємство "Скіф" із земельної ділянки, що розташована за адресою м. Київ, вул. Старонаводницька, 42-44 (кадастровий номер 8000000000:82:068:0061); стягнуто з відповідача на користь позивача 203грн. судових витрат.

Розглянувши доводи апеляційної скарги по суті позовних вимог, апеляційний господарський суд відхилив їх з посиланням на відсутність документів, що підтверджують правомірність користування відповідачем спірною земельною ділянкою відповідно до положень статей 116, 125, 126 Земельного кодексу України.

Не погоджуючись з висновками апеляційного господарського суду, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову у даній справі скасувати.

Скаргу мотивовано доводами про неправильне застосування господарським судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме статей 116, 125, 126 Земельного кодексу України, які визначають порядок вилучення земельних ділянок та їх передачу належним користувачам - скаржник вважає, що, оскільки він користувався земельною ділянкою тимчасово, то до нього не підлягають застосуванню статті 125 та 126 Земельного кодексу України; також скаржник зазначив, що апеляційним судом відмовлено у приєднанні до справи документів, які підтверджують правомірність володіння відповідачем спірною земельною ділянкою, та помилково визначено самовільність зайняття відповідачем спірної земельної ділянки.

Позивач відзив на касаційну скаргу не подав, усно в судовому засіданні відхилив доводи касаційної скарги, вказавши на законність та обґрунтованість постанови апеляційного господарського суду.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти їх.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є наявність чи відсутність порушених прав позивача при користуванні ним орендованою земельною ділянкою, та законність використання спірної земельної ділянки відповідачем.

Відповідно до статей 93, 125 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки включає такі правомочності орендаря щодо земельної ділянки, як володіння та користування земельною ділянкою, необхідною орендарю для провадження підприємницької та іншої діяльності; право оренди виникає у орендаря після укладення договору оренди та його державної реєстрації.

Набувши прав володіння та користування земельною ділянкою з відповідним цільовим призначенням, в силу приписів статті 152 Земельного кодексу України орендар, як законний землекористувач, може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю. Ці порушення можуть виражатися, зокрема, у обмеженні прав землекористувача, перешкоджанні у здійсненні права на землю, заподіяння збитків землекористувачу тощо, тобто, за загальним принципом, мати ознаки незаконних дій.

В такому разі захист порушених прав землекористувача щодо земельної ділянки здійснюється як способами, визначеними частиною 3 статті 152 Земельного кодексу України, так і іншими способами, передбаченими законом.

Таким чином, для правильного вирішення даного спору судам належало встановити як статус позивача, як законного землекористувача відповідно до рішення уповноваженого органу, так і підстави спірною користування земельною ділянкою відповідачем, наявність у його діях ознак порушення та відповідність цього порушення поняттю самовільного зайняття земельної ділянки.

Відповідно до пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно статті 9 Земельного кодексу України розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування відноситься до повноважень Київської міської ради.

Пунктом 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" встановлено, що виключно на пленарних засіданнях ради вирішуються, відповідно до закону, питання регулювання земельних відносин, а відповідно до статті 116 Земельного кодексу України підставами для набуття права на землю є рішення органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку або право оренди земельної ділянки виникає: після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації; після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Відповідно до статті 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Статтею 212 Земельного кодексу України встановлено, що самовільно зайнята земельна ділянка підлягає поверненню власнику землі або землекористувачу без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними; повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Як встановлено апеляційним судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням Київської міської ради від 26.07.2007р. № 135/1969 позивачу було передано земельну ділянку в довгострокову оренду на 10 років, загальною площею 0,5984га, для будівництва комплексу адміністративного та соціально-побутового призначення на вул. Старонаводницькій, 42-44 у Печерському районі міста Києва.

08.10.2007р. на підставі рішення Київської міської ради від 26.07.2007р. № 135/1969 (ra_135023-07) між Київською міською радою та позивачем було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого Київська міська рада передала позивачу в оренду вказану земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва комплексу адміністративного та соціально-побутового призначення.

Судом встановлено, що Головним управлінням земельних ресурсів КМДА 14.07.2008р. проведено обстеження земельної ділянки, наданої позивачу в оренду, за результатами якого встановлено фактичне використання зазначеної земельної ділянки відповідачем для розміщення та стоянки автотранспортних засобів.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням виконавчого комітету Печерської районної ради народних депутатів від 10.09.1990р. № 653 Товариству "Автомотолюбитель" було доручено влаштувати тимчасову кооперативну автостоянку по вул. Старонаводницькій у м. Києві.

Розпорядженням представника Президента у Печерському районі м. Києва від 05.02.2001р. № 56 на базі автостоянки по вул. Старонаводницькій, 42, було створено Державне комунальне підприємство "Скіф".

Розпорядженням Печерської районної державної адміністрації міста Києва № 752 від 25.05.2001р. Державне комунальне підприємство "Скіф" було перереєстровано у Комунальне підприємство "Скіф".

Надані відповідачем докази суд відхилив, як такі, що не підтверджують його правомірного землекористування відповідно до приписів статей 125, 126 Земельного кодексу України.

Доводи касаційної скарги не спростовують відповідних висновків апеляційного господарського суду про статус позивача, як належного землекористувача спірної земельної ділянки, та про відсутність у відповідача необхідних документів, що посвідчують його землекористування з огляду на час його створення.

Твердження скаржника про неврахування судом документів, що підтверджують правомірність користування земельною ділянкою, є помилковими, оскільки усі документальні докази, на які він посилається в підтвердження своїх заперечень, наявні у матеріалах справи та їм надано відповідну правову оцінку у постанові апеляційного господарського суду.

У період, з яким відповідач пов'язує виникнення у нього права користування земельною ділянкою (за рішенням виконавчого комітету Печерської районної ради народних депутатів від 10.09.1990р. № 653) був чинним Земельний кодекс України 1990 (561-12) року, статтею 22 якого передбачено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Згідно із статтями 23, 24 Земельного кодексу України 1990 року право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними радами народних депутатів; право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди оформляється договором, тобто, правовою підставою користування земельною ділянкою є державний акт або договір оренди земельної ділянки.

Зазначене рішення не вирішує питання про передачу у користування відповідача спірної земельної ділянки, її розміри, адресу та, як правомірно відзначено апеляційним господарським судом, передбачає обов'язок відповідача негайно звільнити місце тимчасового майданчика на першу вимогу.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" (в редакції від 07.05.2008р.), самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання в користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Апеляційним господарським судом встановлено на підставі належних та допустимих доказів істотні обставини справи, що підлягали з'ясуванню для правильного вирішення даного спору, та правомірно застосовано наслідки, передбачені статтею 212 Земельного кодексу України.

Відповідно до роз’яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) (зі змінами та доповненнями), рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи, в зв’язку з чим підстав для скасування постанови з доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 1 статті 111-9, статтею 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Скіф" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.09.2008р. у справі № 36/344 господарського суду міста Києва залишити без змін.