11/106-08 Про стягнення коштів за кредитним договором - 23.12.2008 Прийняття

Вказані ухвали суду були направлені сторонам у справі в установленому порядку, документів які б свідчили про їх неотримання сторонами у справі до Вищого господарського суду України не надходило, отже усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 111-4 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги. На момент розгляду справи у судовому засіданні 23.12.08 будь-яких письмових заяв та клопотань від учасників судового процесу щодо відкладення розгляду справи до суду не надходило.

У судове засідання 23.12.08 представники Інспекції, Товариства та Казначейства не з'явились.

Враховуючи, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка без поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, а на момент розгляду справи у судовому засіданні 23.12.08 повідомлень щодо неможливості участі у такому судовому засіданні до колегії суддів Вищого господарського суду України не надходило, справа розглядалась за наявними матеріалами справи за участі представників Біржі та Мінфіну.

Про вказані обставини представників сторін було повідомлено на початку судових засідань 04.12.08, 23.12.08. Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України, яка переглядає справу в касаційному порядку, не заявлено.

За згодою представників сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 23.12.08 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 13.05.08 господарського суду Херсонської області (суддя Чернявський В.В.) позовні вимоги Інспекції задоволено.

З Біржі в доход Державного бюджету України стягнуто 9 644,49 грн. заборгованості за кредитом, 177,80 грн. пені, а також 102,00 грн. державного мита, та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

У задоволенні позовних вимог до Товариства відмовлено.

Постановою від 24.09.08 Запорізького апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючий –Мойсеєнко Т.В., судді –Кричмаржевський В.А., Мірошниченко М.В.) апеляційні скарги Інспекції та Біржі залишено без задоволення, а рішення від 13.05.08 господарського суду Херсонської області –без змін.

Вказані судові рішення мотивовані тим, що матеріалами справи підтверджено нездійснення у повному обсязі чергового платежу (30.04.07) згідно угоди про реструктуризацію боргу, а тому за весь період користування кредитними коштами та прострочення виконання зобов'язання Біржі нараховану відсотки та пеню. При цьому, у задоволенні вимог щодо солідарного стягнення суми боргу з Товариства (як поручителя за договором) відмовлено з посиланням на ту обставину, що порука у даних правовідносинах припинена у зв'язку з закінченням встановленого законом 6-місячного строку пред'явлення вимоги до поручителя.

Не погодившись з рішеннями попередніх судових інстанцій, до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами звернулись Біржа та Інспекція.

У своїй касаційній скарзі Біржа просить рішення від 13.05.08 господарського суду Херсонської області та постанову від 24.09.08 Запорізького апеляційного господарського суду скасувати, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Свої вимоги Біржа обґрунтовує тим, що при винесенні оскаржених судових актів було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 19, 132 Конституції України, п. 4 ст. 50 Бюджетного кодексу України, ст. 15 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік", п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України "Про укладення угод про реструктурування простроченої станом на 1 січня 2003 р. заборгованості юридичних осіб за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, та бюджетними позичками" від 17.07.03 № 1070 (1070-2003-п) , п. 3.5 наказу Державної податкової адміністрації України "Про затвердження Порядку обліку платників податків, зборів (обов'язкових платежів)" від 19.02.98 № 80 (z0172-98) , ст. 220 Цивільного кодексу УРСР, ст.ст. 32, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Інспекція у касаційній скарзі ставить питання про зміну рішення від 13.05.08 господарського суду Херсонської області та постанови від 24.09.08 Запорізького апеляційного господарського суду в частині відмови у солідарному стягненні заявленої суми боргу з Товариства та Біржі.

При цьому, Інспекція посилається на ст. 540 Цивільного кодексу України та Постанову Кабінету Міністрів України "Про укладення угод про реструктурування простроченої станом на 1 січня 2003 р. заборгованості юридичних осіб за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, та бюджетними позичками" від 17.07.03 № 1070 (1070-2003-п) .

У своєму відзиві на касаційну скаргу та уточненнях до нього Мінфін щодо доводів, викладених у касаційній скарзі Біржі, заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просить така скаргу залишити без задоволення, разом з тим просить рішення від 13.05.08 господарського суду Херсонської області змінити та прийняти постанову, якою стягнути солідарно борг за іноземним кредитом з Товариства та Біржі.

Біржа у відзиві на касаційну скаргу Інспекції щодо її вимог та обґрунтувань заперечує.

На момент розгляду справи по суті у судовому засіданні 23.12.08 письмові відзиви на касаційні скарги від Товариства та Казначейства не надійшли, разом з тим згідно ст. 111-2 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення, що оскаржується.

Розглянувши матеріали справи, касаційні скарги, відзиви на касаційні скарги, заслухавши пояснення представників сторін, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, 25.12.03 між Мінфіном, Біржею та Товариством було укладено угоду про реструктурування № 130-04/142 (далі –Угода), предметом якої є реструктурування Мінфіном простроченої заборгованості перед державою в сумі 116 714,94 доларів США, що існувала станом на 01.01.03 за кредитами, наданими на умовах кредитної угоди № 18/03-149 від 24.07.97 між Укрексімбанком від імені Кабінету Міністрів України та Біржею, а також кредитної угоди від 23.07.97, укладеної між Біржею та банком "Societe General New York Branch".

Судами встановлено, що відповідно до умов Угоди Біржа (Боржник) зобов'язалась погасити вказану заборгованість у строки та на умовах, визначених в цій Угоді, а Товариство (Поручитель) зобов'язалось солідарно з Боржником відповідати за зобов'язаннями, визначеними у цій Угоді.

Також, встановлено, що згідно п. 9 Угоди Боржник зобов'язався погашати заборгованість шляхом перерахування коштів у валюті заборгованості або у національній валюті за офіційним обмінним курсом Національного банку України на дату здійснення платежу на рахунки Державного казначейства України у такому порядку: 22.10.03, 30.04.04, 31.10.04, 30.04.05, 31.10.05, 30.04.06, 31.10.06, 30.04.07, 31.10.07, 30.04.08, 31.10.08, 30.04.09, 31.10.09, 30.04.2010, та мав сплачувати по 8 336,78 доларів США, а решта –до 31.10.2010 у сумі 8 336,79 доларів США.Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у п.п. 10, 11 розділу "Нарахування та сплата відсотків" учасники Угоди обумовили, що у період реструктурування боргу Боржником сплачуються відсотки, які нараховуються у валюті заборгованості, виходячи з фактичної кількості днів у році і відповідному процентному періоді на непогашену суму реструктурованої заборгованості за кредитом за ставкою Казначейства США для шестимісячних запозичень, збільшеною на 2,5% річних.

При цьому, встановлено, що відповідно до п. 14 Угоди у разі невиконання або неналежного виконання Боржником зобов'язань за нею щодо здійснення платежів з погашення заборгованості та/або сплати відсотків на суму своєчасно нездійснених платежів нараховується пеня в національній валюті за обліковою ставкою Національного банку України із застосуванням коефіцієнта 1,2 за кожен день прострочення платежу до повного виконання зобов'язань. Поряд з цим, у п. 15 Угоди сторони передбачили, що у разі невиконання або виконання не у повному обсязі Боржником зобов'язань за Угодою понад 90 днів несплачена сума заборгованості та/або відсотків визнається простроченою заборгованістю перед державою та підлягає стягненню разом із сумою пені, нарахованої за весь період невиконання, виконання не у повному обсязі, з наслідками примусового стягнення цієї суми, в тому числі за рахунок поручителя.

При вирішенні спору по суті судами взято до уваги, що згідно п. 18 Угоди вона набирає чинності одночасно з набранням чинності договору застави, який укладається банком-агентом від імені держави з заставодавцем щодо виконання зобов'язань Боржника за цією Угодою і діє до повного виконання зобов'язань сторонами.Матеріалами справи підтверджено, що договір застави № 130-04/114/009 був укладений 29.04.04, на підставі чого суди зазначили, що саме з цієї дати набрала чинності Угода про реструктурування заборгованості.

При вирішенні спору по суті місцевим та апеляційним судами враховано, що відповідачами не було надано належних доказів, що свідчили б про здійснення Боржником або Поручителем у повному обсязі чергового платежу 30.04.07 протягом 90 днів, та вказали, що оскільки починаючи з наступного дня цей платіж вчинено не було, то відповідно з 30.07.07 реструктурована за Угодою заборгованість набула статусу простроченої.

На підставі розрахунку, наданого Казначейством та Мінфіном, попередні судові інстанції встановили, що за Угодою про реструктурування Біржа мала сплатити 134 023,54 дол. США (116 714,93 дол. США основної заборгованості та 17 308,61 дол. США –нарахованих відсотків).

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що реструктурована заборгованість погашалась відповідачами несвоєчасно і не в повному обсязі, що підтверджується наданими Біржею платіжними документами.

Так, встановлено, що черговий платіж 30.04.07 також було здійснено не в повному обсязі, а 29.07.07 сплинув визначений Угодою 90-денний термін, та згідно п.п. 1 п. 5 Угоди з 30.07.07 заборгованість у сумі 62 919,85 дол. США визнана простроченою, у зв'язку з чим з 01.05.07 за прострочення виконання зобов'язання Боржнику нараховувалась пеня.

Крім того, судами враховано, що відповідно до листа української-польського закритого акціонерного товариства "Вісла" від 22.10.07 № 35 Мінфіном та Казначейством здійснено зарахування в рахунок погашення за Угодою про реструктурування частини основної заборгованості, відсотків та частини пені, а саме: 61 010,05 доларів США в погашення основного боргу, 3 476,30 доларів США в погашення відсотків, 1 652,26 доларів США (еквівалент 8 343,93грн.) в погашення пені, а всього на загальну суму 334 тис.грн. з числа сплаченого до бюджету ЗАТ "Вісла" платежу з іншим призначенням за платіжним дорученн ям № 1381 від 30.09.04.

Взявши до уваги до зазначене, місцевий та апеляційний суди встановили, що станом на 01.01.08 залишок простроченої заборгованості перед державою за Угодою про реструктурування становить за основним боргом 1 909,80 дол. США та 177,80 грн. пені за прострочення платежу.

Під час вирішення спору попередніми судовими інстанціями Біржа, заперечуючи проти наявності заборгованості, посилалась на те, що Казначейство повинно було зарахувати платіж здійснений українсько-польським підприємством ЗАТ "Вісла" не після отримання від останнього листа № 35 від 22.10.07 про зміну призначення платежу здійсненого за платіжним дорученням № 1381 від 30.09.04, а після листа того ж ЗАТ "Вісла" № 16 від 03.04.07, адресованого Казначейству та Біржі.

Проте, вказані доводи Біржі попередніми судовими інстанціями були відхилені з мотивів того, що Біржа не надала доказів відправлення листів ЗАТ "Вісла" від 03.04.07 № 16 та від 04.04.07 № 17 Казначейству та отримання цих листів Казначейством або Мінфіном у квітні 2007 року. При цьому, суди вказали, що на зазначених листах є тільки вхідний номер Біржі.

Також, місцевий та апеляційний суд зазначили, що розпорядником коштів, що надходять до державного бюджету, як повернення кредитів та відсотків за їх користування згідно Угоди про реструктурування є Мінфін, який і приймає рішення відповідно до чинного законодавства про зарахування вказаних коштів у встановленому порядку, зокрема порядку виконання державного бюджету за доходами, затвердженого наказом Державного казначейства України від 19.12.00 № 131 (z0067-01) , Порядку обслуговування державного бюджету за видатками та операціями з надання та повернення кредитів, наданих за рахунок коштів державного бюджету, затвердженого наказом Державного казначейства України від 25.05.04 № 89 (z0716-04) та Закону України "Про Державний бюджет на 2007рік" (489-16) , інших нормативних актів та договору.

При цьому, суди врахували, що чинне законодавство не містить норм, які б зобов'язували вказані органи здійснювати зарахування суми раніше дати отримання листа платника суми про зміну призначення платежу. Окрім того, суди вказали, що ЗАТ "Вісла" не є учасником спірних відносин, а тому його одностороннє волевиявлення про зарахування не може бути фактом вчинення зарахування, оскільки таке волевиявлення для його реалізації зарахуванням мало бути узгодженим окрім як з Біржею ще й з Мінфіном, а це узгодження відбулося після листа ЗАТ "Вісла" від 22.10.07.

У зв'язку з зазначеним попередні судові інстанції підсумували про відсутність підстав вважати, що у Мінфіну було зобов'язання здійснити вказане зарахування коштів раніше, ніж цей було фактично вчинено.

Вирішуючи спір суди першої та апеляційної інстанцій вказали, що сума основного боргу співрозмірна сумі відсотків, нарахованих відповідачу до часу фактичного зарахування (ця сума відсотків згодом погашена в числі інших сум з вказаної суми в 334 тис.грн. у черговості встановленої п.п. 2 п. 5 Угоди, тому не погашеною фактично залишилась така ж сума боргу). Окрім того, судами встановлено, що за весь період фактичного користування реструктуруванням мало бути сплаченим 116 714,93 доларів США основного боргу, 17 308,61 доларів США в якості нарахованих відсотків, а за порушення строків виконання грошових зобов'язань нараховано 9 649,02 грн. пені. При цьому, з цих сум у справі розглядались вимоги щодо стягнення еквіваленту 1 909,80 доларів США основного боргу та 177,80 грн. пені. Щодо зарахування оплати Біржею 227 250 грн. за договором купівлі-продажу прав вимоги № 21-12-К-82 від 26.12.06, про яку вказувала Біржа в листі № 3/544 від 30.11.07, попередні судові інстанції зазначили, що ця оплата здійснювалась не в спірних відносинах, не щодо реструктуризованої суми за Угодою, а в інших відносинах відносно іншої суми, яка не була реструктурована за цією Угодою. За вказаним договором купівлі права вимоги заборгованості щодо вимоги оформлювалась простим векселем. Разом з тим, умовами Угоди про реструктурування чітко визначена форма здійснення платежів, а саме шляхом перерахування коштів на рахунки Казначейства у валюті заборгованості або національній валюті. При цьому, суди взяли до уваги, що доказів внесення відповідних змін до Угоди про реструктурування сторонами не надано.

Водночас, місцевий та апеляційний суди вказали, що зазначений платіж в 75 000 дол. США (227 250,00 грн.) жоден з учасників процесу, в тому числі й відповідачі, в наданих суду розрахунках не враховували серед розрахунків у спірних відносинах. Стосовно вимог Інспекції до Товариства, як солідарного боржника, попередні судові інстанції врахували, що згідно п. 8 Угоди Товариство, як поручитель, зобов'язалось за письмовою вимогою Мінфіну сплатити зобов'язання Боржника, визначені Угодою про реструктурування, включаючи пеню, протягом трьох банківських днів з дати отримання зазначеної вимоги.

У зв'язку з зазначеним, суди прийшли до висновку про те, що зобов'язання Поручителя виникає з моменту отримання письмової вимоги Мінфіну, всупереч чому у матеріалах справи відсутні докази пред'явлення Мінфіном будь-якої вимоги до Товариства щодо сплатити зобов'язання Боржника, зокрема, зобов'язання здійснити платіж 30.04.07.

Також, судами враховано, що право вимоги у спірних відносинах виникло (згідно умов Угоди) після спливу 90-та пільгових днів щодо виконання Божником простроченої, оплаченої не у повному обсязі частки реструктурованого боргу, тобто з 30.07.07, проте позов у даній справі здано до канцелярії суду лише 05.02.08, тобто зі спливом строку, передбаченого ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України. Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.Статтею 530 Цивільного кодексу України, передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що приписами ст. 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Окрім того, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України "Про укладення угод про реструктурування простроченої станом на 01.01.03 заборгованості юридичних осіб за кредитами, залученими державою або під державні гарантії та бюджетними позиками" від 17.07.03 № 1070 (1070-2003-п) державній податковій адміністрації в разі невиконання позичальниками забезпеченого договорами застави, поруки чи іншими договорами зобов'язання за угодами про реструктурування у строк, що перевищує три місяці проти встановленого відповідними угодами, за поданням органів Державного казначейства про наявність простроченої заборгованості перед державою забезпечити стягнення такої заборгованості в установленому порядку, в тому числі шляхом звернення стягнення на заставлене майно, звернення до майнових поручителів та третіх осіб, які беруть на себе солідарні зобов'язання щодо виконання зобов'язань позичальника за угодами про реструктурування.

Разом з тим, ст. 20 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" органи державної податкової служби України визначено органом стягнення простроченої заборгованості за кредитами, залученими державою або під державні гарантії та бюджетними позичками.

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що до договору реструктуризації застосовуються загальні положення Цивільного кодексу України (435-15) щодо зобов'язальних правовідносин, зокрема, визначені гл. 49 цього Кодексу стосовно порядку забезпечення виконання зобов'язання.

Так, згідно ст.ст. 546, 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Згідно положень до ст.ст. 553, 554 вказаного Кодексу, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Статтею 543 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі. Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Разом з тим, ч. 4 ст. 559 цього Кодексу передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що попередні судові інстанції при застосуванні вказаного правового положення щодо відмови у задоволенні позовних вимог до Товариства, не надали належної правової оцінки диспозиції зазначеної норми в частині того, що для з'ясування строку обчислення шестимісячного строку необхідно чітко визначити строк виконання основного зобов'язання, яким згідно Угоди про реструктуризацію є погашення простроченої заборгованості (в повному обсязі).

Крім того, судами не надано належної юридичної оцінки п. 3.2 договору № 130-04/114/009 від 29.04.04 згідно якого зобов'язання Товариства припиняються задоволенням Біржею у повному обсязі забезпечених Товариством вимог.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні рішень наведеним правовим положенням юридичного аналізу в контексті спірних правовідносин надано не було, в той час, як у даному випадку необхідно було враховувати вказані норми в комплексі.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що спір було розглянуто без дослідження в повному обсязі обставин справи та норм чинного законодавства, що є порушенням принципу всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, та призвело до прийняття рішень з помилковим застосуванням норм права.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що в касаційній скарзі стверджуються факти порушення судами не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів. Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що оцінка доказів не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 1 Постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, всі судові рішення, ухвалені у справі, підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду Херсонської області.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.