5020-11/208 Про стягнення передоплати за поставлений товар - 23.12.2008 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ріанон" звернулося до господарського суду міста Севастополя з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "РСУ1-Дельта" і просило суд стягнути з останнього 63 021,80 грн. боргу, 5739,30 грн. пені, 5671,96 грн. 3% річних та 33 779,68 грн. інфляційних втрат, а всього 108 212,75 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого зобов'язання за договором від 01.04.2005р. щодо поставки товару, оплаченого позивачем, внаслідок чого позивачем подано позов про повернення йому передплати за товар.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 03.07.2008р. (суддя Дмитрієв В.Є.) позов задоволено частково: присуджено до стягнення з відповідача заборгованість у розмірі 63 021,80 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вказане рішення мотивовано тим, що оскільки відповідач недопоставив позивачу товар на суму 63 021,80 грн., то вимоги останнього про стягнення з відповідача передплати, є обґрунтованими. Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд виходив з того, що договором поставки від 01.04.2005р. не визначений порядок їх нарахування та розмір від прострочки повернення попередньої оплати. Така відповідальність не передбачена й статтями 525, 526, 615, 625 ЦК України, на які посилається позивач.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 01.10.2008р. (головуючий, суддя Борисова Ю.В., Гоголь Ю.М., Черткова І.В.), рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову через сплив позовної давності.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд її скасувати як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Зокрема, скаржник посилається на безпідставне застосування судом апеляційної інстанції позовної давності.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акта, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд апеляційної інстанції, погодившись з висновком суду першої інстанції про доведеність факту невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань, та наявність у позивача права вимагати у відповідача повернення передплати за недопоставлений товар на суму 63021,80 грн., дійшов висновку про необхідність застосувати положення ч.4 ст. 267 ЦК України та відмовити у задоволенні позову у зв'язку із спливом позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у суді апеляційної інстанції. При цьому, судом апеляційної інстанції зазначено, що суд першої інстанції мав з'ясувати питання щодо строку позовної давності.

Так, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про пропущення позивачем строку позовної давності з огляду на таке.

Пунктом 3.1. укладеного між сторонами договору поставки від 01.04.2005р. передбачено, що після оплати заказу передача товару здійснюється протягом 10 днів з моменту оплати.

Оскільки позивачем оплачено товар 13.04.2005р. на суму 200 000,0 грн. та 26.04.2005р. на суму 30 000,0 (а.с.7), то з огляду на умови п.3.1. договору та п.5 ст. 261, п.2 ст. 693 ЦК України, перебіг позовної давності щодо вимоги передати оплачений товар або повернути суму попередньої оплати почався відповідно з 24.04.2005р. та 07.05.2005р. та закінчився 24.04.2008р. щодо суми 200 000,0 грн., та 07.05.2008р. щодо суми 30 000,0 грн. Враховуючи, що позовну заяву подано 19.05.2008р., то позивачем пропущено позовну давність.

Проте висновок суду апеляційної інстанції про необхідність застосування позовної давності не ґрунтуються на нормах матеріального права.

Так, відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність –це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

В силу частин 3, 4, 5 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, названа норма передбачає, що позовна давність застосовується судом виключно за заявою сторони, яка має бути зроблена лише до винесення судом рішення. Інших підстав для застосування судом позовної давності закон не передбачає.

Оскільки під час розгляду даної справи у суді першої інстанції сторонами не було зроблено заяви про застосування позовної давності, то висновок суду апеляційної інстанції про те, що суд першої інстанції мав з'ясувати питання щодо строку позовної давності, не ґрунтується на законі.

Не могла бути застосована судом апеляційної інстанції позовна давність й з тих мотивів, що відповідач не брав участь у справі у суді першої інстанції, оскільки як свідчать матеріали справи відповідач сам не скористався наданим йому правом брати участь у судовому засіданні першої інстанції з правами, передбаченими як процесуальним, так і матеріальним законом, у тому числі щодо подання заяви про застосування позовної давності.

Так, у матеріалах справи міститься повідомлення, яке підтверджує вручення відповідачу ухвали суду першої інстанції про порушення провадження у справі (а.с.34). Внаслідок нез'явлення відповідача у судове засідання, судом першої інстанції було відкладено розгляд справи, про що винесено відповідну ухвалу, надіслану сторонам, у тому числі відповідачу, 06.06.2008р. (а.с.37). Крім того, відповідач не посилався на те, що справу у суді першої інстанції було розглянуто без його участі з причин неповідомлення судом першої інстанції про місце і час засідання суду. Натомість у своєму клопотанні про відновлення пропущеного процесуального строку для подання апеляційної скарги зазначив, що підприємство відповідача не було своєчасно повідомлено про розгляд справи у господарському суді через знаходження його працівника, відповідального за ведення претензійної роботи, у відпустці (а.с.52).

Одночасно колегія суддів зважає й на те, що у своїй апеляційній скарзі відповідач не оспорював ухвалене у справі рішення по суті, яким визнано доведеним факт невиконання відповідачем свого зобов'язання щодо поставки оплаченого товару, а стверджував лише про те, що суд першої інстанції повинен був з власної ініціативи дослідити питання щодо строків позовної давності, що, як зазначалося вище, не відповідає вимогам закону.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, й ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому у суду апеляційної інстанції не було правових підстав для його скасування.

За таких обставин, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, як така, що прийнята з порушенням норм матеріального права, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , колегія суддів

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріанон" задовольнити.

2. Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 01.10.2008р. у справі №5020-11/208 скасувати, залишивши в силі рішення господарського суду міста Севастополя від 03.07.2008р.