Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

за участю представників:

Рішенням господарського суду АР Крим від 02.07.2008 (суддя Гарилюк М.П.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 28.10.2008 (судді: Прокопанич Г.К., Градова О.Г., Заплава Л.М.), в позові відмовлено у зв'язку з відповідністю оспорюваних рішення та договору оренди чинному на той час законодавству, яким не було визначено строк, упродовж якого безхазяйне майно повинно бути передане на реалізацію, та з огляду на недоведеність порушення прав позивача.

Перший заступник прокурора АР Крим у внесеному касаційному поданні просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст. 2- 4, 48 Закону України "Про власність", ст. 137 ЦК УРСР, постанови КМ України від 25.08.1998р. №1340 (1340-98-п) та ст.ст. 43, 84, 111-12 ГПК України. Зокрема, прокурор вважає, що Партенітською селищною радою в порушення ст. 143 Конституції України та ст.ст. 1, 26, 29 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" перевищено надані їй повноваження при прийнятті оспорюваного рішення та укладенні оспорюваного договору, оскільки спірне безхазяйне майно або кошти від його реалізації повинні були надійти у власність держави, а не в оренду, тому вказані рішення та договір на підставі ч.10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст. 48 ЦК УРСР слід визнати недійсними.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет повноти їх встановлення та правильності юридичної оцінки судами попередніх інстанцій та заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників другого відповідача та прокуратури, дійшла висновку, що касаційне подання підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова –скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з наступних підстав.

Залишаючи без змін рішення про відмову в позові апеляційний господарський суд виходив з того, що рішенням Партенітської селищної ради від 08.06.2001 №22-ІІ, прийнятим на підставі ст. 137 ЦК УРСР, яке не скасоване та не визнано нечинним, нерухоме майно (нежитлові приміщення площею 76,6 кв.м.), розташоване в смт.Партеніт на 2-ому км від траси Алушта-Ялта, було визнано безхазяйним та прийнято на баланс Партенітської селищної ради, після чого між Виконкомом Партенітської селищної ради та ТОВ "АРК" було укладено оспорюваний договір оренди стосовно зазначеного майна, який (договір), в свою чергу, затверджено оспорюваним рішенням від 15.06.2001 №82. Отже, прийнявши вказане майно на свій баланс, Партенітська селищна рада набула повноважень щодо розпорядження ним.

Апеляційна інстанція зазначила про недоведеність невідповідності оспорюваного договору оренди вимогам Закону України "Про оренду державного майна" (2269-12) , оскільки у рішенні Партенітської селищної ради від 08.06.2001 не вказано про те, що майно надійшло у власність держави.

Однак, колегія не може погодитися з висновками судів з огляду на таке.

Відповідно до ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.01.2008, якою попередні судові акти у даній справі були скасовані, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції, доручено останньому при новому розгляді справи врахувати ті обставини, що ст.137 чинного на той час ЦК УРСР (1540-06) чітко встановлено, що майно, яке не має власника або власник якого невідомий (безхазяйне майно), надходить у власність держави, а не у комунальну власність відповідної місцевої територіальної громади, незалежно від прийняття чи неприйняття безхазяйного майна на баланс місцевою радою. Причому, баланс не визначає підстав знаходження державного майна у власності (володінні) підприємства, установи чи організації, оскільки є лише формою бухгалтерського обліку і звітності, чим спростовується висновок апеляційного суду про те, що, прийнявши вказане майно на свій баланс, Партенітська селищна рада набула повноважень щодо розпорядження ним. Зазначеною постановою Вищого господарського суду України також вказано на необхідність врахування положень постановою КМ України від 25.08.98 №1340 (1340-98-п) та Інструкції Мінфіну УРСР про порядок виявлення та обліку безхазяйного майна від 17.12.1987р. №112, які регулюють спірні правовідносини, які виникли з приводу передачі в оренду майна, визнаного безхазяйним.

Проте, всупереч вимогам ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України місцевим господарським судом не досліджено належним чином вказані обставини та не надано їм відповідної правової оцінки.

Окрім того, відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зокрема, згідно з п.п.9,12-14 Порядку обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним, затвердженого постановою КМ України від 25.08.98 №1340 (1340-98-п) , безхазяйне майно передається для подальшого розпорядження ним на підставі акта опису, оцінки та передачі майна, в тому числі реалізується через торгівельні підприємства, аукціони, біржі, з якими укладені угоди на його реалізацію. На початку кожного року місцеві податкові інспекції із залученням органів, що вилучають та обліковують майно, визначають на конкурсній основі торгівельні підприємства, яким доручатиметься реалізація майна, з обов'язковим занесенням їх до єдиного реєстру торгівельних підприємств, який ведеться цими інспекціями. Угоду з торгівельним підприємством, якому доручатиметься реалізація майна, укладає керівник або особа, що його заміщає, відповідного органу державної податкової служби, митного органу в межах повноважень, установлених законодавством. Кошти, одержані від реалізації майна, перераховуються до державного бюджету в термін не пізніше семи банківських днів від дня продажу.

Відповідно до 16 чинної на той час Інструкції Мінфіну УРСР про порядок виявлення та обліку безхазяйного майна від 17.12.1987р. №112 (v0112201-87) (виданої на підставі ст. 137 ЦК УРСР) після набуття рішеннями відповідних органів про визнання майна безхазяйним законної сили це майно надходить у власність держави, і тоді фінансові органи вживають заходів до його реалізації. Наведеним спростовується висновок апеляційного суду про недоведеність невідповідності оспорюваного договору оренди вимогам Закону України "Про оренду державного майна" (2269-12) з тих лише мотивів, що у рішенні Партенітської селищної ради від 08.06.2001 не вказано про надходження безхазяйного майна у власність держави.

Адже, виходячи зі змісту ст. 137 ЦК УРСР виникнення права державної власності на безхазяйне майно презюмується фактом прийняття виконкомом місцевої ради рішення про визнання майна безхазяйним, а тому інша позиція РВ ФДМ України в АР Крим та м.Севастополі з цього приводу не є визначальною.

Таким чином, уповноваженими державою органами на розпорядження безхазяйним майном, яке стало державною власністю, шляхом його реалізації є місцеві податкові інспекції, а не виконком Партенітської селищної ради.

Судами також не перевірено те, що згідно листа ДПІ у м.Алушта від 25.11.2003 №94/26 до податкової інспекції не надходила інформація про виявлення безхазяйного майна за адресою: смт.Партеніт, 2-ий км від траси Алушта-Ялта, що не виключає приховування виконкомом Партенітської селищної ради відповідної інформації від позивача.

Більше того, вміщений в оскаржуваній постанові висновок суду про невжиття податковим органом передбачених вищезгаданою Інструкцією заходів щодо виявлення та опису майна, яке підлягало визнанню безхазяйним, суперечить п.3 Інструкції Мінфіну УРСР про порядок виявлення та обліку безхазяйного майна від 17.12.1987р. №112, згідно якого установи, організації, підприємства і особи, яким стане відомо про майно (у тому числі цінності і грошові кошти), що не має власника або власник якого невідомий, зобов'язані повідомити про це відповідні фінансові органи, органи міліції або виконкоми сільських (селищних) Рад народних депутатів у п'ятиденний строк з дня виявлення цього майна.

Цілком очевидно, що у даному випадку саме виконком Партенітської селищної ради, як установа, якій стало відомо про існування майна, що не має власника або власник якого невідомий, зобов'язана була повідомити про це ДПІ у м.Алушта, проте, доказів вчинення таких першим відповідачем дій матеріали справи не містять та судом не встановлено.

З матеріалів справи також не вбачається набуття Партенітською селищною радою спірного орендованого нерухомого майна у комунальну власність у порядку, передбаченому Законом України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" (147/98-ВР) . Всі інші можливі підстави набуття безхазяйного майна Партенітською селищною радою у комунальну власність суперечать імперативним приписам ст.137 чинного на той час ЦК УРСР (1540-06) щодо надходження безхазяйного майна у власність держави, оскільки, як правильно вказав суд першої інстанції, можливість передачі нерухомого безхазяйного майна у комунальну власність за рішенням суду встановлено ст. 335 ЦК України, який набрав чинності з 01.01.2004 року, та не має зворотної дії до спірних правовідносин.

Судами також залишено поза увагою, що відповідно до ст. 5 Закону України "Про оренду державного майна" (в редакції від 20.05.1999р., чинній на момент укладення оспорюваного договору) орендодавцями щодо нерухомого майна, що є державною власністю, є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва. Тобто легітимним орендодавцем стосовно зазначеного державного майна може виступати Фонд державного майна України або Регіональне відділення Фонду державного майна України в АР Крим та м.Севастополі, а не виконком Партенітської селищної ради, оскільки останній, як балансоутримувач безхазяйного нерухомого майна, міг бути орендодавцем лише з дозволу Фонду державного майна України чи його регіонального відділення в АР Крим та м.Севастополі. Наявність чи відсутність відповідного дозволу на укладення договору оренди від 09.06.2001 судами не з'ясовано.

Наведене вище переконливо свідчить про порушення судом першої інстанції вимог ст. 111-12 ГПК України, на які апеляційний суд уваги не звернув, що призвело до неповного з’ясування обставин справи та є підставою для її передачі на новий розгляд.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117–11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

Касаційне подання першого заступника прокурора АР Крим задовольнити частково.

Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 02.07.2008 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 28.10.2008 у справі №2-5/2334.1-2008 скасувати з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.