Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області звернулось до господарського суду з позовом про звільнення приватним підприємцем ОСОБА_1 займаних приміщень у зв'язку з припиненням договору оренди, стягнення в дохід Державного бюджету України 1,65грн. пені, 3110грн. неустойки та 930,45грн. збитків на підставі частини 2 статті 785, статей 623, 624 Цивільного кодексу України, статей 224, 225 Господарського кодексу України, статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна". В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на припинення договору оренди у встановленому законодавством порядку з 31.08.2006р. та неповернення відповідачем орендованих приміщень у вказаний термін.

13.06.2007р. позивач подав заяву про зміну позовних вимог в зв'язку з передачею спірного майна відповідачем балансоутримувачу згідно акту від 31.05.2007р., та про підтримання позову в частині стягнення пені, неустойки та збитків.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 26.11.2007р.(суддя Проскурняк О.Г.) у задоволенні позову відмовлено; судове рішення вмотивовано встановленими обставинами справи щодо чинності договору оренди у спірний період та продовження його дії до 30.06.2007р. включно в силу приписів частини 2 статті 795, статті 764 Цивільного кодексу України, безпідставністю односторонньої відмови позивача від договору оренди та, відповідно, відсутністю правових підстав для застосування до відповідача відповідальності, в тому числі з врахуванням частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.01.2008р. рішення господарського суду скасовано в частині відмови у стягненні 3 246,84грн. неустойки та прийнято в цій частині нове рішення, яким позов задоволено; в решті рішення місцевого суду залишено без змін.

Вищий господарський суд України у своїй постанові від 08.04.2008р. погодився з висновками апеляційної інстанції щодо встановлених обставин справи, які ґрунтувались на правильно застосованих нормах матеріального права, однак справа була направлена на новий розгляд, з підстави, що апеляційним судом було порушено норми процесуального права, а саме постанову підписано не тим складом суддів, що здійснював перегляд справи згідно протоколу судового засідання.

При новому розгляді Львівським апеляційним господарським судом усунені порушення норм процесуального права і з дотриманням вимог чинного законодавства винесено постанову від 18.06.2008 р. (судді: Д.Новосад -головуючий, О. Михалюк, Г. Мельник) якою рішення господарського суду скасовано в частині відмови у стягненні 3 246,84грн. неустойки, в цій частині прийнято рішення про задоволення позову; з відповідача в дохід державного бюджету України стягнуто 76,52грн. державного мита та 88,52грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в решті рішення місцевого суду залишено без змін.

Скасовуючи судове рішення, апеляційна інстанція зазначила на неможливість пролонгації договору, вже припиненого у зв'язку з закінченням строку його дії, відтак, наступне правомірне користування відповідачем майном, що було предметом попереднього договору оренди після закінчення строку його дії, було б можливе після укладання нового договору оренди, та дійшла висновку про обґрунтованість нарахованої до стягнення з відповідача неустойки згідно частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України за період з 01.09.2006р. по 06.11.2006р. та з 17.11.2006р. по 31.05.2007р. в розмірі 3246,84грн.

Водночас у постанові зазначено про відсутність вини відповідача у використанні орендованого приміщення за період з 06.11.2006р. по 17.11.2006р., нарахування позивачем пені з порушенням положень частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, статей 258, 261, 267 Цивільного кодексу України, недоведеність позивачем понесених витрат, заявлених до стягнення в якості збитків; відтак рішення суду про відмову в позові в цій частині залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції до Вищого господарського суду України звернувся позивач з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позову про стягнення збитків у сумі 930,45грн. та пені у сумі 1,65грн. та прийняти рішення про задоволення позовних вимог в цій частині. Скаржник посилається на неправильне застосування судом статей 224, 225 Господарського кодексу України, статей 623, 624 Цивільного кодексу України, статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки судами не враховано умови договору в цій частині.

Сторони не надали відзиви на касаційні скарги, не скористалися правом на участь представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді -доповідача, пояснення позивача у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, 01.03.2004р. позивачем та відповідачем було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 20/14, предметом якого визначено нежитлове приміщення загальною площею 20,80кв.м. будівлі Чернівецького обласного управління статистики, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та перебуває на балансі Чернівецького обласного управління статистики; вартість приміщення за експертною оцінкою становила 17164,26грн.

На підставі до пункту 10.5 договору, первісний строк дії даного договору до 31.12.2004р. в подальшому пролангований до 31.08.2006р. відповідно зі змінами внесеними додатковим договором від 25.04.2005р.

18.09.2006р. орендодавець (позивач) направив орендарю (відповідачу) заяву-повідомлення № 09-77/2702 від 18.09.2006р. про припинення дії договору від 01.03.2004р. у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено, та про повернення орендованого майна; дане повідомлення було вручено відповідачу під розписку 21.09.2006р.

Також судами встановлено, що відповідач орендоване майно не повернув та продовжував ним користуватися, сплачуючи рахунки на орендну плату; листом від 06.11.2006р. № 09-77/3314 позивач повідомив відповідача про відкликання заяви від 18.09.2006р. № 09-77/2702 про припинення договору оренди та про продовження дії первісного договору на тих самих умовах до 30.06.2007р. включно.

Листом від 17.11.2006р. № 09-77/3845 позивач відкликав свій лист від 06.11.2006р. та повторно повідомив про необхідність повернути орендоване приміщення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення неустойки за частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України та заподіяних збитків, суд дійшов висновку, що договірні відносини за договором оренди між сторонами було продовжено за взаємною згодою (лист орендодавця від 06.11.2006р.), а лист позивача від 17.11.2006р. є безпідставною відмовою від договору в односторонньому порядку, що суперечить статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статті 291 Господарського кодексу України. Також суд встановив, що з поданого позивачем розрахунку вбачається повна сплата відповідачем нарахованих йому сум, та наявної переплати в розмірі 75,03грн.

Натомість, скасовуючи рішення місцевого господарського суду, апеляційний господарський суд зазначив, що висновок про пролонгацію договору до 30.06.2007р. є помилковим, оскільки припинений в силу закінчення строку його дії договір не може бути поновлено через певний період; в разі досягнення сторонами згоди про продовження оренди нежитлового приміщення необхідно укласти інший договір.

Водночас, визнаючи правомірним нарахування неустойки в порядку частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України за користування об'єктом оренди після припинення договору, апеляційний суд встановив відсутність вини відповідача у такому користуванні за період з 06.11.2006. по 17.11.2006р., виключивши неустойку за цей період з належної до стягнення з відповідача суми.

Відмовляючи у позовних вимогах про стягнення збитків, апеляційна інстанція вказала на відсутність доказів понесених позивачем збитків у вигляді втрати, пошкодження орендованого майна; також відсутні підстави вважати наявними збитки у вигляді неодержаних доходів, оскільки, за доводами самого ж позивача, дане приміщення не може перебувати в оренді.

Порядок та підстави припинення договору оренди державного майна, майна, що належить автономній республіці Крим або перебуває у комунальній власності регулюються Цивільним кодексом України (435-15) , Господарським кодексом України (436-15) та спеціальним Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) (із змінами та доповненнями).

Статтею 291 Господарського кодексу України передбачено, що одностороння відмова від договору оренди не допускається, а договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено, викупу (приватизації) об'єкту оренди, ліквідації суб'єкта господарювання (орендаря), загибелі (знищення) об'єкта оренди.

Таким чином судова колегія вважає законним та обґрунтованим висновок апеляційної інстанції, що на час направлення відповідачу листа від 06.11.2006р. договір оренди був припинений у встановленому порядку та не міг породжувати інших юридичних наслідків, крім пов'язаних з його припиненням та повним виконанням усіх договірних зобов'язань (в тому числі щодо повернення майна).

Частиною 6 статті 283 Господарського кодексу України встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За статтею 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцю річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за весь час прострочення. Водночас згідно статті 614 Цивільного кодексу України умовою застосування до боржника цивільно-правової відповідальності є наявність його вини (якщо інше не встановлено законом або договором).

Задоволена до стягнення з відповідача сума неустойки обчислена, виходячи з періоду прострочення, що сталося з вини відповідача; доводи касаційних скарг в цій частині не спростовують висновків апеляційної інстанції.

За статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Апеляційний господарський суд також обґрунтовано дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені за прострочення оплати орендних платежів за період з 01.03.2004р. по 22.03.2006р.в розмірі 1,65грн.; умови договору від 01.03.04р. не містять інших умов та порядку сплати неустойки, ніж стаття 549 Цивільного кодексу України, тому, як і ця стаття, не можуть виключати застосування частини 6 статті 232 Господарського кодексу України. Також судом апеляційної інстанції правомірно застосовано позовну давність до стягнення спірної суми пені, що нарахована за період, починаючи з березня 2004р., а заявлена до стягнення у травні 2007р.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком господарських судів про відсутність підстав для стягнення з відповідача 930, 45 грн. збитків за користування неповерненим майном, з підстав, що позивачем не доведено належними, у розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України, доказами, факту втрати, знищення та пошкодження орендованого майна.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний господарський суд в порядку статей 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно та об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив докази, подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень, належним чином проаналізував правовідносини, що виникли та існували між сторонами та дійшов законних та обґрунтованих висновків про часткове задоволення позову.

Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Доводи касаційної скарги є помилковими та ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, переоцінці обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів визнає прийняту у справі постанову такою, що відповідає нормам матеріального права; підстав для її зміни чи скасування не вбачається.

Керуючись статтями 43, - 111-7, пунктом 1 статті - 111-9, статтями - 111-10, - 111-11 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.06.2008р. у справі № 4/100 господарського суду Чернівецької області залишити без змін.