Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.- головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.

розглянув касаційне подання прокурора Волинської області, м. Луцьк (далі -Прокурор області)

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.06.2008

зі справи № 01/61-92

за позовом прокурора міста Луцька, м. Луцьк, в інтересах держави в особі:

регіонального відділення Фонду державного майна України по Волинській області, м. Луцьк (далі -регіональне відділення ФДМУ);

Державної служби з питань національної культурної спадщини, м. Київ (далі -Державна служба);

управління культури і туризму Волинської облдержадміністрації, м. Луцьк (далі - Управління культури і туризму)

до суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1, м. Луцьк (далі -СПД ОСОБА_1), та

управління Волинської єпархії Української православної церкви Київського патріархату, м. Луцьк (далі -Управління Волинської єпархії УПЦ КП)

про визнання недійсним договору оренди та виселення.

Судове засідання проведено за участю представників:

прокурора -Сахно Н.В.,

регіонального відділення ФДМУ -не з'яв.,

Державної служби -не з'яв.,

Управління культури і туризму -Стрільчука В.В.,

СПД ОСОБА_1 -ОСОБА_2,

Управління Волинської єпархії УПЦ КП -Спіріної Ю.П.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

Позов (з урахуванням подальших уточнень) подано про визнання недійсним договору оренди частини приміщень об'єкту культурної спадщини пам'ятки архітектури національного значення -келій монастиря бернардинів по пр. Волі, 2 в м. Луцьку площею 55 кв.м (далі -Приміщення), укладеного Волинською єпархією УПЦ КП і СПД ОСОБА_1 10.03.2005 за № 5 і пролонгованого до 31.12.2007 (далі -Договір оренди), та про виселення СПД ОСОБА_1 з Приміщення і передачу останнього балансоутримувачу -Управлінню Волинської єпархії УПЦ КП.

Рішенням господарського суду Волинської області від 05.03.2008 (суддя Якушева І.О.) позов задоволено; Договір оренди визнано недійсним на майбутнє; СПД ОСОБА_1 виселено з Приміщення, а останнє передано балансоутримувачу -Волинській єпархії УПЦ КП; на відповідачів віднесено судові витрати у справі.

У прийнятті зазначеного рішення суд з посиланням на приписи статей 1, 5, 17, 18, 25 Закону України "Про охорону культурної спадщини", статей 203, 215, 216, 236 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), статті 207 Господарського кодексу України виходив з невідповідності Договору оренди вимогам закону.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03.06.2008 (колегія суддів у складі: Краєвська М.В. - головуючий, судді Галушко Н.А. і Орищин Г.В.): задоволено апеляційну скаргу СПД ОСОБА_1; рішення місцевого господарського суду з даної справи скасовано і прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю, а судові витрати з перегляду справи в апеляційній інстанції покладено "на позивачів порівну". У прийнятті зазначеної постанови суд з посиланням на приписи статті 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", статей 1, 18, 23, 25 Закону України "Про охорону культурної спадщини", статті 3 Указу Президента України від 04.03.1992 № 125/92 (125/92-рп) "Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна", пункту 3 Порядку укладення охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1768 (1768-2001-п) , виходив з відсутності підстав для визнання Договору оренди недійсним, а отже, й для виселення СПД ОСОБА_1 з Приміщення.

У касаційному поданні до Вищого господарського суду України Прокурор області просить оскаржувану постанову апеляційної інстанції з даної справи скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі. Подання мотивовано прийняттям зазначеної постанови з невірним застосуванням норм матеріального права, в тому числі статті 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", статей 18, 23, 25 Закону України "Про охорону культурної спадщини", статей 2, 5, 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статті 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", пунктів 1 -3 названого Порядку.

У "поясненні на касаційне подання" регіональне відділення ФДМУ підтримує вимоги касаційного подання і просить постанову суду апеляційної інстанції з даної справи скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

СПД ОСОБА_1 у відзиві на касаційне подання заперечує проти доводів Прокурора області і просить постанову апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційне подання -без задоволення.

Від інших сторін у справі відзиви на касаційне подання не надходили.

Учасників судового процесу відповідно до статті - 111-4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційного подання.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність скасування судових рішень, прийнятих по суті справи, та передачі останньої на новий розгляд до суду першої інстанції з урахуванням такого.

Судом першої інстанції у справі встановлено, що:

- згідно з пунктом 1.1 Договору оренди Волинська єпархія УПЦ КП як орендодавець передає, а СПД ОСОБА_1 як орендар приймає в оренду Приміщення;

- Договір оренди укладено на строк з 10.03.2005 по 31.12.2005; згідно з пунктом 7.2 цього договору він вважається продовженим на один рік "від кінцевого терміну його дії", якщо жодна з сторін не виявила бажання його розірвати, причому сторони такого бажання не виявляли, тобто даний договір "є діючим";

- позовні вимоги обґрунтовано тим, що Волинська єпархія УПЦ КП не мала права передавати в оренду Приміщення, що знаходиться у загальнодержавній власності, до того ж Договір оренди не погоджено з Державною службою;

- згідно з паспортом на об'єкт культурної спадщини -келії монастиря бернардинів власником цього об'єкту є держава в особі Управління культури і туризму;

- рішенням Волинської обласної ради від 03.12.2002 "Про перелік пам'яток містобудування та архітектури, історії Волинської області, які не підлягають приватизації" до цього переліку віднесено Приміщення як пам'ятку, що перебуває у державній власності;

- розпорядженням Представника Президента від 11.08.1992 № 268 Свято-Троїцький собор, будівлю колишнього монастиря бернардинів по пр. Волі та два будинки по вул. Плеханова, в яких розміщені Єпархіальне управління та духовна семінарія, передано в користування громаді Свято-Троїцького собору УПЦ КП;

- розпорядженням Волинської облдержадміністрації від 19.09.2006 № 231 Управлінню Волинської єпархії УПЦ КП дозволено взяти на баланс комплекс будівель Свято-Троїцького кафедрального собору, в тому числі колишні келії монастиря бернардинів на проспекті Волі, 2 в м. Луцьку; Приміщення взято Волинською єпархією УПЦ КП на баланс;

- Приміщення передано СПД ОСОБА_1 без погодження з Державною службою;

- при фактичному користуванні Приміщенням СПД ОСОБА_1 кошти від здачі відповідного майна в оренду до державного бюджету не надходять;

- користування Приміщенням за Договором оренди вже відбулося.

Судом апеляційної інстанції додатково встановлено, що:

- відповідно до статуту Волинської єпархії УПЦ КП остання має право отримувати надходження від здавання майна в оренду; виключно єпархіальний архієрей вирішує питання, пов'язані з користуванням будівлями та іншим церковним майном;

- Управлінням Волинської єпархії УПЦ КП подано суду охоронний договір на пам'ятку культурної спадщини від 28.11.2006 № 2Лц/2, укладений Управлінням культури і туризму як органом охорони культурної спадщини і Управлінням Волинської єпархії УПЦ КП як користувачем. Передачу в користування пам'ятки погоджено 03.08.2007 головою Державної служби, а термін дії зазначеного договору встановлено до 28.11.2011;

- 05.03.2007 було видано розпорядження Волинської облдержадміністрації № 933/55/2-07 "Про приведення у відповідність до чинного законодавства України документацій щодо використання, проведення ремонтно-реставраційних робіт та орендних відносин комплексу будівель колишнього монастиря бернардинів у м. Луцьку -пам'ятки містобудування та архітектури національного значення".

Причиною спору в даній справі стали питання про наявність або відсутність підстав для визнання недійсним Договору оренди та в зв'язку з цим -для виселення СПД ОСОБА_1 із займаного ним Приміщення.

Розглядаючи ці питання, обидві попередні судові інстанції виходили, зокрема, з наявності чинного на час вирішення спору розпорядження Представника Президента України у Волинській області (що є головою Волинської обласної державної адміністрації) від 11.08.1992 № 268, яким у користування релігійної громади Свято-Троїцького собору УПЦ КП передано, серед іншого майна, будівлю колишнього монастиря бернардинів по пр. Волі, де знаходиться Приміщення.

Проте, як зазначено Прокурором області:

рішенням Хмельницького о бласного суду від 10.02.1994 зі справи № 3-1 згадане розпорядження в.о. голови Волинської області державної адміністрації від 11.08.1992 № 268 визнано таким, що не відповідає потребам відправлення богослужіння віруючих конфесій православних церков у м. Луцьку та зобов'язано названу обласну державну адміністрацію усунути порушення і привести розпорядження у відповідність до вимог Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (987-12) ;

назване судове рішення набрало законної сили, і на його виконання Представником Президента України у Волинській області було видано інше розпорядження;

таким чином, розпорядження Представника Президента України у Волинській області від 11.08.1992 № 268, на яке посилалися господарські суди, не було чинним на час розгляду ними даної справи.

Відповідні обставини попередніми судовими інстанціями не встановлені й не досліджені, в той час як вони мають істотне значення як для визначення правового статусу майна, що є предметом оспорюваного Договору оренди, так і правомочності Управління Волинської єпархії УПЦ КП щодо розпорядження цим майном.

Крім того, названими судовими інстанціями не з'ясовано й такого: якщо Приміщення (разом з іншим майном) було передано в користування саме релігійній громаді Свято-Троїцького собору УПЦ КП, то чи вправі було здійснювати розпорядження цим майном (шляхом передачі в оренду) Управління Волинської єпархії УПЦ КП з огляду, зокрема, на приписи статей 8 і 9 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", за якими релігійна громада і релігійні управління є різними релігійними організаціями. Для вирішення цього питання господарським судам необхідно було дослідити відповідні приписи статутів (положень) цих релігійних організацій, за необхідності залучивши до участі у справі названу релігійну громаду.

Не встановивши усього кола обставин, що входять до предмету доказування в даній справі, попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування вимог частини першої статті 4-7 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

У зв'язку з цим у Вищого господарського суду України відсутні підстави для висновку й про правильність застосування цими судовими інстанціями норм матеріального права, в тому числі ЦК України (435-15) , Господарського кодексу України (436-15) , Законів України "Про свободу совісті та релігійні організації" (987-12) , "Про охорону культурної спадщини" (1805-14) та ін.

Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті - 111-7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін і Прокурора області належну правову оцінку, правильно застосувати норми матеріального і процесуального права та вирішити спір відповідно до закону.

Керуючись статтями - 111-7 - - 111-12 ГПК України, Вищий господарський суд України

1. Касаційне подання прокурора Волинської області задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Волинської області від 05.03.2008 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.06.2008 зі справи № 01/61-92 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Волинської області.