Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

розглянула

В засіданні взяли участь представники:

На початку судового засідання представником Товариства було подано клопотання про зупинення касаційного провадження у даній справі до вирішення іншої справи (№ 8/370), взаємопов'язаної з даною.

Заслухавши думки представників сторін з даного клопотання, та обговоривши його, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку про те, що зазначене клопотання підлягає відхиленню, оскільки нові обставини, встановлені у справі № 8/370 в будь-якому разі не можуть бути прийняті касаційним судом до уваги в силу обмежень, встановлених ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, разом з тим наявність певних обставин може стати підставою для перегляду даної справи за нововиявленими обставинами.

Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України, яка переглядає справу в касаційному порядку, не заявлено.

За згодою представників сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 23.12.08 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 10.07.08 господарського суду міста Києва (суддя Ковтун С.А.) позовні вимоги Товариства задоволено частково.

Міністерство зобов‘язано протягом десяти днів з дня набрання даним рішенням законної сили підписати з Товариством додаткову угоду № 2 до договору про пайову участь у будівництві житла № 21-5/8130 від 28.09.07 щодо зміни вартості одного квадратного метра житла, кількості квадратних метрів житла, що підлягають передачі, та перелік з характеристикою квартир, що підлягають передачі, у визначеній редакції.

У задоволенні вимог щодо внесення інших змін до договору, які передбачають перенесення строку введення в експлуатацію будинку, Товариству відмовлено з посиланням на те, що такі вимоги не ґрунтуються на приписах ст.ст. 651, 652 Цивільного кодексу України.

З Міністерства на користь Товариства стягнуто 85,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою від 09.10.08 Київського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого –Андрієнка В.В., суддів –Вербицької О.В., Буравльова С.І.) апеляційні скарги Товариства та Міністерства залишено без задоволення, а рішення від 10.07.08 господарського суду міста Києва – без змін.

Задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку про те, що передбачена основним договором зміна середньорічного показника опосередкованої вартості будівництва житла в регіоні в силу ч. 2 ст. 651 ЦК України є підставою для зміни умов Договору.

Не погодившись з рішеннями попередніх судових інстанцій, Міністерство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову від 09.10.08 Київського апеляційного господарського суду та рішення від 10.07.08 господарського суду міста Києва в частині задоволення позовних вимог Товариства щодо зобов‘язання підписати додаткову угоду до договору про пайову участь у будівництві житла скасувати, та прийняти в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову Товариству відмовити.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскаржених судових актів було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ст. 180 Господарського кодексу України, п. 84 Тимчасового положення Про здійснення закупівель товарів, робіт та послуг за державні кошти (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.08 № 274 (274-2008-п) ), ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, скаржник звертає увагу на те, що договір про пайову участь у будівництві житла було укладено на підставі тендерної процедури –відкритих торгів із зменшенням ціни, в якій брали участь і інші учасники та за результатами яких найкраща пропозиція була акцептована замовником торгів.

Також, Міністерство зазначає, що оскільки розрахувати середньорічний показник опосередкованої вартості до спливу річного терміну неможливо, то зміна умов договору до спливу такого строку є безпідставною.

У своєму відзиві на касаційну скаргу Товариству щодо доводів скаржника заперечує, вважаючи їх помилковими, у зв‘язку з чим просить касаційну скаргу Міністерства залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення –без змін.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, 28.09.07 між Товариством та Міністерством було укладено договір про пайову участь у будівництві житла № 21-5/130 (далі –Договір), відповідно до п.п. 1.1, 1.2 якого його предметом є пайова участь Міністерства у розмірі 10 911 386,88 грн. у будівництві житла в Чернігівській області, м.Куликівка по вул.Щорса, 45-А, що дозволяє Міністерству отримати 3 300,48 м2 за ціною 3 306,00 грн. за один м2, тобто 55 житлових квартир.

При вирішенні спору судами першої та апеляційної інстанцій враховано, що укладаючи Договір сторони згідно п. 4 Порядку використання у 2007 році коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення житлом окремих категорій громадян, які відповідно до законодавства мають право на його отримання (затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 269 від 21.02.07 (269-2007-п) ), визначили вартість будівництва житла в межах опосередкованої вартості його спорудження, що враховує загальні витрати з будівництва житлового будинку, улаштування внутрішньомайданчикових інженерних мереж та споруд і благоустрою, при цьому опосередкована вартість спорудження житла затверджується щоквартально Мінрегіонбудом.

Судами встановлено, що у п.п. 3.2, 3.2.1 Договору сторонами передбачено, що вартість одного квадратного метра загальної площі житла підлягає зміні з обов‘язковим укладанням додаткових угод в розмірі пропорційно зміні середньорічного показника опосередкованої вартості будівництва житла в регіоні, де будується об‘єкт, при цьому сторони визнали підставою для такої зміни накази і розпорядження Міністерства будівництва, архітектури і житлово-комунального господарства України.

Місцевим та апеляційним судами взято до уваги, що з моменту укладення Договору вартість квадратного метра змінювалася на підставі наказів Міністерства регіонального розвитку та будівництва України, так суди вказали на те, що на момент звернення Товариства до суду є чинним наказ зазначеного Міністерства "Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України" № 185 (v0185661-08) від 24.04.08, відповідно до якого вартість одного м2 житла по Чернігівській області становить 3 840,00 грн.

На підставі наданих сторонами доказів у справі попередніми судовими інстанціями встановлено, що Товариство листом № 43 від 26.05.08 повідомило Міністерство про зміну вартості квадратного метру та запропонувало внести зміни до Договору шляхом підписання додаткової угоди, яка була надана разом з вказаним листом. При цьому, встановлено, що згідно проекту додаткової угоди Товариство запропонувало Міністерству отримати житлові приміщення в будинку, що будується, в меншій кількості квадратних метрів, ніж було визначено в Договорі, при цьому ціна одного квадратного метра нижча від вказаної в наказі Міністерства регіонального розвитку та будівництва України № 185 (v0185661-08) від 24.04.08 та становить по Чернігівській області 3 379,01 грн.

Разом з тим, встановлено, що Міністерство у відповіді № 03-7696/22 від 06.06.08 на зазначений лист Товариства відмовилось підписувати додаткову угоду № 2 до Договору, мотивуючи свою відмову істотною зміною умов в порівнянні з первинними умовами.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Статтями 627, 628 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За визначенням ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України предмет, ціна та строк дії договору належать до істотних умов договору, які мають бути обов'язково визначені сторонами при укладенні господарського договору.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Статтею 188 Господарського кодексу України та ст.ст. 651, 652 Цивільного кодексу України також передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. При цьому, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, або змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що оскільки, як встановлено попередніми судовими інстанціями під час вирішення спору по суті, спірні правовідносини стосуються договору, укладеного за наслідками тендеру, у зв'язку з тим, що товар, отриманий на його виконання оплачується Міністерством за рахунок державних коштів, то до таких правовідносин має застосовуватись спеціальне законодавство.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що на момент підписання Договору був чинним Закон України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" від 22.02.00 № 1490-III (1490-14) , абз. 5 п. 2 ст. 34 якого встановлював, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від умов тендерної (цінової) пропозиції учасника –переможця процедури закупівлі, крім випадків зменшення ціни тендерної пропозиції у порядку, передбаченому цим Законом, та не повинні змінюватися після підписання договору про закупівлю, крім випадків, коригування ціни договору в разі отримання відповідного позитивного висновку Комісії. Законом України від 20.03.08 № 150-VI (150-17) Закон України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" від 22.02.00 № 1490-III (1490-14) визнано таким, що втратив чинність.

На момент розгляду справи попередніми судовими інстанціями було чинним Тимчасове положення Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.08 № 274 (274-2008-п) , згідно п. 84 якого договір про закупівлю укладається у письмовій формі відповідно до положень Цивільного кодексу України (435-15) та Господарського кодексу України (436-15) , а умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від умов тендерної (цінової) пропозиції учасника –переможця процедури закупівлі, крім випадків зменшення ціни тендерної пропозиції у порядку, передбаченому цим Тимчасовим положенням. Істотні умови договору про закупівлю не повинні змінюватися після підписання договору, крім випадків, визначених порядком зміни умов договору про закупівлю, що затверджується уповноваженим органом за погодженням з Мінфіном.

На даний час є чинним Положення Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.08 № 921 (921-2008-п) , п. 84 якого також передбачено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від умов тендерної (цінової) пропозиції учасника –переможця процедури закупівлі, а істотні умови договору про закупівлю не повинні змінюватися після підписання договору, крім випадків, визначених порядком зміни умов договору про закупівлю, що затверджується уповноваженим органом. При цьому, визначено, що дія договору про закупівлю може продовжуватися на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року на суму коштів не більше 15 відсотків вартості, визначеної у договорі, укладеному в попередньому році, якщо видатки на цю мету затверджено в установленому порядку.

Окрім того, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що місцевим та апеляційним судами було не в повній мірі надано правову оцінку положенню п. 3.1 Договору, за змістом якого вартість одно го квадратного метра загальної площі житла, що буде передаватися Міністерству на виконання умов даного Договору, підлягає уточненню саме на момент передачі житла. Разом з тим, попередніми судовими інстанціями питання того, чи виникла необхідність внесення змін до умов Договору виникла саме на момент передачі житла не з'ясовувалось, проте з'ясування даного питання є суттєвим для вирішення спору по суті.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні рішень наведеним правовим положенням юридичного аналізу в контексті спірних правовідносин надано не було, в той час, як у даному випадку необхідно було враховувати вказані норми в комплексі.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що спір було розглянуто без дослідження в повному обсязі обставин справи та норм чинного законодавства, що є порушенням принципу всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, та призвело до прийняття рішень з помилковим застосуванням норм права.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що в касаційній скарзі стверджуються факти порушення судами не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів. Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що оцінка доказів не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 1 Постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, всі судові рішення, ухвалені у справі, підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

Касаційну скаргу Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи № 24-1112/01 від 07.11.08 задовольнити частково.

Рішення від 10.07.08 господарського суду міста Києва та постанову від 09.10.08 Київського апеляційного господарського суду у справі № 6/319 господарського суду міста Києва скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.