42/114б Про визнання боржника банкрутом - 23.12.2008 Прийняття

Ухвалою господарського суду Донецької області від 09.08.2005 за заявою Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя порушено провадження у справі про банкрутство ВАТ "Маріупольське автотранспортне підприємство № 11428".

Ухвалою господарського суду Донецької області від 13.12.2005 за результатами попереднього засідання затверджено реєстр вимог кредиторів.

Постановою господарського суду Донецької області від 17.01.2006 ВАТ "Маріупольське автотранспортне підприємство № 11428" визнано банкрутом, введено ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено Матвейчук Д.В.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 30.07.2007 (суддя Попов О.В.) продовжено термін ліквідаційної процедури. У задоволенні клопотання УПФУ в Приморському районі м. Маріуполя на дії ліквідатора Матвейчука Д.В. відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 22.09.2008 (колегія суддів у складі: М'ясищев А.М. - головуючий, Алєєва І.В., Величко Н.Л.) ухвалу господарського суду Донецької області від 30.07.2007 залишено без змін.

В касаційній скарзі УПФУ в Приморському районі м. Маріуполя просить ухвалу господарського суду першої інстанції від 30.07.2007 та постанову господарського суду апеляційної інстанції від 22.09.2008 скасувати та прийняти нове рішення, яким зобов'язати ліквідатора визнати УПФУ поточним кредитором банкрута з вимогами у розмірі 188 338,52 грн. витрат на виплату та доставку пільгових пенсій.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, переглянувши у касаційному порядку ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. - 4-1 ГПК України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) (далі Закон), норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Як вбачається з матеріалів справи, УПФУ в Приморському районі м.Маріуполя направило ліквідатору ВАТ "Маріупольське автотранспортне підприємство № 11428" -арбітражному керуючому Матвейчуку Д.В. заяви про визнання його поточним кредитором банкрута з вимогами на суму 188338,52 грн. за період проведення ліквідаційної процедури (з 18.01.2006 по 25.11.2006), які є сумою відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, передбачених відповідно до п.п. "б" -"з" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та право на пред'явлення яких обумовлено ч. 2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування".

Листами від 05.02.2007 та від 23.04.2007 ліквідатор повідомив про відмову у визнанні УПФу поточним кредитором банкрута з посиланням на 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

УПФУ в Приморському районі м. Маріуполя звернулося до суду із заявою на дії ліквідатора, у задоволенні якої ухвалою господарського суду першої інстанції було відмовлено. Постановою суду апеляційної інстанції ухвала залишена без змін.

Судами в ухвалі та постанові встановлено, що сума кредиторських вимог, яка вказана УПФУ в заяві, виникла за період проведення ліквідаційної процедури, тобто після прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом, що підтверджується розрахунком відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів ( обов'язкових платежів) вважається таким, що настав.

Виходячи з викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що спеціальний Закон не передбачає граничних строків подання заяви з грошовими вимогами кредиторів, які мають поточний характер в порядку ст. 23 Закону. В даному випадку, вказані вимоги можуть бути заявлені кредиторами до моменту затвердження господарським судом ліквідаційного балансу підприємства банкрута.

Однак, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано послалися в судових рішеннях на ч. 1 ст. 23 Закону. Виходячи зі змісту вказаної норми, поточні кредитори можуть звернутися в ліквідаційну процедуру з грошовими вимогами до банкрута, які виникли за період після порушення провадження у справі і до дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом.

Вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

Отже, у зв'язку з визнанням боржника банкрутом у такої особи виникає особливий правовий статус, який є значно відмінний від статусу боржника.

Отже, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури у боржника не можуть виникати нові зобов'язання зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

З викладеного випливає, що в ліквідаційній процедурі у боржника-банкрута не з'являється ніяких додаткових зобов'язань, крім тих, котрі у вигляді конкурсних вимог включені до реєстру вимог кредиторів відповідно до ст.ст. 14, 23 Закону, тобто у боржника при продажу майна в ліквідаційній процедурі не виникає зобов'язань, зокрема, зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Виходячи з викладеного, суди правомірно, розглянувши по суті заяву кредитора про визнання його поточним кредитором банкрута з вимогами за період з 18.01.2006 по 25.11.2006, відмовили кредитору у задоволенні скарги на дії ліквідатора у зв'язку з відмовою визнання заявлених у ліквідаційній процедурі вимог УПФУ у сумі 188338,52 грн.

Доводи заявника касаційної інстанції в даному випадку не є підставою для скасування ухвали господарського суду та постанови суду другої інстанції, виходячи з наступного.

Законом України "Про внесення змін до деяких законів України" від 17.02.2000 № 1461-ІІІ порядок внесення плати за покриття фактичних витрат на виплату і доставку пенсій змінено. А саме, норму, що регулювала дане питанні у ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" виключено та врегульовано порядок покриття витрат на виплату та доставку пільгових пенсій шляхом введення окремого виду збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у Закон України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" (400/97-ВР) .

Виходячи з викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суми витрат на виплату та доставку пільгових пенсій є окремим видом збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, у зв'язку з чим на них також розповсюджується дія норм, які передбачені ч.1 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження.

Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийняті судові рішення відповідають нормам чинного законодавства та підстав для їх скасування не вбачається.