18/71 Про стягнення збитків, завданих державі внаслідок забруднення підземних вод нафтопродуктами і фенолами - 16.10.2008 Прийняття

Рішенням господарського суду Полтавської області від 02.04.2008 (суддя Безрук Т.М.), залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 07.07.2008 (колегія суддів у складі головуючого судді Жук Г.А., суддів Агрикової О.В., Корсакової Г.В.), відмовлено в задоволенні позовних вимог Державного управління екології та природних ресурсів в Полтавській області, процесуальним правонаступником якого є Державна екологічна інспекція в Полтавській області, до Закритого акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислово компанія "Укртатнафта" про стягнення 228123 грн. збитків, завданих державі внаслідок забруднення підземних вод нафтопродуктами і фенолами.

Рішення та постанова у справі мотивовані тим, що забруднення виникло не в 2004 році, а є залишковим наслідком діяльності підприємства протягом 1967-1995 років, сума екологічно обґрунтованих витрат відповідача на ліквідацію наслідків забруднення значено перевищує заявлену позивачем шкоду, що згідно п. 4.6 Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Мінекобезпеки України від 18.05.1995 № 37 (z0162-95) , виключає стягнення збитків.

Державна екологічна інспекція в Полтавській області з рішенням та постановою у справі не згодна, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Зокрема, скаржник посилається на незастосування судами до спірних правовідносин ч. 3 ст. 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та вважає помилковим застосування судами п. 4.6 Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 18.05.1995 № 37 (z0162-95) , зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01.06.1995 за № 162/698 (z0162-95) .

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що з метою визначення рівня забруднення підземних вод ставком-випарником, який належить відповідачеві і знаходиться в районі с. Бондарі Кременчуцького району Полтавської області, у 2004 році Українським науково-дослідним інститутом екологічних проблем Міністерства охорони навколишнього природного середовища України проводилися відбори проб з наглядових свердловин та їх хімічний аналіз, за результатами цих заходів виконано зведений інформаційний звіт на тему "Контроль ефективності водоохоронних заходів, що реалізуються ЗАТ "Укртатнафта" в зоні розміщення об'єктів Кременчуцького нафтопереробного заводу", згідно якого розмір збитків станом на 2004 рік внаслідок забруднення підземних вод нафтопродуктами та фенолами в районі розташування ставка-випарника становить 238053,06 грн.

Згідно з розрахунком, зробленим Державним управлінням екології та природних ресурсів в Полтавській області на підставі Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 18.05.1995 №37 (z0162-95) , загальна сума збитку, заподіяного державі склала 228123 грн., у зв'язку з чим і на підставі ст. ст. 20, 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та ст. ст. 110, 111 Водного кодексу України Державним управлінням екології та природних ресурсів в Полтавській області до господарського суду Полтавської області подано цей позов.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що забруднення підземних вод виникло внаслідок застосування підприємством недосконалих технологій і устаткування протягом 1967-1995 років і, не дивлячись на проведення ним природоохоронних заходів, існує залишкове забруднення підземних вод, яке не ліквідовано повністю станом на 2004 рік, що підтверджується висновком від 05.02.2007 призначеної господарським судом Полтавської області судової комплексної експертизи, проведеної Українським науково-дослідним інститутом екологічних проблем Міністерства охорони навколишнього природного середовища України.

Крім того, в результаті реалізації відповідачем програми ліквідації забруднення загальною вартістю 62471411,06 грн. масштаб забруднення зменшився на 94%, що підтверджується висновками повторно призначеної господарським судом Полтавської області комплексної експертизи, проведеної експертами Київського НДІ судових експертиз, в т.ч. висновком від 14.08.2007 № 3270 судово-економічної експертизи, висновком від 14.11.2007 № 3271 судової будівельно-технічної експертизи, висновком від 03.09.2007 № 3272 судово-товарознавчої експертизи.

З огляду на що, суди застосували положення п. 4.6 Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 18.05.1995 № 37 (z0162-95) , зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01.06.1995 за № 162/698 (z0162-95) , згідно якого при наявності у винуватця скиду документальних даних про екологічно обґрунтовані витрати коштів на ліквідацію наслідків забруднення, сума цих коштів виключається з розрахованої суми збитків.

Разом з тим, висновки судів попередніх інстанцій про безпідставність і необґрунтованість позовних вимог колегія суддів вважає суперечливими і передчасними, тобто, такими, що не ґрунтуються на повно встановлених обставинах, які мають значення для справи.

Відносини в галузі навколишнього природного середовища в Україні регулюються Конституцією України (254к/96-ВР) , Міжнародними угодами України, Цивільним кодексом України (435-15) , Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" (1264-12) , а також, відповідно до нього земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" основними принципами охорони навколишнього природного середовища, зокрема, є гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей.

Відповідно до статті 16 цього Закону спеціально уповноваженими державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів у республіці є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органи на місцях та інші державні органи, до компетенції яких законодавством України та Автономної Республіки Крим віднесено здійснення зазначених функцій.

До компетенції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і його органів на місцях згідно зі статтею 20 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" належить, зокрема, право звернення до суду із позовами про відшкодування збитків і втрат, заподіяних в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Згідно з положеннями статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", а також статті 111 Водного кодексу України, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Загальні підстави цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди передбачені статтями 1166 та 1187 Цивільного кодексу України. При цьому, статтею 1187 цього Кодексу врегульовані правовідносини, що виникають із спричинення шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, якою є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб.

Зазначені підстави застосовуються і при вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Відповідно до ст. 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.

Згідно з приписами частини 3 статті 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" особи, що володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки, зобов'язані компенсувати заподіяну шкоду громадянам та юридичним особам, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих.

Питання про віднесення підприємств до числа таких, що являють собою підвищену екологічну небезпеку, вирішується відповідно до вимог ч. 3 ст. 66 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", згідно якої перелік екологічно небезпечних об’єктів визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, та Постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1995 №554 "Про перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку" (554-95-п) , якою встановлені види діяльності та об'єкти, що становлять підвищену екологічну небезпеку, до яких, зокрема, відноситься видобування нафти, нафтохімія і нафтопереробка.

Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій, що підприємство відповідача не здійснює діяльність, яка становить підвищену екологічну небезпеку, колегія суддів не вважає ґрунтовним.

При цьому, посилання відповідача, прийняте судом апеляційної інстанції як підставу для звільнення від відповідальності за ознакою відсутності складу цивільного правопорушення, на не включення ставка-випарника до об’єктів підвищеної небезпеки, що відповідач підтверджує свідоцтвом про державну реєстрацію об’єкта підвищеної небезпеки, виданим 10.11.2003 територіальним управлінням Держнаглядохоронпраці по Полтавській області, колегія суддів вважає помилковим, адже, застосування норм ч. 3 ст. 66, ч. 3 ст. 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" пов’язується з віднесенням підприємства до переліку саме екологічно небезпечних об’єктів, який визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, втім, суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що свідоцтво видано не в 2004 році, не на об’єкт екологічної небезпеки і не органом з питань екології та природних ресурсів.

Щодо застосування судами пункту 4.6 Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Мінекобезпеки від 18.05.1995 №37 (z0162-95) , як підстави для звільнення відповідача від відповідальності за ознакою поглинання суми збитків сумою екологічно обґрунтованих витрат відповідача на ліквідацію наслідків забруднення, колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій суперечливими, оскільки можливість здійснення такого заліку ставиться цією нормою в залежність від наявності у особи, винній у скиді, документальних даних, що її витрати на ліквідацію наслідків забруднення є екологічно обґрунтованими, втім, суди не вважають відповідача винним у забрудненні підземних вод нафтопродуктами і фенолами, притягнення відповідача до відповідальності не пов’язане зі здійсненням ним скидів, а з висновків призначених у справі судових експертиз не вбачається, що витрати відповідача в сумі 62471411,06 грн. є однозначно екологічно обґрунтованими витратами саме на ліквідацію забруднення підземних вод нафтопродуктами і фенолами, заподіяного внаслідок експлуатації відповідачем ставку-випарника.

Відповідно до статті 105 Водного кодексу України підприємства, установи і організації, діяльність яких може негативно впливати на стан підземних вод, особливо ті, які експлуатують накопичувачі промислових, побутових і сільськогосподарських стоків чи відходів, повинні здійснювати заходи щодо попередження забруднення підземних вод, а також обладнувати локальні мережі спостережувальних свердловин для контролю за якісним станом цих вод, отже, витрачання відповідачем коштів в сумі 62471411,06 грн. могло відбутись і на превентивні планові заходи з попередження забруднення.

В той же час, колегія суддів зазначає, що відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища та водного законодавства встановлюється нормами ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та ст. 110 Водного кодексу України відповідно, втім, позивач, вказуючи ці норми як підставу позову, не визначає яких саме порушень припустився відповідач, які б були підставою для покладення на нього відповідальності у вигляді відшкодування збитків, на що суди попередніх інстанцій не звернули уваги, адже, саме ця обставина є визначальною для правильного вирішення спору, хоча ні наявність залишкового забруднення підземних вод нафтопродуктами і фенолами, ані пов’язаність цього забруднення з діяльністю підприємства відповідача ним не заперечена і доведена матеріалами справи, в т.ч. висновками судових експертиз, що також не враховано судами.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов’язки сторін у спірних правовідносинах.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин, викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.

Однак, в порушення цих приписів і вимог ст. 84 ГПК України судами попередніх інстанцій не встановлені дійсні правовідносини сторін за справою, наявність чи відсутність обставин, які входять до предмету доказування і з якими закон, на який посилається позивач, пов’язує виникнення у нього права на позов, а у відповідача - відповідного встановленого цим законом обов’язку.

Оскільки відповідно до приписів ст. ст. 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє повноту встановлення та юридичну оцінку обставин справи і не наділена повноваженнями щодо їх встановлення, колегія суддів на підставі п. 3 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України вважає за необхідне скасувати судові акти попередніх інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням всіх вищевикладених вказівок цієї постанови.