Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяли участь представники :

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області (суддя Хилько Ю.І.) від 08.04.2008 року у справі № 4/59 позов задоволено повністю; стягнуто з відповідача на користь позивача витрати, пов’язані з достроковим розірванням договору в розмірі 3785,84 грн., суми неотриманого прибутку в розмірі 2551,76 грн. на загальну суму 6337,60 грн., суму сплаченого державного мита в розмірі 102,00 грн. та витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу на суму 118,00 грн.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду (головуючий суддя Прокопенко А.Є., судді – Дмитренко А.К., Павловський П.П.) від 30.09.2008 року у справі № 4/59 рішення Господарського суду Кіровоградської області від 08.04.2008 року скасовано; в позові відмовлено; стягнуто з позивача на користь відповідача 51,00 грн. витрат по сплаті державного мита.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.09.2008 року, а рішення Господарського суду Кіровоградської області від 08.04.2008 року залишити без змін, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 6, 14, ч.ч.3, 4 ст. 213, ст. 614, ч.1 ст. 631, ст. 637, ст.ст. 901, 905, 907 ЦК України, ч.ч.3, 7 ст. 180, ст. 218 ГК України.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач повністю заперечує викладені в ній доводи.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника позивача, який підтримав викладені в ній доводи, заперечення на касаційну скаргу представника відповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Між Відділом Державної служби охорони при УМВС України в Кіровоградській області (охорона) та Дочірнім підприємством "Хащуватський елеватор" (замовник) укладено договір №6146 від 01.08.2007 року на здійснення перепускного режиму на об’єкті. Відповідно до розділу 1 договору замовник доручає, а охорона приймає на себе зобов’язання по здійсненню перепускного режиму на території об’єкта замовника, згідно інструкції (додаток №4). Замовник у свою чергу повинен своєчасно вносити плату за послуги охорони пп.6. п.3.2. договору.

Строк дії договору сторонами визначено до 01.08.2008 року. У зв’язку з розірванням відповідачем договору до закінчення строку його дії позивач просить стягнути з нього збитки в сумі 6337,60 грн. у тому числі 3785,84 грн. витрат, пов’язаних з достроковим розірванням договору, та 2551,76 грн. неотриманого прибутку.

Підпунктом 3 п.4.2 договору №6146 від 01.08.2007 року замовнику (відповідачу) надане право розірвати договір про надання послуг у випадку припинення необхідності в користуванні послугами охорони шляхом письмового повідомлення останньої не менше ніж за 60 днів.

03.10.2007 року відповідач надіслав Відділу Державної служби охорони при УМВС України в Кіровоградській області лист №138, яким повідомив про розірвання договору з 03.12.2007 року. Позивач листом №19/9-1951/СП від 04.10.2007 року просив пояснити підстави розірвання договору відповідачем в односторонньому порядку, а листом №19/9-2030/СП від 18.10.2007 року погодився з пропозицією, щодо розірвання договору, але з іншої дати -05.12.2007 року (а.с.67).

Позивачем 08.01.2008 року була надіслана відповідачу претензія №19/9-26/СП, у якій він пропонує відповідачу перерахувати на розрахунковий рахунок позивача 3785,84 грн. в рахунок відшкодування витрат, понесених відділом, пов’язаних з достроковим розірванням договору, та неотриманий прибуток в сумі 2551,76 грн.

На вищевказану претензію відповідачем була надана відповідь №11 від 31.01.2008 року, у якій відповідач повідомляє про неможливість задоволення вимог позивача.

Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (436-15) . Як обумовлено приписами статті 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства.

В силу ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов’язання.

Статтею 907 ЦК України унормовано право розірвання договору про надання послуг, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін.

Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

Пунктом 4.2.3. договору сторін замовнику (відповідачу) надане право розірвати договір про надання послуг у випадку припинення необхідності в користуванні послугами охорони шляхом письмового повідомлення однієї сторони іншою за 60 днів до такого розірвання. Дана вимога була виконана замовником, що посвідчується листом відповідача від 03.10.2007 року за №138 (а.с.16); з пропозицією про розірвання договору позивач погодився та припинив надання послуг з охорони об’єкту через 60 днів з дня повідомлення, узгодивши лише дату розірвання договору.

Апеляційний суд дійшов вірного висновку, що зазначені дії сторін відповідають приписам чинного законодавства та умовам договору, оскільки і закон, і договір надають відповідачу право на одностороннє розірвання договору, внаслідок чого одностороння відмова від надання послуг не являється порушенням господарського зобов’язання та прав позивача.

Позивач просить стягнути з відповідача 3785,84 грн. витрат, пов’язаних з виплатою вихідної допомоги звільненим працівникам служби охорони та не отриманий прибуток в сумі 2551,76 грн.

Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Таким чином, вимоги позивача стосуються безпосередньо відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 623 ЦК України, боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (ч.1); розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується кредитором (ч.2).

З зазначеної норми вбачається, що відшкодування збитків належить здійснювати боржнику за умови порушення ним зобов’язання, обов’язок доказування розміру понесених збитків покладається на позивача.

Окрім того, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв’язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При повторному розгляді справи судом вірно встановлено відсутність порушення господарського зобов’язання з боку відповідача, відсутність протиправних дій відповідача та вини останнього у виникненні витрат у позивача. За вказаних обставин апеляційний суд правомірно відмовив в задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів звертає увагу, що передбачене пунктом 4 підпункту 4.1. договору сторін право охорони вимагати від замовника відшкодування витрат охорони, пов’язаних з достроковим припиненням договору не з вини охорони, по-перше, було реалізоване позивачем шляхом звернення з вимогою до суду; по-друге, не утворює у відповідача зобов’язання за договором за будь-яких обставин (без доведеності складу цивільного правопорушення) виплатити зазначені витрати; по-третє, позивачем не доведено, що сума неотриманого доходу є витратами, що не є поняттям тотожним поняттю "втрати"; вчетверте, позивачем не доведено, що виплата ним вихідної допомоги звільненим працівникам пов’язана з припиненням договору.

Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, п.1 ч.1 ст. 111-9, ст. 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України,-

Касаційну скаргу Відділу Державної служби охорони при УМВС України в Кіровоградській області на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.09.2008 року у справі № 4/59 залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.09.2008 року у справі № 4/59 –без змін.