Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2. дов. від 15.10.2008

від відповідача: ОСОБА_3 дов. від 12.03.2008

В грудні 2007 року приватне підприємство фірма "Юнісон" звернулося до господарського суду з позовом до суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення 26507,20 грн. боргу, що утворився внаслідок неналежного виконання відповідачем договору поставки нафтопродуктів № 19/02-07, 101515,77 грн. відсотків за користування товарним кредитом, 3301,89 грн. пені та 6150,99 грн. річних.

В процесі розгляду справи позивач зменшив позовні вимоги в частині стягнення пені і річних та просив стягнути з відповідача 26507,20 грн. боргу та 101515,77 грн. відсотків за користування товарним кредитом.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 07.02.2008 року

(суддя Савченко Г.І.) позов задоволено.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 26507,20 грн. основного боргу, 101515,77 грн. відсотків за користування товарним кредитом та 1326,23 грн. судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з їх обгрунтованості.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.07.2008 року (судді: Слука М.Г. -головуючий, Процик Т.С., Юрченко Я.О.) рішення місцевого господарського суду в частині стягнення з відповідача 101515,77 грн. відсотків за користування товарним кредитом та 1326,23 грн. судових витрат скасовано.

В решті рішення залишено без змін.

Вирішено питання про стягнення з відповідача 287,27 грн. судових витрат.

Постанова мотивована тим, що укладаючи договір поставки № 19/02-07 сторони не погодили всіх істотних умов, а тому цей договір вважається неукладеним в зв'язку з чим виключається можливість застосування п.5.2 вказаного договору щодо стягнення відсотків за користування товарним кредитом.

В касаційній скарзі приватне підприємство фірма "Юнісон" просить скасувати постанову апеляційного господарського суду та залишити в силі рішення місцевого господарського суду, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10.02.2007 року між приватним підприємством фірмою "Юнісон" (постачальник) та суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1(покупець) укладено договір поставки № 19/02-07, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити та передати покупцю у власність нафтопродукти в асортименті, кількості, за ціною, що зазначені в накладних, які підписуються представниками сторін, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах даного договору.

Відповідно до п.п. 5.1, 5.2, 5.3 зазначеного договору покупець має право здійснити оплату вартості отриманого товару на розрахунковий рахунок постачальника протягом 10 календарних днів з дня відвантаження товару, зазначеного в накладних. У випадку не оплатити покупцем відвантаженої партії товару у десятиденний термін, покупець дає згоду на те, щоб неоплачений товар рахувався поставленим на умовах товарного кредиту терміном на 30 днів, починаючи з дня після відвантаження товару з нарахуванням відповідачу 1% за кожен день використання товарного кредиту. Покупець зобов'язується оплатити товар, поставлений на умовах товарного кредиту і сплатити відсотки за його використання на 31 день від дати відвантаження, вказаної в накладній. Якщо після закінчення 30 днів користування товарним кредитом покупець не внесе всіх передбачених договором платежів - він продовжує сплачувати відсотки за користування товарним кредитом до повного погашення заборгованості.

Місцевим господарським судом також встановлено, що приватне підприємство фірма "Юнісон" здійснило поставку нафтопродуктів суб'єкту підприємницької діяльності - фізичній особі ОСОБА_1. на загальну суму 143282,20 грн., а відповідач розрахувався за отриманий товар лише частково, сплативши 116775,00 грн. Заборгованість за поставлені нафтопродукти складає 26507,20 грн.

Однак, під час розгляду справи в апеляційній інстанції відповідач перерахував позивачу 26507,20 грн. за нафтопродукти, чим ліквідував основну суму боргу.

Але, всупереч наведеному, апеляційний господарський суд застосував ч.8 ст. 181 Господарського кодексу України та визнав договір поставки № 19/02-07 від 10.02.2007 року неукладеним, тобто таким, який не відбувся, що суперечить встановленим обставинам справи та не відповідає вимогам діючого законодавства.

Як вже зазначалось раніше, місцевий господарський суд, з яким погодився і апеляційний, встановив, що обидві сторони здійснили фактичні дії щодо виконання договору № 19/02-07 від 10.02.2007 року, належним чином протягом певного періоду часу виконували умови даного договору, а з приводу неоплати 26507,20 грн. за нафтопродукти, які в подальшому були оплачені відповідачем, між сторонами виник спір.

Враховуючи викладене, застосування ч.8 ст. 181 Господарського кодексу України до правовідносин, що виникли між сторонами, є неприпустимим.

Згідно ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Приймаючи рішення по справі, місцевий господарський дійшов до правильного висновку про те, зобов'язання сторін, визначені умовами укладеного між ними договору № 19/02-07 від 10.02.2007 року повинні виконуватись належним чином.

Проте, рішення суду першої інстанції не може бути визнане законним та обгрунтованим, оскільки в ньому не наведено розрахунків, якими суд керувався при стягненні 101515,77 грн. відсотків за користування товарним кредитом, що не дає можливості перевірити правомірності такого стягнення.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно ст. 84 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду ухвалюється іменем України та складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин.

Пунктом 6 вищевказаної Постанови "Про судове рішення" визначено, що мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обгрунтувати.

Однак, зазначеного місцевий господарський суд не врахував.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, згідно ст. - 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, прийняті попередніми судовими інстанціями рішення підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді суду необхідно врахувати вищевикладене, повно, всебічно та об'єктивно дослідити всі обставини справи, перевірити доводи позивача та відповідача та прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу приватного підприємства фірми "Юнісон" задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.07.2008 року та рішення господарського суду Рівненської області від 07.02.2008 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.