Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяли участь представники :

Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Домнічева І.О.) від 05.02.2008 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду (головуючий суддя –Зеленін В.О., судді –Рєпіна Л.О., Синиця О.Ф.) від 24.07.2008 року, у справі № 13/307 позовні вимоги по первісному позову задоволено частково; стягнуто з ВАТ "Український інститут по проектуванню засобів та споруд зв’язку "Діпрозв’язок" на користь ТОВ "Іра Авто" 47000,00 грн. сума основного боргу, 6787,01 грн. пені, 8649,87 грн. сума втрат від інфляційних процесів, 2036,49 грн. сума трьох відсотків річних, 30000,00 грн. боргу у відповідності до п.3.1 Договору №1207 від 25.07.2006 року, 966,64 грн. державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн.; в іншій частині в позові відмовлено; в задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

В касаційній скарзі відповідач по первісному позову просить скасувати ухвалені по справі судові акти, відмовити в задоволенні позовних вимог ТОВ "Іра-Авто", зустрічні позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: п.2 ст. 207 ГК України, ст. 43 ГПК України.

Відзиву на касаційну скаргу позивач не надіслав.

Відповідач не скористався наданим процесуальним правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції.

Заслухавши заперечення на касаційну скаргу представників позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 25.07.2006 року між ТОВ "Іра-Авто" (позивач) та ВАТ "Український інститут по проектуванню засобів та споруд зв’язку "Діпрозв’язок" (відповідач) було укладено Договір №1207 на обслуговування автомобільним транспортом (Договір).

Відповідно до Договору позивач надавав відповідачу послуги автомобільного транспорту для проведення проектно-вишукувальних робіт на території України.

Відповідно до п.2.3.4. Договору протягом трьох робочих днів відповідач повинен підписати акти виконаних робіт. Повний розрахунок за виконані роботи (п.3.3. Договору) здійснюється протягом трьох робочих днів з моменту підписання акта.

В порушення п.3.3. Договору не проведена оплата за виконані позивачем роботи по актам: №35 від 11.09.2006 року на суму 10268,28 грн.; №36 від 11.09.2006 року на суму 12423,67 грн.; №42 від 29.09.2006 року на суму 13237,92 грн.; №49 від 14.11.2006 року на суму 13260,36 грн.

Станом на день звернення позивача з позовом - 20.07.2007 року, відповідачем в порушення п.2.3.4. Договору не підписаний і не повернутий йому, а також не оплачений акт виконаних робіт №49 від 14.11.2006 року, на суму 13260,36 грн., який був надісланий відповідачу рекомендованим листом 27.11.2006 року (в матеріалах справи наявні належні докази направлення акта виконаних робіт відповідачу).

Усього по чотирьом актам не сплачена сума 49190,23 грн. за стягненням якої з відповідача позивач звернувся з позовом до суду. Також, просив стягнути нараховану суму відповідальності у вигляді пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат а також 30000,00 грн., які становлять борг по Договору.

Відповідно до письмового відзиву та заявленого зустрічного позову, відповідач з заявленої до стягнення суми основної заборгованості визнає лише 29190,23 грн., оскільки вважає, що попередньо перераховані ним позивачу 20000 грн. позивач повинен був зарахувати в оплату за надані послуги, проте, зарахував у відповідності до п.3.1. Договору. Відповідач вважає таке зарахування невірним, а п.3.1. Договору нікчемним, а тому таким, що не підлягає виконанню. Суму штрафних санкцій за договором відповідач також не визнає, посилаючись на невірно обчислені позивачем та завищені суми, оскільки вони обраховувались від суми основної заборгованості - 49190,23 грн., в той час як відповідач визнав та вважає вірною суму заборгованості - 29190,23грн.

Відповідач заявив зустрічні позовні вимоги про визнання недійсним п.4.5. Договору на підставі п.2 ст. 207 ГК України.

Відповідно до п.1 ч.4 ст. 179 ГК України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач підписав Договір, а, отже, на момент підписання погоджувався з його умовами.

Відповідно до п.1.1. Договору замовник зобов’язується використовувати не менше ніж три автомобіля перевізника по 176 робочих годин на місяць.

Пунктом 3.1. Договору встановлений обов’язок замовника (відповідача) попередньо сплатити перевізнику (позивачу) 50000 грн. Ця сума не враховується у взаєморозрахунках між сторонами за фактично надані послуги, а призначається для вирішення організаційних питань надання високоякісних послуг. Через один рік дії договору та проведення усіх належних розрахунків між сторонами кошти повертаються на розрахунковий рахунок Замовника.

Відповідно до п.4.5. Договору, в разі порушення замовником п.1.1. Договору перерахована замовником сума в 50000 грн. перевізником не повертається.

Відповідач не погоджується з п.4.5 Договору та просить визнати його недійсним, оскільки цей пункт Договору для ВАТ "Діпрозв’язок" встановлює відповідальність в розмірі 50000 грн., а для ТОВ "Іра-Авто" аналогічної відповідальності договором не встановлено.

Відповідно до ч.2 ст. 207 ГК України, недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов’язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов’язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Колегія суддів відзначає, що диспозиція вищенаведеної норми передбачає можливість визнання недійсними виключно умов типового договору або договору приєднання і лише у разі відмови від договору одержувача товару (послуги).

В даній справі судами не встановлено, що сторонами було укладено договір приєднання, або йдеться про визнання недійсними умов типового договору, а також, що одержувач послуг (відповідач за первісним позовом) відмовився від договору у передбачений законом спосіб. Оскільки інших підстав, ніж встановлений для замовника у договорі непропорційно великого розміру санкцій, зустрічний позов не містить, суд правомірно відмовив в його задоволенні.

В частині задоволення первісного позову колегія суддів погоджується з висновком судів з огляду на таке.

Згідно з вимогами ст. 193 ГК України та ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватись належним чином у відповідності з умовами договору; одностороння відмова від виконання зобов’язання і одностороння зміна умов не допускається.

Судами встановлено, що позивачем відповідачу фактично надано послуг автоперевезення на загальну суму 49190,23 грн. за виставленими актами №35 від 11.09.2006 року, №36 від 11.09.2006 року, №42 від 29.09.2006 року, №49 від 14.11.2006 року.

Заборгованість відповідачем не сплачена, тому вірно стягнута з останнього на користь позивача в повному обсязі

Відповідно до п.4.1. Договору, при порушенні термінів оплати замовник сплачує перевізнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення.

Оскільки судами встановлено, що в порушення п.3.3. Договору, відповідач несвоєчасно провів оплату по актам виконаних робіт: №31 від 31.08.2006 року на суму 4460,02 грн.; №40 від 18.09.2006 року на суму 6791,21 грн.; №41 від 20.09.2006 року на суму 3372,34 грн.; №43 від 30.09.2006 року на суму 5884,25 грн.; №44 від 16.10.2006 року на суму 10126,75 грн.; №48 від 01.11.2006 року на суму 880,54 грн.; №47 від 15.11.2006 року на суму 13252,18 грн., то стягнення відповідальності у вигляді пені є обґрунтованим і правомірним.

Також судами правомірно задоволено позовні вимоги з нарахуванням інфляційних втрат та трьох процентів річних з простроченої суми (ч.2 ст. 625 ЦК України).

Стосовно зарахування сплачених 20000 грн. в рахунок оплати за надані послуги, то суди, заперечуючи такі доводи відповідача, вірно виходили із інституту свободи договору і положень п.3.1. Договору стосовно того, що сума 50000 грн., яку попередньо мав сплатити відповідач позивачу, у взаєморозрахунках сторін за фактично виконані роботи не враховується, оскільки має інше призначення.

Стосовно стягнення з відповідача на користь позивача 30000 грн., то колегія суддів погоджується з тим, що це є борг за договором, який підлягає стягненню як відповідальність за умовами пунктів 3.1. та 4.5. Договору, оскільки судами встановлено факт порушення відповідачем пункту 1.1. Договору, що ним не заперечується. Також відповідачем не доведено факту надання йому неякісних послуг.

Враховуючи наведене постанова Київського апеляційного господарського суду є законною і обґрунтованою, а касаційна скарга такою, що ґрунтується на помилковому тлумаченні положень чинного законодавства України.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, п.1 ч. 1 ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

Касаційну скаргу ВАТ "Український інститут по проектуванню засобів та споруд зв’язку "Діпрозв’язок" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.07.2008 року у справі №13/307 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.07.2008 року у справі №13/307 –без змін.