Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Житлосервіс"

участю представників сторін:

від позивача –Марченко М.М.

відповідача –Супруненко Т.М., Романченко Л.І.

В березні 2003 року відкрите акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Вінницяобленерго" в особі структурної одиниці "Вінницькі міські електричні мережі" звернулось до господарського суду Вінницької області із позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Житлосервіс" заборгованості за спожиту електричну енергію у розмірі 478 672,09 грн.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 23 жовтня 2008 року (суддя –В. Матвійчук) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 24 вересня 2008 року (головуючий –В.Зав`язун, судді –Н.Горшкова, Г.Майор) рішення місцевого господарського суду скасовано і прийнято нове рішення яким позов задоволено частково. Стягнено з відповідача основний борг у розмірі 442 387,85 грн. та судові витрати.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 24 вересня 2008 року, залишивши в силі рішення господарського суду Вінницької області від 23 жовтня 2008 року.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами, 3 грудня 1990 року між виробничим управлінням житлово-комунального господарства тресту "Вінницяпромстрой", яке реорганізовано у виробниче управління житлово-комунального господарства колективного підприємства "Вінницябуд" та Вінницькими районними електричними мережами Вінницького центрального підприємства електричних мереж, правонаступником якого згідно з Статутом є Відкрите акціонерне товариство "Акціонерна компанія Вінницяобленерго", було укладено договір № 409 на постачання електричної енергії у 17 будинків, перелік яких визначено додатком до договору № 2, а саме: по вулиці 1 Травня, 84; гуртожитки по вулицях 1 Травня, 86, І. Богуна, 2, Чекістів, 3, 5, Станіславського, 30, 32, 19, Келецька, 76, Київська, 164; гуртожитки для сімейних по вулиці Київська, 130, 132, 158, 160, 162, 166, 168.

Відповідно до пункту 16 зазначений договір діє з 01.01.1991р. і вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення строку не надійде заяви однієї із сторін про відмову від договору або його перегляд, однак докази про відмову від договору чи його перегляд відсутні.

Оплата за використану електроенергію проводиться згідно графіка раз на місяць за показниками засобів виміру електроенергії (п.5 договору).

В ході реорганізації виробничого управління житлово-комунального господарства колективного підприємства "Вінницябуд" 17.04.2001р. наказом № 238-р Реєстраційної палати Вінницької міської ради здійснено державну реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлосервіс", яке відповідно до п.1.2 Статуту товариства стало правонаступником прав та обов'язків реорганізованого управління, в належній йому частині майна та коштів.

Отже, відповідно до умов договору № 409 від 3.12.1990р. ТОВ "Житлосервіс" зобов'язано як споживач провести розрахунки за електроенергію, використану в 12 будинках житлового фонду, зазначених в додатку № 2 до цього договору: в гуртожитках по вулицях 1 Травня, 86; Станіславського, 30 (гуртожиток № 6), Станіславського, 32 (гуртожиток № 7 і їдальня), Станіславського, 19 (гуртожиток № 9); Келецька, 76 (гуртожиток № 10); сімейних гуртожитках по вулиці Київська, 130, 132, 158, 160, 162, 166, 168.

Статтями 7, 24, 26 Закону України "Про електроенергетику" встановлено, що додержання вимог Правил користування електричною енергією є обов'язковим для суб'єктів електропостачання.

Пунктом 8.3. Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ 31.07.1996р. № 28 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 2.08.1996р. за № 417/1442 (z0417-96) (в редакції на час спору) передбачено, що показання розрахункових лічильників підтверджуються споживачами документом, який направляється до електропостачальної організації відповідно до договору.

Матеріали справи свідчать, що позивачем здійснювався відпуск електроенергії відповідачу і за межами дії зазначеного договору до таких будинків: по вулицях Баженова, 23; Станіславського, 21, 26, Айвазовського, 53, Свердлова, 155, 157, 157-а, Стахурського, 40, 42, 54, 600-річчя, 70, Київська, 162-а; 1 Травня, 88 (і гараж та майстерня); по провулках Юності, 43, Цегельний, 3; по проїзду Станіславського, 2.

На підставі рапортів про фактичне використання електроенергії з квітня 1999 року по січень 2003 року, позивач складав і направляв відповідачу рахунки на оплату згідно тарифів на електроенергію, що відпускається населенню і населеним пунктам, затвердженим НКРЕ від 10.03.1999 року № 309 (z0151-99) .

Зазначені рахунки обліковувалися позивачем за номером договору - 409, який відповідач зазначав у платіжних дорученнях на оплату вартості використаної електроенергії, вказуючи це як підставу для відповідного платежу.

Відповідно до частини 2 статті 165 Цивільного кодексу УРСР, якщо строк виконання зобов'язання не встановлений, то боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором.

З матеріалів справи вбачається, що 10.02.2003 року позивач надіслав відповідачу вимогу № 83 про оплату боргу за період з квітня 1999р. по січень 2003р., на суму 478 672,09 грн., до 20.02.2003 р.

Листом від 24.02.2003 р. № 123 відповідач вимогу позивача відхилив, зазначивши, зокрема, що між сторонами відсутні договірні зобов'язання

На момент виникнення спірних правовідносин між сторонами діяв Цивільний кодекс УРСР (1540-06) , згідно статті 71 якого, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлювався в три роки.

Відповідно до статті 151 ЦК УРСР боржник зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію, як-от: сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Якщо строк виконання зобов'язання не встановлений, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час. Боржник повинен виконати зобов'язання в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором (ст. 165 ЦК УРСР).

Згідно акту звірки розрахунків відповідача за використану електроенергію і розрахунку позивача, ТОВ "Житлосервіс" було спожито електроенергії за період з квітня 1999 року по січень 2003 року на суму 649 753,21 грн., за яку воно частково розрахувалося на суму 172 845,11 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача становить 476 908,10 грн.

Водночас розрахунками сторін встановлено, що відповідачем використано за спірний період за договором № 409 електроенергії на суму 300 277,69 грн., з яких перераховано позивачу у погашення боргу 172 845,11грн., після чого непогашена заборгованість склала 127 432,58 грн. а з врахуванням строку позовної давності, починаючи з 06.03.2000р. до дня заявлення позову 06.03.2003р., стягненню підлягає заборгованість, яка відповідно до розрахунків становить 92 912,32 грн.

Підтверджується матеріалами справи і розмір заборгованості відповідача по оплаті використаної ним електроенергії, поставленої позивачем при відсутності договору з відповідачем по будинках житлового фонду, не включених до переліку зазначеного у додатку № 2 до договору № 409 від 3.12.1990р., що становить 349 475,53 грн.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені апеляційним господарським судом на підставі всебічного, повного і об’єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм процесуального права, а доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, матеріалами справи не підтверджуються та не доведені відповідно до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 ГПК України Вищий господарський суд України, суд

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Житлосервіс" залишити без задоволення, а постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 24 вересня 2008 року у справі за № 7/99-03 –без змін.