Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

У серпні 2007 року Відкрите акціонерне товариство "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" звернулось до господарського суду Харківської області із позовом до Статутного територіально-галузевого об’єднання "Південна залізниця" в особі Харківської дирекції залізничних перевезень про стягнення 633899,16 грн., сплачених позивачем залізниці у квітні 2007 року.

Позовні вимоги були вмотивовані тим, що спірні кошти були сплачені вимушено на вимогу залізниці та з метою уникнути блокування роботи Зміївської ТЕС ДЕК "Центренерго", а вимога залізниці по оплаті послуг по охороні вантажів та використанню вагонів була безпідставна. Позивач вважав, що послуги залізниці та штрафи повинен сплатити або вантажовідправник-постачальник ДП "Вугілля України", який виступав і платником за залізничні перевезення.

Ухвалою суду від 15.10.2007 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача –ДП "Вугілля України".

Заявою від 29.11.2007 позивач ВАТ ДЕК "Центренерго" уточнив та зменшив позовні вимоги: просив стягнути з відповідача безпідставно набуті грошові кошти в сумі 533571,16 коп. які сплачені позивачем залізниці за користування вагонами, затриманими на станції Шебелинка та станції Балаклея Південної залізниці та за охорону вантажів, які, на думку позивача, повинно сплатити залізниці ДП "Вугілля України".

Рішенням господарського суду Харківської області від 17.09.2008 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Судове рішення обґрунтоване посиланням на норми Статуту залізниць України, укладені сторонами Договір на експлуатацію під’їзної колії та Договір на організацію перевезень вантажів та проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги, а також недоведеністю позовних вимог ВАТ ДЕК "Центренерго", оскільки залізниця має право та повинна нараховувати плату за користування вагонами, затриманими під час перевезення з причин, що залежать від вантажовласника, а також збір за зберігання вантажів у вагонах.

В апеляційному порядку справа не переглядалась.

Не погоджуючись із судовим рішенням, ВАТ ДЕК "Центренерго" звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, вимог ст. 43 та 84 Господарського процесуального кодексу України і просить рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Касаційна скарга вмотивована неповним з’ясуванням обставин справи, посиланням на Договір постачання з ДП "Вугілля України", згідно з яким позивач –одержувач продукції вважається таким, що отримав продукцію тільки після одержання ним оригіналів посвідчень про якість, рахунків-фактур, податкових накладних та підписання сторонами Акту приймання-передачі вугільної продукції, а до переходу права власності на продукцію платежі залізниці повинен здійснювати або постачальник –ДП "Вугілля України", або експедитор.

Крім того, заявник касаційної скарги вважає, що ст.121 Статуту залізниць України звільняє одержувача від плати за користування вагонами у разі подавання вагонів у кількості, яка перевищує переробну спроможність розвантажувальних пунктів відправника і одержувача, а договором на експлуатацію під’їзної колії встановлена максимальна кількість вагонів у кожній партії, що передається власникові колії,- не більше 50 вагонів, а залізниця затримала на шляху прямування два потяги із 52 та 54 вагонами.

Заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягають частковому задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що у відповідності із ст.62 Статуту залізниць України між сторонами 23.03.2001 укладений Договір № 021016 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги, згідно з яким вантажовласник зобов’язався, зокрема, здійснювати відвантаження (вивантаження) вантажів, що відправляються або прибувають на його адресу.

За цим Договором залізниця зобов’язалась здійснювати розрахунки безготівкові та готівкові з вантажовласником за перевезення вантажів і надані додаткові послуги згідно з діючими тарифами, вести облік нарахованих і сплачених сум та надавати вантажовласникові відповідні розрахункові документи через станцію Шебелинка Південної залізниці.

Відповідно до п.2.4 Договору вантажовласник зобов’язався здійснювати попередню оплату за перевезення вантажів та додаткові послуги шляхом перерахування коштів на рахунок залізниці у сумах, відповідних до обсягу перевезення та вагонообігу на під’їзній колії.

Відповідно до залізничних накладних у квітні 2007 року позивач ВАТ ДЕК "Центренерго" (Зміївська ТЕС) отримав від ДП "Вугілля України" енергетичне вугілля.

03.04.2007 та 04.04.2007 залізницею були складені акти про затримку на підходах до станції призначення вагонів у двох потягах, в яких зазначена причина для затримки –відсутність можливості вивантаження вугілля одержувачем та відсутність технічної можливості накопичення вагонів на станції призначення.

Судом встановлено, що вантаж з вугіллям в кількості 106 вагонів, прибувших на адресу Зміївської ТЕС потягами №№ 3510 та 3508, стояли на коліях станції Балаклея Південної залізниці у зв’язку із зайнятістю колій власника вагонами, які прибули раніше, про що були складені акти затримки вагонів від 03.04.2007 та 04.04.2007.

Відповідно до Договору "Про експлуатацію залізничних під’їзних колій" від 20.02.2007 № 2/219(22-12/06), укладеного між сторонами, максимальна переробна спроможність під’їзної колії для розвантаження вагонів з вугіллям визначена 253 вагони на добу, максимальна кількість вагонів у кожній партії, що передається власнику під’їзної колії, становить не більше 50 вагонів, однак, кількість таких передавань протягом доби договором не обмежена та не встановлена.

Залізниця телеграмою із станції Шебелінка № 94 від 10.04.2007 повідомила Зміївську ТЕС, що сума додаткових зборів за простій вагонів з вугіллям станом на 10.04.2007 складає: по станції Шебелинка за користування вагонами 123477,30 грн., збору за зберігання вантажів у вагонах 84770,40 грн. без ПДВ, по станції Балаклея –за користування вагонами 83072,20 грн., за зберігання вантажів у вагонах 236029,40 грн. без ПДВ.

Листом від 11.04.2007 № 36 залізниця повідомила позивача, що станом на 11.04.2007 сума додаткових нарахувань за простій вагонів з вугіллям в зв’язку з їх неприйняттям по станції Балаклея Південної залізниці становить 320001,60 грн. плати за користування вагонами та за зберігання вантажів у вагонах.

Листом залізниці від 12.04.2007 № 07-13/690 Змієвській ТЕС була заявлена вимога сплатити всі необхідні залізниці платежі, так як в зв’язку із незабезпеченням вивантаження і скопиченням вагонів на станції Лиман та Шебелинка залізниця затримала два потяга з вугіллям, за затримку яких по ст. Балаклея була нарахована плата за користування вагонами 83972,20 грн., та збір за зберігання вантажів у вагонах 236029,40 грн. без врахування ПДВ.

Позивач ВАТ ДЕК "Центренерго" (Зміївська ТЕС) сплатив залізниці нараховані додаткові платежі та звернувся до господарського суду із вимогою повернути плату за користування вагонами та збір за зберігання вантажів, які вважає залізниця отримала без достатніх правових підстав.

Стаття 3 Закону України "Про залізничний транспорт" встановлює, що законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з Закону України "Про транспорт" (232/94-ВР) , цього закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України та інших актів законодавства.

Стаття 908 Цивільного кодексу України встановлює, що загальні умови перевезення визначаються цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Пункт 5 статті 307 Господарського кодексу України також встановлює, що умови перевезень вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Таким чином, права і обов’язки сторін виникають не лише з умов укладеного ними договору, а й на підставі норм, установлених актами законодавства, в тому числі нормативно-правових актів, які регулюють взаємовідносини у певних випадках.

Стаття 119 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 (457-98-п) ( з наступними змінами і доповненнями) встановлює, що за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами – суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами ( контейнерами) встановлюється Правилами.

Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства. За час затримки на коліях залізниці вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, стягується 50 відсотків зазначених розмірів плати.

Правила користування вагонами і контейнерами ( розділ 6 Правил перевезень) у пункті 6 встановлюють, що усі завантажені вагони, а також порожні вагони, які належать підприємствам, організаціям, портам, установам і громадянам, та орендовані ними, що знаходяться на станціях і на підходах до них в очікуванні подавання під вантажні операції з причин, які залежать від вантажовласника, є такими, що перебувають у користуванні вантажовласника.

Пункти 9, 10 та 12 Правил користування вагонами і контейнерами регулюють порядок оформлення затриманих на підходах до станції призначення вагонів, згідно з якими про затримку вагонів і контейнерів з вини вантажовласника на підходах до станції призначення залізниця видає наказ. Облік затриманих на підходах до станції призначення вагонів здійснюється станцією, на якій вони простоюють, на підставі акта про затримку вагонів, що складається станцією. Усі дані, вказані в цьому акті, передаються станцією у "Повідомленні про затримку вагонів" до інформаційно-обчислювального центру залізниці та на станцію призначення. Акт про затримку вагонів складається у трьох екземплярах –один залишається на станції затримки і два додаються до перевізних документів.

Станція призначення інформує вантажовласника про затримку вагонів з його вини. Загальний час, за який вноситься вантажовласником плата залізниці за користування вагонами, включає час затримки вагонів з його вини та час перебування їх у безпосередньому розпорядженні вантажовласника, на підтвердження чого залізниця вносить ці дані у відомість користування вагонами і контейнерами.

Стаття 46 Статуту встановлює, що одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.

Правила зберігання вантажів ( розділ 7 Правил перевезень вантажів) установлюють, що збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо), при цьому термін безоплатного зберігання обчислюється з моменту затримки.

У відповідності із приписами ст.129 Статуту залізниць України та Правил складання актів обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Підставою для нарахування та стягнення збору за зберігання, в тому числі при затримці вагонів (контейнерів) на шляху перевезення, є акт загальної форми, який складається для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, і підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта, але не менше як двома особами, відповідно до Правил складання актів, Правил користування вагонами і контейнерами.

Збірник тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України Тарифне керівництво № 1 (з наступними змінами і доповненнями) в пункті 2 розділу 2 встановлює розміри зборів за зберігання вантажів; таким чином, збір за зберігання вантажів є регульованим тарифом і не потребує додаткового погодження сторонами.

Пункт 2.3 розділу 2 Тарифного керівництва № 1 також встановлює, що за зберігання у вагонах вантажів, що мають вивантажуватись на місцях загального і незагального користування, але не подані під вивантаження з вини одержувача, збір справляється після закінчення терміну безоплатного зберігання.

Оскільки стаття 908 Цивільного кодексу України і стаття 307 Господарського кодексу України визначили, що умови перевезень вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються не лише транспортними кодексами (статутами), а й іншими нормативно-правовими актами, то у господарського суду немає правових підстав не застосовувати норми Правил зберігання вантажів та Тарифного керівництва № 1, які не скасовані та не визнані нечинними.

Підпункт 2.8 пункту 2 розділу 2 Тарифного керівництва №1 прямо визначає, що збір за зберігання справляється незалежно від плати за користування вагонами (контейнерами).Збір за зберігання вантажів, навіть якщо він збільшений начальником залізниці до двократного розміру, не є санкцією –мірою відповідальності за порушення зобов'язання.

Однак при цьому судам необхідно встановлювати та надавати оцінку обставинам, за яких залізниця не подавала чи не могла подавати вагони під вивантаження і з’ясовувати, з яких причин вагони було затримано залізницею на шляху перевезення і чи дійсно ці причини не залежали від залізниці.

Господарським судом Харківської області при розгляді справи по суті не було з’ясовано, з яких причин вагони було затримано залізницею на шляху перевезення на станції Балаклея та на станції призначення Шебелинка Південної залізниці і чи дійсно ці причини не залежали від залізниці.

Господарським судом Харківської області при розгляді справи також не було встановлено, збір за зберігання вантажів у вагонах нарахований залізницею в одинарному розмірі, чи розмір збору за зберігання збільшений залізницею до двократного розміру.

Оскільки господарським судом неповно встановлені фактичні обставини справи, то колегія Вищого господарського суду України вважає, що рішення від 17.09.2008 підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується із висновками суду першої інстанції, який відхилив посилання позивача на те, що додаткові платежі повинен сплатити відправник –ДП "Вугілля України" або експедитор, оскільки вантажоодержувачем у залізничних накладних зазначено Зміївська ТЕС, а у відповідності із ст. 125 Статуту залізниць України після прибуття на станцію призначення вантажу всю відповідальність з цього перевезення несе одержувач.

Посилання позивача в касаційній скарзі на те, що постачання вугілля здійснюється за правилами "Інкотермс-2000" згідно з умовами Договору від 15.02.2007 № 15-02/1-П, укладеного між ВАТ ДЕК "Центренерго" та ДП "Вугілля України", яким передбачено, що всі ризики ВАТ "Центренерго" виникають на вугільних складах товариства лише після одержання ним оригіналів посвідчень про якість, рахунків-фактур, податкових накладних та підписання сторонами Акту приймання-передачі вугільної продукції, а до переходу права власності на продукцію платежі залізниці повинен сплатити вантажовідправник або експедитор, - не ґрунтуються на чинному транспортному законодавстві: Статуті залізниць та Правилах перевезень вантажів.

Заявник в касаційній скарзі зазначає, що ст.121 Статуту залізниць України звільняє одержувача від плати за користування вагонами у разі подавання вагонів у кількості, яка перевищує переробну спроможність розвантажувальних пунктів відправника і одержувача, а договором на експлуатацію під’їзної колії встановлена максимальна кількість вагонів у кожній партії, що передається власникові колії,- не більше 50 вагонів, а залізниця затримала на шляху прямування два потяги із 52 та 54 вагонами. Однак, ці доводи відносяться до оцінки доказів, які касаційний суд не може здійснювати. При цьому ВАТ ДЕК "Центренерго" змішує поняття "переробна спроможність розвантажувальних пунктів одержувача" і "максимальна кількість вагонів у кожній партії, що передається власникові колії", які не є тотожними.

Статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Під час розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене, вжити передбачені законом заходи для всебічного, повного і об’єктивного встановлення обставин справи, дослідити всі докази по справі, які є необхідними для вирішення спору, і в залежності від встановленого та у відповідності із чинним законодавством вирішити спір.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 17.09.2008р. у справі № 08/307-07 скасувати.

Справу № 08/307-07 направити на новий розгляд до господарського суду Харківської області.