Вищий господарський суд України у складі колегії:

головуючого - судді Малетича М.М. (доповідач),

суддів: Кота О.В,

Шевчук С.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на рішення господарського суду міста Києва від 11.10.2007р. у справі № 6/522 за позовом Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Державного комітету України з державного матеріального резерву про стягнення 104132380,09 грн.

за участю представників:

позивача: не з’явились,

відповідача: Ємельянова Л.С., дов. № 8-2/959 від 05.03.2008р.

Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі –НАК "Нафтогаз України", возивач) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Державного комітету України з державного матеріального резерву (далі –Держкомрезерв, відповідач) про стягнення 104132380,09 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.10.2007р. у позові НАК "Нафтогаз України" було відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняте у справі судове рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення відповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як видно з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на виконання Розпоряджень Кабінету Міністрів України (№ 130 (130-96-р) від 20.02.1996р., № 771 (771-96-р) від 02.12.1996р., № 302 (302-97-р) від 09.06.1997р. та № 128 (128-98-р) від 02.03.1998р.), відповідачем протягом 1996 - 1998 років здійснювався відпуск природного газу з державного резерву державній акціонерній холдинговій компанії "Укргаз" та Держнафтогазпрому.

На виконання Указу Президента України № 151 від 25.02.1998р. (151/98) та відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 747 від 25.05.1998р. (747-98-п) було утворено НАК "Нафтогаз України", статутний фонд якої було сформовано шляхом передачі до нього майна та акцій державної акціонерної холдингової компанії "Укргаз" та Держнафтогазпрому.

В наступному, Постановою Кабінету Міністрів України № 949 від 03.06.1999р. (949-99-п) НАК "Нафтогаз України" було зобов’язано закачати в підземні сховища для передачі до державного резерву в рахунок погашення заборгованості державної акціонерної холдингової компанії "Укргаз" перед Держкомрезервом 2 млрд. м.куб. природного газу.

Судом першої інстанції встановлено, що підтверджується матеріалами справи, 16.11.1999р. між сторонами було укладено договір поруки № ЮР-7/942-99, згідно умов якого (п. 1.1.) НАК "Нафтогаз України", як поручитель, зобов’язалася перед Держкомрезервом, як кредитором, відповідати за виконання зобов’язань обл(міськ) газів, які відображені в "Акті звірки заборгованості НАК "Нафтогаз України" перед Держкомрезервом станом на 02.08.1999р. та, з урахуванням акту прийому-передачі природного газу від 02.09.1999р., відповідно до договору № ЮР-7/554-99 від 03.06.1999р.

Також, в договорі (п. 1.1.) сторони передбачили, що "остаточна заборгованість станом на 16.11.1999р. грошима складає 1470403207,00 грн., що оформлено актом звірки –додаток № 1, згідно форми № 5 (Зведений реєстр заборгованості підприємств та установ перед Держкомрезервом за отримані з державного резерву ресурси) Наказу Головного управління Державного казначейства України № 42 від 25.05.1999р.".

На виконання зобов’язань по договору, в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України № 775 від 10.05.1999р. (775-99-п) , позивачем було передано у листопаді та грудні 1999 року векселі, емітовані Головним управлінням Державного казначейства України, загальною номінальною вартістю 1470388758 грн.

Предметом даного спору є вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків в розмірі 104132380,09 грн., що становить загальну номінальну вартість неповернутих векселів, отриманих Держкомрезервом в рахунок погашення непідтвердженої заборгованості за газ.

Суд першої інстанції посилаючись на те, що позивачем не було доведено обставин, на які він посилався, як на підставу своїх позовних вимог, а саме – за рахунок яких обл(міськ) газів, що не отримували або отримали у меншому обсязі газ, він поручився безпідставно, дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, а тому відмовив в їх задоволенні.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, з огляду на наступне.

Відповідно до роз’яснень, викладених у п.п. 1, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності –на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Прийняте у даній справі судове рішення цим вимогам не відповідає.

Так, рішення суду першої інстанції про відмову у позові, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, не ґрунтується на повно встановлених обставинах, що мають значення для даної справи, а висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки, не є вичерпними, не відповідають дійсності і не підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Зокрема, приймаючи рішення про відмову в позові, судом першої інстанції під час розгляду даної справи не було належним чином з’ясовано факт отримання або ж неотримання (як зазначено в позові) природного газу в період, про який йдеться в договорі поруки № ЮР-7/942-99, обласними (міськими) газовими підприємствами з державного резерву, у відповідних обсягах, визначених в договорі, а у випадку неотримання газу –його причину.

При цьому, судом не було залучено до участі у справі обласні газові організації, такі, як: "Київоблгаз", "Донецькоблгаз", "Маріупольгаз" та "Харківоблгаз", яким, як стверджував позивач, не була здійснена поставка газу за вказаний період і за які перед відповідачем він поручався.

Крім того, як видно з матеріалів справи, предметом даного спору є вимоги про стягнення суми збитків у розмірі 104132380,09 грн., що становить номінальну вартість переданих позивачем відповідачу векселів, емітованих Головним управлінням Державного казначейства України в рахунок погашення заборгованості за газ, який, за твердженням Позивача, поставлений так і не був.

Вказані веселі видавалися та погашалися Державним казначейством України у 1999 році на виконання Постанови Кабінету Міністрів України №775 від 10.05.1999р. (775-99-п)

Разом з цим, відмовляючи в позові суд першої інстанції не вирішив питання про залучення до участі у справі саме Державне казначейство України, участь якого по даній справі, є необхідною для об’єктивного та правильного вирішення даного спору.

За таких обставин, рішення місцевого господарського суду не можна визнати законним і обґрунтованим, а тому таке підлягає скасуванню, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, –

1. Касаційну скаргу Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 11.10.2007р. у справі №6/522 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.