34/346 Про стягнення лізингових платежів - 18.12.2008 Прийняття

У липні 2007р. Підприємство з іноземними інвестиціями "ВІП-РЕНТ" звернулось до господарського суду з позовом до Акціонерного товариства закритого типу "Софт Сервіс" про стягнення 107111,66грн. заборгованості з лізингових платежів на підставі угоди з оперативного лізингу №505 від 12.04.2002р., лізингових угод від 29.08.2003р. №№959-966, 13429,86грн. - інфляційних втрат, 4121,78грн. - 3% річних, 9950,1грн. - пені.

Рішенням господарського суду м. Києва від 18.02.2008р. у справі №34/346 (суддя Сташків Р.Б.) позов задоволено; стягнуто з Акціонерного товариства закритого типу "Софт Сервіс" на користь Підприємства з іноземними інвестиціями "ВІП-РЕНТ" 107111,66грн. - боргу, 4121,78грн. - 3% річних, 13429,86грн. - інфляційних втрат, 9950,1грн. - пені, 1346,13грн. - витрат по сплаті державного мита, 118грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2008р. у справі №34/346 (колегія суддів у складі головуючого судді Кондес Л.О., суддів Куровського С.В., Михальської Ю.Б.) апеляційну скаргу Акціонерного товариства закритого типу "Софт Сервіс" залишено без задоволення, рішення господарського суду м. Києва від 18.02.2008р. у справі №34/346 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду та постановою суду апеляційної інстанції Акціонерне товариство закритого типу "Софт Сервіс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просило рішення господарського суду м. Києва від 18.02.2008р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2008р. у справі №34/346 скасувати, та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог Підприємству з іноземними інвестиціями "ВІП-РЕНТ" до Акціонерного товариства закритого типу "Софт Сервіс" про стягнення лізингових платежів.

26.11.2008р. від представника Акціонерного товариства закритого типу "Софт Сервіс" Ковальової Ю.А. до Вищого господарського суду України надійшло клопотання про зупинення виконання рішення господарського суду м.Києва у справі №34/346 згідно ст. 121-1 ГПК України. Дослідивши мотиви заявленого клопотання, колегія суддів Вищого господарського суду України не знайшла підстав для його задоволення згідно ст. 121-1 ГПК України.

Відзив на касаційну скаргу відповідача на час розгляду справи в касаційній інстанції суду наданий не був, що в силу положень статті 111-2 ГПК України не перешкоджає перегляду судових рішень, що оскаржуються.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до Роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п.п. 1, 6 постанови від 29.12.1976р. № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності –на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції не відповідають зазначеним вимогам, оскільки не ґрунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 12.04.2002р. між Підприємством з іноземними інвестиціями "ВІП-РЕНТ" (лізингодавець) та Акціонерним товариством закритого типу "Софт Сервіс" (лізингоодержувач) було укладено Угоду оперативного лізингу №505 (Угода).

Пунктом 1.2 цієї угоди передбачено, що дія цієї угоди може бути передчасно припинена, якщо обидві сторони дійдуть про це згоди в письмовій формі, і якщо вони погодяться про умову скасування цієї Угоди. Чинність угоди припиняється після повного виконання сторонами своїх зобов’язань (п.1.3 вказаної Угоди).

Згідно з пунктами 3.1, 3.2 даної Угоди внески здійснюються згідно з цією Угодою і з графіком, на основі рахунків-фактур, які лізингодавець надає лізингоодержувачу. Ці рахунки-фактури надаються лізингодавцем не пізніше ніж за три дні до дати оплати, наведеної в графіку. Внесок вважається сплаченим, коли сума, передбачена графіком, одержана на банківському рахунку лізингодавця. Якщо рахунок-фактура лізингодавця надійде до лізингоодержувача пізніше встановленої дати, це не звільняє лізингоодержувача від сплати внеску згідно дати оплати, вказаної в графіку. Крім внеску лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати всі витрати, податки та платежі, передбачені Угодою та чинним законодавством.

У разі затримки внеску лізингодавець має право на компенсацію від лізингоодержувача в сумі, що дорівнює подвійній обліковій ставці, встановленій НБУ, і яка обчислюється з несплаченої суми за кожний день затримки; спочатку повинна бути сплачена затримана сума, потім можлива компенсація, і після цього внески, які не були сплачені (п.3.3 цієї Угоди).

За п.5.2 даної Угоди ризик щодо автомобіля переходить до лізингоодержувача з моменту передачі автомобіля, і лізингоодержувач з цього моменту несе встановлену законом відповідальність перед третіми особами за завдання їм будь-якої шкоди при використанні автомобіля.

В п.6.1 цієї Угоди зазначено, що автомобіль належить лізингодавцеві або фінансуючому банку, якого використовує лізингодавець.

За п.11.2 даної Угоди після надання автомобіля лізингоодержувачеві сторони підпишуть акт про передачу автомобіля.

Лізингоодержувач повертає автомобіль в дату повернення, передбачену цією Угодою, на лізинговому майданчику разом з обладнанням та іншими елементами, які були надані лізингоодержувачеві згідно акту прийому-передачі. В разі, якщо умови, передбачені п.12.4 цієї Угоди, не порушені, Угода вважаться припиненою (п.12.1 даної Угоди).

В п.12.2 Угоди встановлено, що у разі припинення Угоди раніше ніж дата її закінчення, лізингоодержувач повертає автомобіль на лізинговий майданчик разом з обладнанням та іншими елементами, які були надані лізингоодержувачеві. Незважаючи на передчасне припинення Угоди лізингоодержувач зобов’язаний виконати вимоги пункту 12.4 цієї Угоди.

Автомобіль повертається в чистому і вимитому вигляді, і в такому стані і з таким обладнанням як під час надання, беручи до уваги нормальний знос, передбачений в додатку 4 (п.12.3 даної Угоди).

Згідно з п.12.4 вказаної Угоди, якщо автомобіль повертається лізингодавцеві в такому стані, який не відповідає вимогам, передбаченим в пункті 12.3 цієї Угоди (пошкодженим), то лізингодавець має право виконати ремонт з метою відновлення стану автомобіля і має право на одержання компенсації від лізингоодержувача на покриття витрат на ремонт. При цьому акт повернення підписується на дату завершення ремонту і лізингоодержувач зобов’язаний продовжувати сплачувати лізингову плату протягом всього періоду ремонту автомобіля.

Пунктом 14.3 даної Угоди встановлено, що документ про повернення автомобіля, який підписаний сторонами і містить опис технічного стану і обладнання автомобіля, дату і місце передачі, назву виробника автомобіля, модель автомобіля, державний реєстраційний номер і номер автомобіля; цей документ становить невід’ємну частину цієї Угоди у вигляді додатка 3. В цей документ також повинні вписувати відомості про можливі пошкодження і відсутнє обладнання.

На виконання вказаної Угоди, Підприємство з іноземними інвестиціями "ВІП-РЕНТ" та Акціонерне товариство закритого типу "Софт Сервіс" уклали лізингові угоди від 29.08.2003р. №№959, 960, 961, 962, 963, 964, 965, 966 про передачу в лізинг автомобілів КІА К2700, державні реєстраційні номери 524-82КА, 524-83КА, 524-84КА, 524-88КА, 524-85КА, 524-86КА, 524-87КА, 524-90КА відповідно.

Строк дії вказаних лізингових угод становить з 19.09.2003р. до 18.09.2006р.

Судами встановлено, що відповідно до ч.1 ст. 806 ЦК України, вказані угоди від 29.08.2003р. №№959-966 є договорами лізингу.

17.10.2003р. на виконання пункту 11.2 Угоди позивач та відповідач уклали акти приймання-передачі на вказані автомобілі.

Судом першої інстанції зазначено, що 28.09.2004р. відповідач уклав та підписав акт прийому-передачі автомобілів до Угоди. Відповідач погодився підписати вказаний акт лише після технічного огляду автомобілів, про що зазначив у акті.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, у 2005 році позивач звернувся до господарського суду з позовом до відповідача про стягнення 236009,86грн. заборгованості з лізингових платежів відповідно до лізингових угод від 29.08.2003р. №№959-966, за результатами розгляду якого господарським судом м.Києва було прийнято рішення від 09.12.2005р. у справі №16/582 про стягнення з відповідача на користь позивача 236009,86грн. основного боргу.

На виконання п.3.1 Угоди позивач виставив відповідачу рахунки-фактури №0000003614 від 12.10.2005р. на суму 20626,8грн., №0000004020 від 07.11.2005р. на суму 20754,47грн., №0000004451 від 07.12.2005р. на суму 20860,72грн., №1765 від 12.01.2006р. на суму 22803,23грн., №2244 від 10.02.2006р. на суму 22066,44грн., всього на суму 107111,66грн. за період з листопада 2005 року по березень 2006 року.

27.03.2006р. позивач направив відповідачу лист №45, у якому зазначив, що у зв'язку з несплатою відповідачем лізингових платежів відповідно до вказаних рахунків-фактур, позивач, відповідно до ст. 782 ЦК України, розриває лізингові угоди від 29.08.2003р. №№959-966.

Встановивши, що відповідач у встановлений Угодою строк свого зобов’язання щодо оплати лізингових платежів у сумі 107111,66грн. не виконав, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про стягнення з відповідача на користь позивача зазначеної заборгованості, пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Задовольняючи позов, суди дійшли висновків, що не потребує доведення факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 236009,86грн., з якої 28322,56грн. вартість компенсації ремонтних робіт та технічного обслуговування; 33602,66грн. вартість компенсації франшизи; 36866,24грн. сума збільшення лізингових платежів; а також 137218,4грн. заборгованості з неслачених лізингових платежів, яка виникла у відповідача у зв’язку з несплатою ним рахунків –фактур, виставлених позивачем, та факт пошкодження автомобілів КІА К2700 з посиланням на ст. 35 ГПК України, та виходили із того, що вказані факти були вже предметом дослідження господарських судів у справі №16/582.

Проте, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є передчасними з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 35 ГПК України обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказування. Факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Однак враховуючи відсутність в матеріалах справи усіх сторінок рішення господарського суду міста Києва від 09.12.2005р. у справі №16/582, неправильним є зазначення судом у даній справі обставин, встановлених в цьому судовому акті з посиланням на ст. 35 ГПК України, що не було виправлено судом апеляційної інстанції шляхом витребування у сторін на підставі ст. 38 ГПК України належним чином засвідченої копії зазначеного судового рішення.

Сам факт наявності рішень господарських судів у справі №16/582 не є беззаперечною підставою для задоволення позову у даній справі, тоді як відповідно до статті 129 Конституції України та статті 4 ГПК України рішення суду повинно ухвалюватись виключно на підставі закону.

Викладене свідчить про припущення судами попередніх інстанцій неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Поряд з цим, відповідно до ст. 85 ГПК України прийняте рішення оголошується суддею у судовому засіданні після закінчення розгляду справи. За згодою сторін суддя може оголосити тільки вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначається у протоколі судового засідання. У такому разі повне рішення складається та підписується протягом п’яти днів з дня оголошення його вступної та резолютивної частин.

З протоколу судового засідання за 18.02.2008р. вбачається, що в судовому засіданні 18.02.2008р. у даній справі місцевий господарський суд за згодою представників сторін оголосив вступну та резолютивну частини рішення у даній справі, яка в матеріалах справи відсутня, тоді як рішення місцевого господарського суду від 18.02.2008р. у даній справі підписано 03.03.2008р. та направлено учасникам судового процесу 03.03.2008р., про що свідчить відмітка відділу діловодства суду.

Оскільки запроваджені ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення у справі та постанова підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції в іншому складі суду.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та залучити до матеріалів справи зазначене рішення господарського суду м. Києва від 09.12.2005р. у справі №16/582 з урахуванням якого дати належну правову оцінку обставинам у даній справі, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення у відповідності до норм процесуального права.

Відповідно до ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.