Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Приватне науково-виробниче підприємство "Медіз" звернулося до господарського суду Луганської області з позовом, в якому просило відповідача встановити, за рахунок позивача, межі земельної ділянки, розміром 0,0585 га., розташованої в місті Сєвєродонецьку по вул. Механізаторів, 2 наданої йому в оренду за договором оренди від 24.09.2002 року за №270. Позов вмотивований тим, що позивач, як добросовісний користувач спірної земельної ділянки має право вимагати від відповідача встановлення меж земельної ділянки за рахунок орендаря, оскільки дане зобов'язання орендодавця визначене пунктом 3.1 договору оренди від 24.09.2002 року №270.

Господарський суд Луганської області рішенням від 17.07.2008 року (суддя: Шеліхіна Р.М.) в задоволенні позову відмовив, пославшись на письмові

пояснення спеціалістів Головного управління земельних ресурсів у Луганській області в яких зазначено, що встановлення в натурі меж земельної ділянки під Доповідач:Гоголь Т.Г

вбудованими приміщеннями є технічно неможливим, оскільки перенесення на місцевість точок земельної ділянки здійснюється геодезичними методами з прив'язкою не менше двох характерних закріплених поворотних точок до пунктів державної геодезичної мережі та двох твердих точок на місцевість. Позивачем не надано доказів, які б спростовували письмові пояснення спеціалістів земельних ресурсів.

Луганський апеляційний господарський суд постановою від 09.09.2008 року (судді: Баннова Т.М., Семендяєва І.В., Парамонова Т.Ф.) рішення господарського суду Луганської області від 17.07.2008 року залишив без змін, з тих самих підстав.

Приватне науково-виробниче підприємство "Медіз" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Луганської області від 17.07.2008 року та постанову Луганського апеляційного господарського суду від 09.09.2008 року, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Скаржник мотивує скаргу неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права при ухвалені оскаржуваних судових актів, зокрема: статті 526 Цивільного кодексу України, статті 79 Земельного кодексу України, статей 1, 4, 5, 19, 20, 25, 55 Закону України "Про землеустрій". Крім того, на думку скаржника, суди попередніх судових інстанцій не дослідили лист підприємства, яке має ліцензію на проведення землевпорядних робіт, а саме Приватного підприємства "Обласний центр провадження "Агроцентрнаука".

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., перевіривши наявні матеріали справи на предмет повноти їх встановлення в рішеннях судів попередніх інстанцій, правильності застосування норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх судових інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Сєвєродонецької міської ради від 30.07.2002 року за №248 Приватному науково-виробничого підприємству "Медіз" надано в довгострокове платне користування, строком на 25 років, земельну ділянку площею 0,0585 га.

24.09.2002 року між Приватним науково-орендним підприємством "Медіз" та Сєвєродонецькою міською радою укладений договір оренди земельної ділянки №270, загальною площею 0,0585 га., за адресою:місто Сєвєродонецьк, вул. Механізаторів, 2.

Місцевим та апеляційним господарськими судами також встановлено, що позивач є власником 14/100 частини цілісного майнового комплексу, розташованого на спірній земельній ділянці.

Головне управління земельних ресурсів у Луганській області в листі від 16.07.2008 року вказало, що встановлення в натурі меж земельної ділянки під вбудованими приміщеннями (які перебувають у власності декількох осіб) є технічно неможливим, оскільки перенесення на місцевість точок земельної ділянки здійснюється геодезичними методами, з прив'язкою не менше двох характерних закріплених поворотних точок до пунктів державної геодезичної мережі та двох твердих точок на місцевість.

Право користування земельними ділянками унормоване главою 15 Земельного кодексу України (2768-14) .

Статтею 93 Земельного кодексу України визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з пунктом 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання регулювання земельних відносин віднесено до компетенції сільських, селищних, міських рад, які вирішуються виключно на пленарних засіданнях. З приписами наведеної норми кореспондується і стаття 12 Земельного кодексу України, якою передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності.

Порядок передачі земельних ділянок в оренду визначений статтею 124 Земельного кодексу України, якою також встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди. Рішенням Сєвєродонецької міської ради від 28.02.2002 року №988 було затверджено Положення про надання та оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки в місті Сєвєродонецьку. Додатком до цього положення, є Положення "Про порядок розрахунку часток площі земельної ділянки", на якій розташовано будівлю, що знаходиться в користуванні декількох юридичних осіб. Зазначеними актами передбачено, що плата за земельну ділянку на якій розташована будівля, яка перебуває у власності кількох осіб нараховується кожному з них пропорційно їх частці у власності на будівлю. Такий же порядок нарахування орендної плати передбачає і стаття 14 Закону України "Про плату за землю".

Оскільки, господарські суди попередніх судових інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових актів встановили, що позивачу належить на праві власності частина вбудованого приміщення, що встановити в натурі межі земельної ділянки під вбудованими приміщеннями є технічно неможливим, оренда плата нараховується позивачеві пропорційно його частці у власності на будівлю, а відтак відповідно до встановлених обставин справи вірно застосували приписи законодавства, які регулюють дані правовідносини.

Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене господарські суди попередніх інстанцій повно і об'єктивно дослідили подані докази, надали їм правильну юридичну оцінку та правильно застосували норми матеріального та процесуального права, тому підстави для скасування оскаржуваних судових актів відсутні.

З огляду на зазначене, керуючись статтями 108, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Рішення господарського суду Луганської області від 17.07.2008 року та постанову Луганського апеляційного господарського суду від 09.09.2008 року залишити без змін.

Касаційну скаргу Приватного науково-виробничого підприємства "Медіз"–без задоволення.