Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 3 березня 2008 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27 травня 2008 року

за участю представників:

скаржника: Громадського С.О.

позивача: Журбенко М.О.

відповідача-1: Колосовського Ю.О.

відповідача-2: Равенської І.В., Ульман А.Б.

третьої особи-1: Мосюри А.Ю.

третьої особи-2: не з'явилися

третьої особи-3: не з'явилися

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2008 р. у справі № 9/191-07 за позовом Міністерства транспорту та зв'язку України до закритого акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (відповідач-1), відкритого акціонерного товариства "Авіаційна компанія "Дніпроавіа" (відповідач-2), треті особи: Фонд державного майна України, Міністерство оборони України, Дніпропетровська обласна державна адміністрація, за участю прокурора Дніпропетровської області, про визнання договору частково недійсним додатку № 1 до договору застави нерухомості та обладнання від 27.12.2001 р. № Г.09.2.2.1-1760 в частині передання в заставу штучної злітно-посадкової смуги аеродрому "Кайдаки" у задоволенні позову було відмовлено повністю. Рішення суду обґрунтовано тим, що спірна злітно-посадкова смуга була включена до складу майна Державної акціонерної компанії "Дніпроавіа", яке підлягало приватизації, а тому у процесі приватизації державного підприємства та створення ВАТ "АК "Дніпроавіа" зазначене майно увійшло до статутного фонду останнього. Відтак, Відповідач-2 мав право вважати себе власником злітно-посадкової смуги та, відповідно, передавати її у заставу.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.05.2008 р. апеляційне подання прокурора та апеляційні скарги позивача і Фонду державного майна України були залишені без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області у справі № 9/191-07 від 03.03.2008 р. без змін.

Не погоджуючись із рішення господарського суду Дніпропетровської області у справі № 9/191-07 від 03.03.2008 р. та постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.05.2008 р., прокурор звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням, у якому просить зазначені судові акти господарських судів скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Сторони, згідно з приписами ст. - 111-4 ГПК України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак третя особа - 2 та третя особа - 3 не скористалися передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судами попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних судових актів норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційне подання не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Правовий конфлікт у даній справі заснований на тому, що позивач вважає себе особою, уповноваженою від імені держави, як власника штучної злітно-посадкової смуги аеродрому "Кайдаки", управляти цим майном, та не давав згоди на передання вказаного майна у заставу.

Так, на підставі постанови Кабінету міністрів України № 1281 від 22.10.1996 р. (1281-96-п) за Актом № 421 прийому (передачі) будівель, споруд території військового містечка аеродромних фондів об'єкту 358 від 02.12.1996 р. спірна злітно-посадкова смуга була передана Дніпропетровській облдержадміністрації, яка в свою чергу згідно акту № 1/99 від 30.12.1998 р. передала вказане майно Міністерству оборони України. В подальшому, на підставі наказу Міноборони та Мінтрансу від 11.12.98/24.12.98 р. № 446/539 Міністерство оборони передало Мінтрансу за актом № 2/99 від 28.12.1998 р. спірну злітно-посадкову смугу (акт затверджений 10.01.1999 р.), у зв'язку із чим саме останній уповноважений управляти цим майном від імені держави.

В той же час, як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, Відповідач-2 є господарським товариством, яке було створено згідно рішення Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області від 28.06.1996 р. № 12/195-1-АО шляхом перетворення державної авіаційної компанії "Дніпроавіа" у відкрите акціонерне товариство. Так, зокрема, наказом РВ ФДМУ по Дніпропетровській області було створено комісію з підготовки до приватизації ДАК "Дніпроавіа", проведено інвентаризацію майна ДАК "Дніпроавіа".

За результатами діяльності інвентаризаційної комісії були складені інвентаризаційні відомості із описом майна, яке передається до статутного фонду акціонерного товариства "Дніпроавіа" на загальну суму 2 959 562 млн. крб. Розпорядженням РВ ФДМУ по Дніпропетровській області від 21.06.1996 р. № 12/147-РСИ було затверджено акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу ДАК "Дніпроавіа". З акту оцінки майна було виключено майно, що не підлягало приватизації, в сумі 214 055 970 крб., до якого штучна злітно-посадкова смуга включена не була.

На цій підставі судами попередніх інстанцій встановлено, що спірна штучна злітно-посадкова смуга аеропорту м. Дніпропетровська входила до складу статутного фонду ВАТ "АК Дніпроавіа" на момент прийняття рішення про приватизацію підприємства. Разом з цим, зазначена злітно-посадкова смуга одночасно рахувалась на балансі як у Міністерства оборони України, так і у Державної авіаційної компанії "Дніпроавіа". Саме зазначені розбіжності призвели до того, що під час приватизації ДАК "Дніпроавіа" зазначена злітно-посадкова смуга була включена до складу майна, яке підлягало приватизації (у 1996 році), а через деякий час (у 1997 році) щодо цього ж майна державними установами було вчинено низку розпорядчих дій щодо його передачі до сфери управління Мінтрансу. Однак останнім в процесі розгляду справи не доведено, що спірне майно було належним чином прийнято у своє відання з постановкою на бухгалтерський облік.

19 листопада 2001 року між відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено кредитний договір № 2ДО90Д на суму 4 500 000 доларів США. З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, 27.12.2001 р. між тими ж сторонами було укладено договір застави № Г.09.2.2.1-1760, згідно додатку № 1 до якого у заставу було передано, зокрема, штучну злітно-посадкову смугу аеродрому "Кайдаки".

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що Позивач та Фонд державного майна України не спростували факт перебування спірного майна на балансі Відповідача-2 (як ДАК "Дніпроавіа", так і ВАТ "АК "Дніпроавіа") та того факту, що Відповідачем-2 на момент укладення договорів застави були надані Відповідачу-1 належні докази того, що майно, яке передається у заставу, в т.ч. штучна злітно-посадкова смуга, знаходиться у його розпорядженні, користуванні та володінні. Тобто, в задоволенні позову відмовлено з мотивів недоведеності.

Оскаржуючи рішення господарського суду Дніпропетровської області у справі № 9/191-07 від 03.03.2008 р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.05.2008 р. прокурор у касаційному поданні вказує на наступні факти, що не були враховані господарськими судами попередніх інстанцій:

-злітно-посадкова смуга обліковується під інв. № 208 в інвентарному описі № 35 основних засобів, що містяться у томі 2 приватизаційної справи № 1189 регіонального відділення ФДМ України по Дніпропетровської області, проте на відміну від інших даний опис є вклеєним, а не вшитим;

-відповідно до Довідки про з'ясування обставин щодо приналежності злітно-посадкової смуги аеропорту Дніпропетровськ від 30.06.2006 р. власником цієї смуги є держава в особі Міністерства транспорту України;

-факт належності смуги до державної власності підтверджується низкою розпорядчих дій стосовно цього майна органами державної влади, зокрема, передачею Дніпропетровській облдержадміністрації цього майна за Актом № 421 прийому (передачі) будівель, споруд території військового містечка аеродромних фондів об'єкту 358 від 02.12.1996 р.;

-прокурором в ході розгляду справи були надані господарським судам певні документи, у тому числі листи, що є підтвердженням обізнаності Відповідача-2 та усвідомлення останнім того факту, що він не набув право власності на спірне майно;

-при передачі спірного майна від Міноборони Мінтрансу у роботі відповідної комісії брали участь представники Відповідача-2, а їх згода на передачу спірного об'єкту Мінтрансу також підтверджує, що цей об'єкт не був власністю Відповідача-2;

-згідно з інвентарним описом № 35 вартість майна є значно меншою, ніж за даними інвентарної картки № 3082 щодо балансової вартості смуги.

У зв'язку із цим колегія суддів відзначає, що згідно з положеннями ч.2 ст.- 111-5 та частин 1, 2 статті - 111-7 ГПК України касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні місцевого або постанові апеляційного господарських судів чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач на підставі ст.ст. 215, 203 ЦК України вимагає визнати частково недійсною додаткову угоду до договору застави майна, стороною в якій він не є. При цьому позивач посилається на наявність у нього делегованого дійсним власником (державою) права на управління майном, яке передавалося у заставу неуповноваженою особою. Тобто, позивач фактично оспорює правові підстави володіння Відповідачем-2 спірним майном та, відповідно, його повноваження щодо розпорядження таким майном, зокрема право на його передачу в заставу.

В той же час, права особи, яка вважає себе власником майна (уповноваженою особою), не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсним правочину, стороною в якому така особа не є, тобто із застосуванням правового механізму, встановленого ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, незалежно від того чи відповідає спірний правочин закону. Результатом можливого задоволення заявленого позову стало б застосування судом наслідків недійсності правочину, які стосуються виключно сторін договору і не поширюються на права позивача, який вважає себе уповноваженою власником особою щодо управління спірним майном, не будучи стороною договору.

Таким чином, позивачем обрано неналежний спосіб захисту прав, які він вважає порушеними, що є підставою для відмови у позові. Захист прав такої особи можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову, якщо є підстави, встановлені ст. 388 Цивільного кодексу України, та/або позову про визнання відповідного права.

За таких обставин, рішення господарського суду Дніпропетровської області у справі № 9/191-07 від 03.03.2008 р. та постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.05.2008 р., якими було відмовлено у задоволенні позову, є законними і тому такими, що не підлягають скасуванню.

Керуючись ст. ст. - 111-5, - 111-7, - 111-9 - - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційне подання залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області у справі № 9/191-07 від 03.03.2008 р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.05.2008 р. залишити без змін.