5020-5/108 Про визнання чинним договору застави - 18.12.2008 Прийняття

застави від 03.12.07 №02/004-07, з урахуванням змін внесених договорами від 03.12.07 та від 24.12.07, змішаним договором банківського вкладу із заставою нерухомого майна (іпотеки) у вигляді будівлі, яка знаходиться в місті Севастополь, вул. Хрустальова, 4; визнання цього договору дійсним на строк до 03.06.2008; визнання права позивача на звернення стягнення на вказану будівлю, у разі невиконання відповідачем зобов’язань з повернення банківського вкладу за змішаним договором банківського вкладу із заставою нерухомого майна №02/004-07. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на те, що відмова відповідача від нотаріального посвідчення договору застави порушує його права. При цьому, позивач посилався на приписи статей 1, 9, 11, 15, 16, 220, 573, 628 Цивільного кодексу України, статей 20, 180, 187 Господарського кодексу України, статей 1, 3, 5, 7, 18 Закону України "Про іпотеку", статей 3, 4, 11, 12, 13 Закону України "Про заставу".

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 20.03.08, ухваленим суддею Євдокимовим І.В., позовні вимоги задоволено. Суд першої інстанції вмотивовуючи рішення визнав договір від 03.12.07 №02/004-07 змішаним договором банківського вкладу та застави. Водночас, суд встановив факт ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору від 03.12.07 в частині правовідносин застави. При цьому, задовольняючи позов, суд виходив з того, що сторони досягли згоди за всіма істотними умовами договору, зобов'язання за договором позивачем виконано повністю, але відповідач ухиляється від його нотаріального посвідчення, що є підставою для визнання договору дійсним у відповідності до частини 2 статті 220 Цивільного кодексу України. Судове рішення обґрунтовано також приписами статей 11, 15, 220, 548, 573, 628 Цивільного кодексу України.

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Лисенко В.А.- головуючого, Заплава Л.М., Фенько Т.П., постановою від 14.05.08, перевірене рішення суду першої інстанції залишив без змін, а апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Європейський банк розвитку та заощаджень" залишив без задоволення.

Відкрите акціонерне товариство "Європейський банк розвитку та Заощаджень" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення у справі скасувати, а матеріали справи просить передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказує на порушення судом першої інстанції приписів статей 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України щодо неналежного повідомлення його про час і місце судового засідання. Скаржник зазначає і про порушення судом статті 28 вказаного Кодексу, за приписами якої представляти інтереси юридичної особи у справі можуть особи або органи, повноваження яких, підтверджуються Статутом чи довіреністю, проте, в суді першої інстанції інтереси відповідача представляв Царенко К.Ф. без належних повноважень. Заявник наголошує також на тому, що судом першої інстанції безпідставно не застосовано частину 3 статті 209 Цивільного кодексу України, відповідно до якої нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 Цивільного кодексу України, однак, скаржник вважає, що змішаний договір підписаний від імені Банку не уповноваженою особою. На думку скаржника, судами невірно застосовано і приписи пункту 2 статті 220 Цивільного кодексу України за якими суд може визнати договір дійсним, якщо сторони домовились з усіх істотних умов, проте, заявник зазначає, що сторони не домовились у договорі депозиту про умови договору іпотеки.

Від Відкритого акціонерного товариства "Синергия" відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. та пояснення представників відповідача, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 03.12.07 між Відкритим акціонерним товариством "Синергия" та Відкритим акціонерним товариством "Європейський банк розвитку та заощаджень" в особі Севастопольської філії ВАТ "Європейський банк розвитку та заощаджень", укладено договір № 02/004-07 банківського вкладу юридичної особи, за умовами якого банківський вклад, забезпечувався відповідачем заставою нерухомого майна, яке належить останньому на праві власності. Договір застави сторони домовились укласти та нотаріально посвідчити упродовж двох тижнів з дати перерахування коштів на вкладний рахунок. Водночас, сторони уклали договір від 03.12.07 №02/004-07-01 про внесення змін та доповнень до договору №02/004-07 банківського вкаладу та договір від 24.12.07 № 02/004-07-02 про внесення змін та доповнень до договору № 02/004-07. За умовами договору від 24.12.07, у заставу передається будівля відповідача, яка розташована за адресою: місто Севастополь, вул. Хрустальова, 4, на строк дії вкладу, тобто до 03.06.08, на суму 349 600,00 грн. Предметом позову у справі є вимога Відкритого акціонерного товариства "Синергия" до Відкритого акціонерного товариства "Європейський банк розвитку та заощаджень" в особі Севастопольської філія ВАТ "Європейський банк розвитку та заощаджень" про визнання договору застави від 03.12.07 №02/004-07, з урахуванням змін внесених договорами від 03.12.07 та від 24.12.07, змішаним договором банківського вкладу із заставою нерухомого майна (іпотеки) у вигляді будівлі, яка знаходиться в місті Севастополі на вул. Хрустальова, 4; визнання змішаного договору дійсним на строк до 03.06.2008; визнання права позивача на звернення стягнення на вказану будівлю, у разі невиконання відповідачем зобов’язань з повернення банківського вкладу за змішаним договором банківського вкладу із заставою нерухомого майна №02/004-07. Задовольняючи позовні вимоги суд першої, як і суд апеляційної інстанцій, дійшли висновку про те, що за своєю правовою природою спірний договір є змішаним та включає елементи різних договорів, а саме, банківського вкладу та застави (іпотеки).

Також, суди виходили з наявності передбачених частиною 2 статті 220 Цивільного кодексу України підстав для визнання договору дійсним, оскільки сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, але відповідач ухилився від його нотаріального посвідчення. Колегія суддів визнає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, з огляду на наступне. Відповідно до приписів статей 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Згідно з приписами статті 1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу одна сторона, банк, що прийняла від другої сторони, вкладника, або для неї грошову суму, що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та порядку, встановлених договором. За приписами статті 546 вказаного Кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою.

Статтею 572 Цивільного кодексу України унормовано, що в силу застави кредитор, заставодержатель, має право у разі невиконання боржником, заставодавцем зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом. Питання правового регулювання застави як способу забезпечення виконання зобов'язання врегульовані Законом України "Про заставу" (2654-12) . Статтею 575 Цивільного кодексу України визначені окремі види застави. Так, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Відповідно до статті 577 названого Кодексу, якщо предмет застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, як на підставу для задоволення своїх вимог посилався на ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору від 03.12.07 №02/004-07, з урахуванням змін внесених договорами від 03.12.07 та від 24.12.07. Згідно з приписами статті 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається. За приписами статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, за змістом частини 2 статті 220 Цивільного кодексу України для її застосування судам слід встановити наявність домовленості сторін щодо усіх істотних умов договору, яка підтверджується письмовими доказами, а також повне або часткове виконання договору обома або однією із сторін та факт ухилення від його нотаріального посвідчення іншою стороною. Лише за наявності таких обставин суд може визнати такий договір дійсним і у цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається. Однак, як вбачається зі змісту рішення та постанови у справі судами не наведено доказів ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору.

Водночас, судами попередніх інстанцій не з'ясовано питання стосовно того чи відповідає підписаний сторонами договір, а саме це свідчить про досягнення згоди між сторонами, вимогам законодавства, чи не містить договір умов, які суперечать законові, перевірити наявність підстав за яких цей договір міг не завірити нотаріус. Відповідно до приписів статей 202, 203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Статтею 95 Цивільного кодексу України унормовано, що філії не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності. Матеріали справи свідчать, що договори від імені Севастопольської філії ВАТ "Європейський банк розвитку та заощаджень" підписані керуючим Філією – Бугановим К.С., який діяв на підставі довіреності від 03.08.07 №060, однак, в матеріалах справи вказана довіреність відсутня. Відповідно до статті 11 Закону України "Про заставу" заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно. Дана норма кореспондує зі статтею 5 Закону України " Про іпотеку". Проте, судами не досліджено питання наявності у керуючого Філією повноважень на передачу майна у заставу, з урахуванням вимог визначених Положенням про Філію. Наведені обставини залишилися поза увагою судів попередніх інстанцій.

Водночас, судове рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального та процесуального права.

Разом з цим, за приписами статті 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організації, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства. З матеріалів справи вбачається, що при розгляді справи судом першої інстанції інтереси Севастопольської філії ВАТ "Європейський банк розвитку та заощаджень" в судовому засіданні представляв Царенко К.Ф. –заступник керуючого із загальних питань, однак, довіреність або установчий документ, який уповноважує останнього на процесуальне представництво відповідача в матеріалах справи відсутні.

З огляду на це, визнається безпідставним і прийняття до уваги судом першої інстанції заяви від 20.03.08 про визнання відповідачем позовних вимог, підписаної Царенко К.Ф. Ці обставини також залишилися поза увагою суду апеляційної інстанції. Разом з цим, залишаючи без задоволення довід відповідача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо належного повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції не зазначив доказів з яких дійшов до такого висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду міста Севастополя від 17.03.08 порушено провадження у справі та призначив її розгляд на 20.03.08. Згідно з відбутку штампа суду на звороті цієї ухвали, вона була направлена сторонам 18.03.08. Викладене свідчить, що суд апеляційної інстанції не перевірив чи достатній строк для належного повідомлення сторін про час і місце розгляду позову та чи не порушено право сторін передбачене статтею 22 Господарського процесуального кодексу України на участь в судових засіданнях.

Викладене свідчить про те, що господарськими судами не вжито заходів для всебічного, повного і об’єктивного розгляду справи, а тому судові акти прийняті за неповно з’ясованими обставинами справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору. Таким чином, доводи викладені в касаційній скарзі про порушення судами вимог чинного законодавства, підтверджуються матеріалами справи. Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Отже, суди попередніх інстанцій, повинні були навести зміст всіх заперечень та викласти обставини, з огляду на які ці заперечення не взято до уваги, адже викладення у судовому акті лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, всі рішення у справі підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду міста Севастополя.