Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С.- головуючого,

Костенко Т. Ф.,

Коробенко Г.П.

розглянувши матеріали

в судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: не з'явились,

відповідача: Рибченко Н.М. (дов. від 08.01.08),

Рішенням господарського суду Харківської області від 11.08.2008 у задоволенні позову про визнання недійсним пунктів 5.1.1, 5.1.2, 5.2.4 договору фрахтування № 8767 від 19.07.2007 відмовлено.

Постановою від 15.09.08 Харківського апеляційного господарського суду вказане вище рішення скасовано. Позов задоволено, визнано недійсними п.п. 5.1.1, 5.1.2, 5.2.4 договору фрахтування № 8767 від 19.07.2007.

Не погоджуючись з постановою Харківського апеляційного господарського суду, ТОВ "Васт-Транс" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати з огляду на порушення судам норм матеріального та процесуального права, рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів знаходить необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, які приймали рішення у даній справі, відповідно до умов договору фрахтування № 8767 від 19.07.2007, укладеного між ТОВ "Васт -Транс" та СПД ОСОБА_1, остання взяла на себе зобов'язання по підшуканню клієнтів на здійснення вантажного автомобільного перевезення і забезпечення завантаження автомобілів перевізника.

Звертаючись з позовом у даній справі, СПД ОСОБА_1. просила визнати недійсними пункти 5.1.1, 5.1.2, 5.2.4 договору, посилаючись на те, що вони суперечать чинному законодавству України.

Судами з'ясовано, що відповідно до п. 5.1.1 договору фрахтування у випадку відмови від завантаження менш ніж за добу до вказаного в заявці - замовленні строку завантаження, замовник оплачує перевізнику порожній пробіг від місця дислокації автомобіля до місця завантаження і назад з розрахунку 1,5 Є за 1 км, а також простій автомобіля за одну добу.

Пунктом 5.1.2 договору встановлено, що за кожну почату добу простою транспортного засобу при завантаженні, митному оформленні, розвантаженні, проходженні прикордонних переходів і т.д. внаслідок невірного оформлення товаротранспортних та інших супровідних документів, залежно від виду вантажу та його спеціфічних особливостей внаслідок порушення замовником митного, податкового законодавства країни завантаження, країн транзиту чи країни розвантаження вантажу, а також інших причин, не пов'язаних з виною перевізника, замовник оплачує перевізнику штраф у розмірі 100 USD на території України та 100 USD на інотериторії.

Пункт 5.2.4 договору сторонами передбачено відповідальність перевізника за прострочення в доставці вантажу. У випадку неподання або запізнення транспорту під завантаження перевізник несе відповідальність у розмірі, ідентичному відповідальності замовника, згідно з п.5.1.2 договору -100 USD на території України та 100 USD на інотериторії.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає. що судом апеляційної інстанції обгурнтовано взято до уваги у цьому зв'язку положення ч.4 статті 179 Господарського кодексу України, згідно якого сторони при укладенні господарських договорів можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Згідно з ч.2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Частиною 3 ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

При цьому за приписами ч. 5 ст. 180 Господарського кодексу України ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України, а згідно з ч. 2 ст. 189 Господарського кодексу України ціна у господарських зобов'язаннях є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Згідно з ч.1 статті 311 Господарського кодексу України плата за перевезення вантажів та виконання інших робіт, пов'язаних з перевезенням, визначається за цінами, встановленими відповідно до законодавства, а ч.1 ст. 632 Цивільного кодексу України встановлено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Як встановлено судами, п. 3.1 договору фрахтування № 8767 сторони передбачили, що ціни по даному договору встановлюються в українській гривні або в іноземній валюті.

Судом апеляційної інстанції правомірно взято до уваги те, що відповідно до п. 4.1 договору фрахтування платежі (витрати перевізника по виконанню доручення замовника: транспортні послуги перевізника, оплата вантажно - розвантажувальних робіт, митного оформлення, простою, порожнього пробігу, штрафів, зборів, оплати за конвоювання, оплата за паромну переправу і т.д.) здійснюються в національній валюті України шляхом банківського переведення на рахунок перевізника, якщо інше не обумовлено в заявці - замовленні, та з огляду на положення ч. 2 ст. 198 Господарського кодексу України, якою встановлено, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях; грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства; виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюються відповідно до закону, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку щодо визнання недійсними пунктів 5.1.1, 5.1.2, 5.2.4 договору фрахтування № 8767 від 19.07.07.

Згідно з ч.1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 статті 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судове рішення прийнято при правильному застосуванні норм процесуального права і підстави для його скасування відсутні.

На підставі викладеного, керуючись с т.ст. - 111-5, - 111-7, - 111-9, - 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову від 15.09.2008 Харківського апеляційного господарського суду у справі № 06-5-45/384-27/115-08 залишити без змін.