Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дунаєвської Н.Г. -головуючий,

Мележик Н.І.,

Михайлюка М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Фізичної особи -підприємцяОСОБА_1 на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 06 жовтня 2008 року у справі № 5020-11/348 Господарського суду міста Севастополя за позовом Державного підприємства "Севастопольський морський торговельний порт", м. Севастополь, до Фізичної особи -підприємцяОСОБА_1, м. Севастополь, про визнання недійсною додаткової угоди до договору № 208/195-а від 01.09.02,

за участю представників сторін:

позивача -не з'явився;

відповідача -Фролова З.В. (дов. від 01.07.08),

У липні 2008 року позивач -ДП "Севастопольський морський торговельний порт" пред'явив у господарському суді позов до відповідача -ФОП ОСОБА_1про визнання недійсною додаткової угоди до договору № 208/195-а від 01.09.02.

Вказував, що 01.09.02 між ним та відповідачем було укладено договір № 208/195-а, згідно умов якого він дозволяє клієнту (відповідачу) стоянку маломірних суден біля пасажирського катерного причалу Порту № 144, впродовж 3-х годин сумарно в період з 10.00 до 17.00 та біля пасажирського катерного причалу Порту № 147, впродовж 1-ї години сумарно в період з 20.00 до 24.00 щоденно при перевезенні пасажирів по акваторії Севастопольської бухти.

Зазначав, що 29.02.08 між ним та відповідачем було укладено додаткову угоду до договору № 208/195-а.

Посилаючись на ту обставину, що з його сторони додаткову угоду підписано не уповноваженою особою, позивач просив визнати вказану угоду недійсною.

Рішенням Господарського суду міста Севастополя від 01 серпня 2008 року (суддя Дмитрієв В.Є.) в позові відмовлено.

Рішення мотивоване посиланнями на ту обставину, що ОСОБА_2, який підписав спірну угоду зі сторони позивача, був уповноваженим на підписання угоди, оскільки виконував обов'язки начальника ДП "Севастопольський морський торговельний порт" згідно наказу № 45 від 05.03.08.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 06 жовтня 2008 року (колегія суддів у складі: Котлярової О.Л. - головуючий, Маслової З.Д., Антонової І.В.) рішення скасовано, прийнято нове рішення.

Постановлено визнати недійсною додаткову угоду від 29.02.08 до договору № 208/195-а від 01.09.02.

Постанова мотивована посиланнями недійсність правочину та на Закон України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) та Закон України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) , згідно яких, причали не можуть бути об'єктами оренди.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на невідповідність висновків судів до фактичних обставин справи та порушення норм матеріального та процесуального законодавства при прийнятті постанови, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду.

Заслухавши доповідача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, судова колегія Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Постанова суду апеляційної інстанції та рішення місцевого суду зазначеним вимогам не відповідають.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 01.09.02 між сторонами у справі було укладено договір № 208/195-а, згідно умов якого позивач дозволяє відповідачу стоянку маломірних суден біля пасажирського катерного причалу Порту № 144, впродовж 3-х годин сумарно в період з 10.00 до 17.00 та біля пасажирського катерного причалу Порту № 147, впродовж 1-ї години сумарно в період з 20.00 до 24.00 щоденно при перевезенні пасажирів по акваторії Севастопольської бухти.

29.02.08 між сторонами було укладено додаткову угоду до договору № 208/195-а, згідно якої при перевезенні пасажирів по акваторії Севастопольської бухти позивач дозволяє відповідачу стоянку суден біля пасажирського катерного причалу Порту № 144 з 01.00 до 24.00 щоденно в період з 01 травня по 31 жовтня щорічно впродовж дії даного договору. В період з 01 листопада по 30 квітня щорічно впродовж дії договору, позивач дає згоду на стоянку суден відповідача біля причалу Порту № 144 виходячи із потреби відповідача. Фактична стоянка суден в період з 01 листопада по 30 квітня визначається згідно ставок, наданих відповідачем та завізованих начальником Відокремленого підрозділу Порту "Пасажирський флот".

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив лише з того, що спірну угоду зі сторони позивача підписано повноважною особою -ОСОБА_2., який наказом № 45 від 05.03.08 був призначений виконуючим обов'язки начальника ДП "Севастопольський морський торговельний порт" та не встановив правову природу укладеної угоди.

Разом з тим, скасовуючи рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірна угода за своєю правовою природою є договором оренди.

Проте погодитись з таким висновком не можна, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

В силу ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

Враховуючи викладене, висновки суду апеляційної інстанції про те, що правовідносини, які виникли між сторонами, на підставі договору № 208/195-а від 01.09.02 та додаткової угоди до нього від 29.02.08, за своєю правовою природою є орендними, грунтуються на неправильному застосуванні судом норм матеріального права.

Частиною 1 ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Всупереч зазначених вимог, місцевий суд не встановив, а суд апеляційної інстанції не правильно встановив правову природу правовідносин, які виникли між сторонами, що призвело до постановлення незаконного рішення та постанови.

Враховуючи порушення судом першої інстанції ст.ст. 4-7, 43 ГПК України (1798-12) , які не виправлені судом апеляційної інстанції та не можуть бути усунуті касаційною інстанцією, в межах перегляду справи у касаційній інстанції, визначених ст. - 111-7 ГПК України, прийняті у справі рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, встановити правову природу правовідносин сторін, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.- 111-5 , - 111-7 , - 111-9 - - 111-12 ГПК України, Вищий господарський суд України,

1. Касаційну скаргу Фізичної особи -підприємцяОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 06 жовтня 2008 року та рішення Господарського суду міста Севастополя у справі № 5020-11/348 скасувати.

3. Справу № 5020-11/348 направити на новий розгляд до Господарського суду міста Севастополя в іншому складі.