Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

У жовтні 2006 року позивач звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості в сумі 65800 грн. і штрафу в сумі 59227,2 грн. у зв’язку з неналежним виконанням зобов’язання за договором від 19.11.2003 року з оплати за виконані субпідрядні роботи.

Рішенням господарського суду Одеської області від 23.11.2006 року позов задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 65800 грн. і штраф у сумі 59220 грн., а в решті позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 22.07.2008 року зазначене рішення суду першої інстанції змінено та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 65800 грн. і штрафні санкції в сумі 29610 грн., а в решті судове рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач вважає, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними рішення скасувати та в позові відмовити.

Відзив на касаційну скаргу від позивача до суду не надходив.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, що між сторонами було укладено договір на виконання субпідрядних робіт від 19.11.2003 року, за умовами якого позивач зобов’язався виконати будівельні роботи з штукатурки та оздоблення фасаду житлового комплексу, а відповідач зобов’язався прийняти виконані роботи та оплатити за них.

Предметом даного судового розгляду є вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості та штрафу у зв’язку з неналежним виконанням зобов’язання за договором будівельного підряду з оплати за виконані роботи.

Відповідно до роз’яснень викладених у п.п. 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року № 11 (v0011700-76) (з внесеними змінами) рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності –на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Частинами першою та четвертою статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу.

До окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2-4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів.

Проте, дійшовши висновку про наявність між сторонами відносин підряду, суди не врахували зазначеного та не з’ясували виду договору підряду, укладеного між ними, та як наслідок не застосували норм матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, і не встановили дійсних прав та обов’язків сторін щодо предмету спору.

До того ж, встановивши, що спір між сторонами виник з приводу якості виконаних будівельних робіт, суди обох інстанцій не застосували до цих відносин норм матеріального права, які регулюють відносини якості та гарантії якості таких робіт і відповідальність підрядника за неналежну якість виконаної роботи.

Разом з цим, вирішуючи між замовником і підрядником спір з приводу недоліків виконаних будівельних робіт, суди не врахували вимог ч.4 ст. 853 ЦК України згідно якої у разі виникнення між замовником і підрядником спору з приводу недоліків виконаної роботи або їх причин на вимогу будь-кого з них має бути призначена експертиза.

У той же час, судом першої інстанції експертизу взагалі не було призначено, а апеляційний господарський суд, призначивши судову будівельно-технічну експертизу з приводу якості спірних будівельних робіт, відхилив її висновок не призначивши в порушення вимог ст. 42 ГПК України додаткову, а при необхідності повторну судову експертизу.

Разом з тим, долучивши до матеріалів справи в якості доказу висновок судової будівельно-технічної експертизи, апеляційний господарський суд не звернув уваги на те, що в порушення п.4.13 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року № 53/5 (z0705-98) зареєстровано в Міністерстві юстиції України 03.11.1998 року за № 705/3145 (z0705-98) у зазначеному висновку судової експертизи не міститься попередження експертів про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за ст. 384 КК України.

За таких обставин, оскаржені судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати наведене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.

З огляду викладеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес-Строй" задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 22.07.2008 року та рішення господарського суду Одеської області від 23.11.2006 року скасувати, і справу № 30/349-06-10944 передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.