Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяли участь представники:

У березні 2007р. заступник прокурора Дніпровського району м.Києва звернувся в інтересах держави в особі Дніпровської районної у м.Києві ради (далі –Рада) та Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м.Києва (далі –Підприємство) до господарського суду м.Києва з позовною заявою, у якій просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Воєнторг" (далі –Товариство) на користь Підприємства 21156,75грн. заборгованості з орендної плати.

Позовні вимоги заступник прокурора Дніпровського району м.Києва обґрунтовував тим, що Товариство своєчасно та у повному обсязі не вносить платежі за договором оренди №2274 від 15.05.2006р., укладеним з Підприємством, у зв'язку з чим має заборгованість у розмірі 21156,75грн., частина якої у випадку сплати мала бути спрямована до бюджету району.

Рішенням господарського суду м.Києва від 30.05.2007р. позовні вимоги заступника прокурора Дніпровського району м.Києва задоволено. Рішення прийнято з посиланням на ст.ст. 525, 526 і 762 Цивільного кодексу України з мотивів, наведених заступника прокурора Дніпровського району м.Києва у позовній заяві,.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2007р. рішення господарського суду м.Києва від 30.05.2007р. скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог заступника прокурора Дніпровського району м.Києва відмовлено. Постанова мотивована тим, що Підприємство не забезпечило Товариству вільного доступу до об'єкта оренди за договором оренди №2274 від 15.05.2006р., у зв'язку з чим Товариство не мало можливості використати вказаний об'єкт, що є підставою для звільнення від орендної плати на підставі ст. 762 Цивільного кодексу України.

Постановою Вищого господарського суду України від 27.02.2008р. вказані рішення та постанова скасовані, а справу передано на новий розгляд до господарського суду м.Києва.

Ухвалою господарського суду м.Києва від 31.03.2008р. справу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Ухвалою господарського суду м.Києва від 22.04.2008р. (суддя ПаламарП.І.) позов заступника прокурора Дніпровського району м.Києва залишено без розгляду на підставі п.1 частини першої ст. 81 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано. Ухвала мотивована тим, що заступником прокурора Дніпровського району м.Києва фактично пред'явлено позов не в інтересах держави, а в інтересах Підприємства, тобто спірні правовідносини не пов'язані з захистом інтересів держави.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.06.2008р. (колегія суддів: КондесЛ.О., КуровськийС.В., ЄвсіковО.О.) ухвалу господарського суду м.Києва від 22.04.2008р. залишено без змін як законну та обґрунтовану.

Заступник Прокурора м.Києва звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням, у якому просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.06.2008р. і ухвалу господарського суду м.Києва від 22.04.2008р. скасувати та направити справу до господарського суду м.Києва для розгляду по суті. Викладені у касаційному поданні вимоги заступник Прокурора м.Києва обґрунтовує тим, що господарські суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових актів порушили ст.ст. 2 та 29 Господарського процесуального кодексу України, ст. 121 Конституції України, ст.ст. 20 та 36-1 Закону України "Про прокуратуру".

Товариство скористалось правом, наданим ст. 111-2 Господарського процесуального кодексу України, та надіслало до Вищого господарського суду України відзив на касаційне подання заступника Прокурора м.Києва, у якому просить залишити його без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.06.2008р. та ухвалу господарського суду м.Києва від 22.04.2008р. –без змін. Викладені у відзиві вимоги Товариство обґрунтовує тим, оскаржувані судові акти є законними та обґрунтованими, а заступник Прокурора м.Києва у касаційному поданні не зазначив, які порушення норм матеріального та процесуального права були допущені місцевим та апеляційним господарськими судами при їх прийнятті.

Рада та Підприємство не скористались правом, наданим ст. 111-2 Господарського процесуального кодексу України, та відзивів на касаційне подання заступника Прокурора м. Києва до Вищого господарського суду України не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду судового акту, який оскаржується.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті ухвали та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційне подання заступника Прокурора м.Києва підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Відповідно до частин першої та другої ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Методика розрахунку пропорції розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем та порядок використання орендної плати визначаються: Кабінетом Міністрів України –для об'єктів, що перебувають у державній власності; органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим, –для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим; органами місцевого самоврядування –для об'єктів, що перебувають у комунальній власності.

З наведеної норми Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) випливає, що орендна плата, внесена орендарем за користування об'єктом оренди, розподіляється між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем вказаного об'єкта.

Тобто, частина орендної плати, внесена орендарем за користування об'єктом оренди, перераховується до відповідного бюджету.

Згідно з частиною другою ст. 41 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" районні у містах ради (у разі їх створення) та їх виконавчі органи відповідно до Конституції та законів України здійснюють управління рухомим і нерухомим майном та іншими об'єктами, що належать до комунальної власності територіальних громад районів у містах, формують, затверджують, виконують відповідні бюджети та контролюють їх виконання, а також здійснюють інші повноваження, передбачені цим Законом, в обсягах і межах, що визначаються міськими радами.

Як випливає з вказаної норми Закону України "Про місцеве самоврядування в України" (280/97-ВР) , районні у містах ради, зокрема, формують, затверджують, виконують відповідні бюджети та контролюють їх виконання.

Таким чином, невнесення орендарем орендної плати за користування об'єктом оренди, який є власністю територіальної громади району у місті, впливає на права та обов'язки відповідної районної у місті ради, оскільки вона здійснює виконання та контроль виконання бюджету району, до якого, зокрема, перераховується частина вказаної орендної плати.

Відповідно до п.2 ст. 121 Конституції України прокуратура України становить єдину систему, на яку покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно з п.6 частини другої ст. 20 Закону України "Про прокуратуру" при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Формами представництва є, зокрема, звернення до суду з позовами, коли порушуються інтереси держави та участь у розгляді судами справ. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Абзац третій частини першої та частина третя ст. 2 Господарського процесуального кодексу України визначають, що господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави; прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999р. (v003p710-99) у справі №1-1/99 зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їхдіяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Як вбачається з матеріалів справи, заступник прокурора Дніпровського району м.Києва у позовній заяві обґрунтував своє звернення до господарського суду м. Києва з позовом в інтересах держави в особі Ради та необхідність захисту цих інтересів, зокрема, вказавши, що орендна плата за договором оренди №2274 від 15.05.2006р., укладеним між Товариством та Підприємством, розподіляється наступним чином: 6% –Підприємству, а решта –до бюджету району.

Наведене не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим вони підлягають скасуванню на підставі частини першої ст. 111-10 Господарського процесуального кодексу України, яка встановлює, що підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

При цьому справа має бути передана на розгляд до господарського суду м.Києва, як цього вимагає частина четверта ст. 111-13 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає, що у випадках скасування касаційною інстанцією ухвал про відмову у прийнятті позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство про повернення позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, припинення провадження у справі, про залишення позову без розгляду або про залишення без розгляду заяви у провадженні у справі про банкрутство, справа передається на розгляд суду першої інстанції.

Під час розгляду справи місцевому господарському суду у відповідності до ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України необхідно врахувати вказівки, які містяться у постанові Вищого господарського суду України від 27.02.2008р.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 та 111-13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційне подання заступника Прокурора м.Києва задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.06.2008р. та ухвалу господарського суду м.Києва від 22.04.2008р. у справі №4/157-42/130 скасувати.

Справу передати на розгляд до господарського суду м. Києва.