Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

у судовому засіданні взяли участь представники:

Дочірня компанія "Газ Україна" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі –позивач) звернулась до господарського суду з позовом про стягнення з Холдингової компанії "АвтоКрАЗ" у формі відкритого акціонерного товариства (далі –відповідач) заборгованості за переданий природний газ, яка утворилась у зв'язку з невиконанням останньою умов договору поставки природного газу №06/02-903 від 04.07.2002, у розмірі 3361985,90 грн., з яких: 3248275,00 грн. –основний борг, 43696,56 грн. – пеня, 9331,04 грн. –3% річних, 60683,30 грн. –інфляційні витрати.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 20.04.2004 провадження у справі №15/86 зупинено до вирішення по суті пов'язаної з нею цивільної справи №2-14/07.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 03.10.2007 позов, який був предметом розгляду у цивільній справі №2-14/07, було залишено без розгляду, у зв'язку із чим провадження у справі №15/86 поновлено ухвалою господарського суду Полтавської області від 30.01.2008.

Позивач заявою від 19.02.2008 повідомив про сплату відповідачем суми основного боргу в розмірі 3248275,00 грн., а також заявив про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення інфляційних збитків до 148124,83 грн. та 3% річних до 38012,15 грн., а також підтримав позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 43696,56 грн.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 01.07.2008 у справі №15/86 (суддя Пушко І.І.) у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3248275,00 грн. основного боргу провадження у справі припинено; в іншій частині позовних вимог у позові відмовлено; стягнуто з відповідача на користь позивача 1642,54 грн. державного мита та 114,01 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 01.10.2008 у справі №15/86 (колегія судді у складі: Разіна Т. –головуючий суддя, судді Агрикова О., Зеленіна Н.) апеляційну скаргу позивача на рішення господарського суду Полтавської області від 01.07.2008 задоволено; пункт 2 резолютивної частини рішення господарського суду Полтавської області від 01.07.2008 скасовано; прийнято нове рішення, яким позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 43696,56 грн. пені, 148124,83 грн. інфляційних, 38 012,15 грн. 3% річних, а також судові витрати: 2862,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; стягнуто з відповідача на користь позивача 1149,17 грн. витрат по сплаті державного мита за розгляд апеляційної скарги.

Не погоджуючись з вказаною постановою апеляційного господарського суду, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову в частині задоволення в повному обсязі позовних вимог про стягнення пені, інфляційних, відсотків річних та залишити в силі рішення місцевого господарського суду від 01.07.2008.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на наступне:

- апеляційним господарським судом безпідставно не застосовано до правовідносин сторін положення ч. 2 ст. 154 та ст. ст. 161, 162 ЦК УРСР, відповідно до яких передбачена можливість укладення договору, зокрема, шляхом обміну листами, в той час, як в матеріалах справи наявні листи, відповідно до яких сторонами було узгоджено новий термін здійснення розрахунків за спожитий природний газ за договором №06/02-903 від 04.07.2002; за таких обставин, на думку скаржника, вимоги позивача про стягнення пені, інфляційних та відсотків річних за період з грудня 2002 року по березень 2003 року включно є безпідставними та не підлягають задоволенню;

- при прийнятті постанови судом апеляційної інстанції не враховано положень ст. 205 ЦК УРСР (чинної на час договірних взаємовідносин сторін), відповідно до якої суду надано право зменшити неустойку у виняткових випадках, тоді як, на думку скаржника, ним надано докази наявності підстав для застосування вказаної норми матеріального права;

- апеляційним господарським судом не застосовано ст. ст. 71, 76, 80 ЦК УРСР, ст. ст. 256, 267, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, ч. 6 ст. 232 ГК України, що підлягали застосуванню.

У відзиві на касаційну скаргу позивач заперечує проти доводів відповідача, викладених у касаційній скарзі, просить постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 01.10.2008 у справі №15/86 залишити без змін, а вимоги касаційної скарги без задоволення.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно із статтею 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Вищий господарський суд України прийшов до висновку, що судові рішення є такими, що не відповідають даним вимогам, враховуючи таке.

Місцевим господарським судом встановлено наступні обставини та зроблені такі висновки:

- сума основного боргу за поставлений природний газ за договором №06/02-903 від 04.07.2002 в розмірі 3248275,00 грн. була добровільно сплачена відповідачем позивачу в повному обсязі після подання позову останнім; зазначене підтверджується актом звірки розрахунків станом на 01.11.2005, підписаним уповноваженими представниками сторін та скріпленими печатками, та не заперечується позивачем; як свідчать платіжні доручення, копії яких наявні у матеріалах справи, остаточний розрахунок заборгованості відповідач здійснив 01.03.2004, тому на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України провадження у справі в цій частині позову підлягає припиненню за відсутністю предмету спору;

- п. 7.2 договору №06/02-903 сторони погодили, що в разі неоплати або несвоєчасної оплати спожитого природного газу у строки, визначені п. 6.1 договору, відповідач сплачує на користь позивача, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу; керуючись даною умовою договору, позивачем заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі 43696,56 грн. за період з 10.12.2002 по 06.02.2003 (58 днів);

- також позивачем була подана заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої останній просив суд в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України стягнути з позивача нараховані інфляційні втрати в збільшеному розмірі до 148124,83 грн. за період з грудня 2002 року по березень 2004 року та відсотки річних у збільшеному розмірі до 38012,15 грн. за період з 11.12.2002 по 01.03.2004;

- додаткові позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та відсотків річних є пов'язаними із основними вимогами, строк позовної давності по яким було перервано поданням 17.02.2003 позову, виходячи з положень ст. 79 ЦК УРСР, тому строк позовної давності за вказаними додатковими вимогами за період з 10.12.2002 є перерваним 17.02.2003 (ст. 84 ЦК УРСР); таким чином загальний строк позовної давності тривалістю у три роки за вказаними вимогами розпочався 18.02.2003 та збіг 18.02.2006;

- відповідачем відповідно до приписів ст. 267 ЦК України подано заяву від 18.03.2008 про застосування наслідків спливу строку позовної давності; в свою чергу, позивач не посилається на наявність поважних причин пропуску строку позовної давності, а судом наявність таких причин не встановлено;

- отже заява відповідача про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення інфляційних втрат та відсотків річних підлягає задоволенню, у зв'язку із чим у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити;

- позовні вимоги про стягнення 43696,56 грн. пені за період з 10.12.2002 по 06.02.2003, 60683,30 грн. інфляційних втрат за період з грудня 2002 року –січень 2003 року та 9331,04 грн. відсотків річних за період з 10.12.2002 по 06.02.2003 задоволенню не підлягають, оскільки сторонами шляхом обміну листами в порядку ч. 2 ст. 154 ЦК УРСР (лист позивача від 19.03.2003 №31/10-2017 та лист відповідача від 27.03.2003 №780-51/11) узгоджено зміну умов договору №06/02-903 від 04.07.2002 в частині встановлення строку проведення розрахунків за договором –встановлено остаточну дату здійснення оплати відповідачем вартості поставленого йому позивачем природного газу –до 01.04.2003.

Скасовуючи рішенням місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні позовним вимог про стягнення пені, інфляційних втрат та відсотків річних, апеляційний господарський суд виходив з наступного:

- позивач звернувся до господарського суд у межах строку позовної давності, встановленого ст. 71 ЦК УРСР, оскільки як вбачається з матеріалів справи, а саме з відбитку календарного штемпеля на поштовому конверті (а.с. 28, т. І), позивач здав позовну заяву до поштового відділення зв'язку 14.02.2003 для направлення її до господарського суду Полтавської області, відтак датою звернення до суду з відповідним позовом буде вважатись саме дата подання позовної заяви до поштового відділення; таким чином датою звернення позивача з позовом про стягнення пені, інфляційних втрат та відсотків річних є 14.02.2003, тому неправомірно вважати пропущеним строк позовної давності у зв'язку з подачею позивачем заяви №31/10-1675 від 19.02.2008;

- суд апеляційної інстанції не погодився із висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені з мотивів погодження сторонами шляхом обміну листами зміни строків здійснення розрахунків (з розстрочкою до 01.04.2003), оскільки лист №31/10-2017 від 19.03.2003 (а.с. 36, т. ІІ) ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" (позивача у справі), який містить пропозицію здійснити погашення заборгованості з розстрочкою до 01.04.2003, не може свідчити про домовленість сторін змінити умови договору та не звільняє відповідача від встановленого договором обов'язку сплатити пеню за прострочення виконання грошового зобов'язання; в свою чергу, як у листі №780-51/11 від 27.03.2003 (а.с. 36, т. ІІ) відповідач погоджується на дану пропозицію позивача та зазначає, що даний лист слід вважати невід'ємною частиною договору №06/02-903 від 04.07.2002; суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що оскільки така примітка у листі зроблена відповідачем в односторонньому порядку, тому не може свідчити про двостороннє волевиявлення сторін на внесення змін до договору в частині зміни строків здійснення розрахунків за укладеним договором;

- таким чином, враховуючи положення ст. 162 ЦК УРСР, місцевий господарський суд зробив неправильний висновок про те, що листування сторін свідчить про внесення змін до договору №06/02-903 від 04.07.2002, а відтак відмова у позові щодо стягнення пені є необґрунтованою.

Колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитися ані з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволенні позовних вимог в частині стягнення 43696,56 грн. пені за період з 10.12.2002 по 06.02.2003, оскільки сторонами шляхом обміну листами в порядку ч. 2 ст. 154 ЦК УРСР узгоджено зміну умов договору №06/02-903 від 04.07.2002 щодо встановлення строку проведення розрахунків за договором, ані з протилежним висновком апеляційного господарського суду про те, що дане листування сторін не може свідчити про погодження сторонами змін умов договору, і, як наслідок, не звільняє відповідача від відповідальності, передбаченої п. 7.2 договору, оскільки такі висновки є необґрунтованими, виходячи з наступного.

Першочерговим питанням, на яке повинна бути дана відповідь для встановлення наявності чи відсутності підстав для задоволення позовних вимог про стягнення пені у заявленому розмірі, є питання того, чи можна розцінювати листи сторін (лист позивача від 19.03.2003 №31/10-2017, а.с. 36 та лист відповідача від 27.03.2003 №780-51/11, а.с. 37) як внесення договірними сторонами змін до договору №06/02-903 від 04.07.2002 в частині строків здійснення розрахунків за ним.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 154 ЦК УРСР договір може укладатися як шляхом складання одного документу, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами підписаними стороною, яка їх надсилає.

Пунктом 10.3 договору №06/02-903 від 04.07.2002 сторони погодили, що всі зміни і доповнення до договору повинні бути зроблені в письмовій формі і підписані повноважними представниками сторін.

Враховуючи те, що листи обох договірних сторін, в яких одна сторона звернулась з пропозицією внести зміни до договору в частині строків здійснення розрахунків, а інша – прийняла таку пропозицію, втілені у матеріалізовану форму –закріплені на паперовому носії, є всі підстави стверджувати, що сторонами дотримано письмову форму внесення змін та доповнень до договору, як того вимагають умови договору.

Однак неодмінною умовою набуття юридичної сили таких документів є їх підписання уповноваженими представниками обох договірних сторін.

Отже, досліджуючи докази, наявні в матеріалах справи, а саме: лист ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" від 19.03.2003 №31/10-2017, адресований Голові правління –генеральному директору ХК "АвтоКрАЗ" Сазонову С.В. з пропозицією здійснити погашення заборгованості з розстрочкою до 01.04.2003 та лист-відповідь ХК "АвтоКрАЗ" №780-51/11, адресований першому заступнику Генерального директора ДК "Газ України" Варзі І.І., з погодженням на запропоновану пропозицію, суди попередніх судових інстанцій в обов'язковому порядку повинні були встановити повноваження осіб, які поставили свій підпис від імені юридичних осіб.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, від імені ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" лист від 19.03.2003 №31/10-2017 був підписаний першим заступником Генерального директора Варгою І.І.

Оскільки, у матеріалах справи відсутні докази повноважень вказаної особи –першого заступника Генерального директора Варги І.І., місцевий господарський суд в порядку ст. 38 ГПК України повинен був витребувати від позивача належні та допустимі докази на підтвердження вчинення даною особою юридично-значимих дій в межах наданих їй повноважень (статут, витяг з штатного розпису за 2003 рік, посадову інструкцію на першого заступника Генерального директора станом на 19.03.2003, витяг з книги реєстрації довіреностей за березень 2003 року, тощо). Натомість, місцевий господарський суд без посилання на конкретні докази, які б були наявні в матеріалах справи, прийшов до передчасного висновку, в той час, як суд апеляційної інстанції взагалі не досліджував дане питання.

Лише після дослідження вищевказаного, можна прийти до висновку про наявність чи відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення пені, інфляційних втрат та відсотків річних.

Отже, місцевий та апеляційний господарські суди припустилися неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України є підставою для скасування судових рішень у справі.

Касаційна ж інстанція відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119, 1 1110 - 11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Холдингової компанії "АвтоКРАЗ" у формі відкритого акціонерного товариства задовольнити частково.

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 01.10.2008 та рішення господарського суду Полтавської області від 01.07.2008 у справі №15/86 скасувати.

Справу №15/86 передати на новий розгляд до господарського суду Полтавської області.