Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

У лютому 2008 р. Товариство звернулось до господарського суду з позовом до Підприємства про визнання права власності на чотири дерев'яні будиночки площею по 61,33 кв.м. кожний, на два двоповерхові будиночки площею по 79,54 кв.м. та на одноповерхову будівлю лазні площею 16,32 кв.м., розташованих у районі човнової станції смт. Паркове м. Ялта АР Крим.

Відповідач проти позовних вимог не заперечував.

Рішенням господарського суду АР Крим від 27.02.2008 р. (суддя Жукова А.І.) позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням, ТОВ "НВО "Зубр" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи скаргу тим, що оскаржуване рішення стосується його прав та обов'язків, проте суд не залучив його до участі у справі, а також посилається на порушення і неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Згідно положень ч. 2 ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.

Відповідно до приписів ст. ст. 45, 47, 43 ГПК України (1798-12) судові рішення приймаються судом за результатами обговорення усіх обставин справи та за умови здійснення за своїм внутрішнім переконанням оцінки доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Прийняте у справі рішення вказаним вимогам не відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 15.11.2007 р. між Підприємством (продавець) та Товариством (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 39. Згідно умов даного договору продавець передав у власність покупця, а покупець прийняв і оплатив чотири дерев'яні будиночки загальною площею по 61,33 кв.м. кожний, два двоповерхові будиночки загальною площею по 79,54 кв.м. та одноповерхову дерев'яну будівлю лазні площею 16,32 кв.м., що розташовані у районі човнової станції смт. Паркове м. Ялта АР Крим.

Судом встановлено, що дерев'яні будиночки не є нерухомим майном у розумінні ст. 181 ЦК України, оскільки їх конструкція передбачає можливість їх розібрання без зміни цільового призначення.

Згідно ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 392 ЦК України встановлює підстави визнання судом права власності та визначає, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 1 ГПК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а тому право на позов у особи виникає після порушення відповідачами її права. Тобто захисту підлягає вже порушене право.

Як встановлено судом, відповідач проти позовних вимог не заперечував і визнавав право позивача на спірне майно.

При прийняті рішення суд повинен був, в першу чергу, встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а потім з'ясувати наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.

Приймаючи рішення господарський суд жодної з вказаних обставин не встановив, а тому задовольнив позов необґрунтовано, оскільки правових підстав для визнання права власності Товариства на спірне майно не було.

В касаційній скарзі ТОВ "НВО "Зубр" посилається на те, що господарський суд першої інстанції визнавав право власності Товариства на спірне майно, яке на підставі договору купівлі-продажу від 29.05.2003 р., укладеного між ТОВ "Орсон" та ТОВ "НВО "Зубр", є власністю оскаржувача.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 111-10 ГПК України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі в справі.

В силу п. 3 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги (подання) має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд припустився порушень, передбачених частиною другою статті 11110 цього Кодексу.

У зв'язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що приймаючи рішення, суд надав неповну та невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушив і неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції (ст. 111-7 ГПК України), рішення підлягає скасуванню, а справа передачі на новий розгляд місцевому господарському суду.

При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, залучити до участі у справі осіб, права та обов'язків яких стосується даний спір, надати об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 ГПК України, суд

Касаційну скаргу ТОВ "НВО "Зубр" задовольнити.

Рішення господарського суду АР Крим від 27.02.2008 р. у справі № 2-13/1882-2008 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду АР Крим.