Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін від:

Згідно розпорядження Заступника голови Вищого господарського суду України від 16.12.2008р. Осетинського А.Й. розгляд касаційної скарги здійснюється у складі колегії суддів: Кривда Д.С. (головуючий), Жаботина Г.В., Полянський А.Г.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.02.2008р. (суддя Паламар П.І.) провадження у справі в частині стягнення боргу припинено; позов в іншій частині задоволено; стягнуто з ВАТ "Київгаз" на користь Дочірньої компанії "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" 684404,83грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 174206,50грн. 3% річних з простроченої суми, 25500грн. витрат по оплаті державного мита 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2008р. (судді Отрюх Б.В. –головуючий, Верховець А.А., Тищенко А.І.) рішення господарського суду міста Києва від 12.02.2008р. змінено та викладено резолютивну частину рішення в новій редакції; провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення основного боргу припинено; відмовлено у повному обсязі в задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних та збитків внаслідок інфляції за весь час прострочення; стягнуто з позивача на користь відповідача 17025,48грн. витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.

Позивач в касаційній скарзі просить скасувати постанову апеляційного господарського суду, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, а рішення місцевого господарського суду –залишити в силі.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 17.09.2008р. зупинено провадження у справі №7/146 господарського суду міста Києва до закінчення перегляду Верховним Судом України касаційної скарги ВАТ "Київгаз" на ухвалу від 15.07.2008 Вищого господарського суду України у даній справі.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 03.11.2008р. провадження у справі №7/146 поновлено.

Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини) справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 03.01.2002р. між сторонами по справі укладено договір №11-39 на транспортування природного газу, 2912.2003р. додаткову угоду №6, 25.03.2004р. додаткову угоду №8 до цього договору.

За умовами договору та додаткових угод позивач зобов’язався протягом 2004 року надавати відповідачу послуги з транспортування природного газу від пунктів прийому-передачі газу в систему магістральних газопроводів до газорозподільчих станцій для потреб населення, виробничо-технологічних витрат і нормованих втрат замовника, а відповідач –оплачувати надані послуги в розмірі їх вартості до десятого числа наступного за звітним на підставі актів приймання-передачі послуг з транспортування газу.

Відповідно до умов п.5.1 договору диференційований тариф на транспортування 1000м3 газу по магістральних трубопроводах встановлений в розмірі 34,50грн. з урахуванням ПДВ.

Додатковою угодою №9 від 25.05.2004р. до договору тариф на транспортування 1000м3 газу по системі магістральних трубопроводів згідно з постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України №437 (v0437227-04) від 30.04.2004р. "Про затвердження тарифів на транспортування та постачання природного газу" з 01.05.2004р. встановлений в розмірі 40,20грн. з урахуванням ПДВ.

Строк дії договору в частині надання послуг по транспортуванню газу встановлений з 01.01.2002п. до 31.12.2004 р., в частині проведення розрахунків за послуги –до повного їх здійснення.

При цьому судами встановлено, що актами виконання послуг з транспортування газу від 31.10.2004р., двома актами від 31.08.2004р., двома актами від 30.09.2004р., двома від 31.10.2004р., двома від 30.11.2004р., двома від 31.12.2004р., платіжними дорученнями №№ 13/5034, 13/5035, 13/5036, 13/5037 від 25.12.2007р., №13/5082 від 26.12.2007р. підтверджується факт надання позивачем відповідачу протягом серпня-грудня 2004 року послуг з транспортування 129258522м3 природного газу вартістю 5195753,87грн., а також факт оплати останнім одержаних послуг у повному обсязі, у т.ч. 3730386,53грн. після звернення позивача в суд з указаним позовом.

Враховуючи те, що заявлена до стягнення сума боргу відповідачем була сплачена, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що предмет спору в цій частині позовних вимог відсутній, та, керуючись п. 1-1 ст. 80 ГПК України, припинив провадження в частині вимог про стягнення основного боргу.

Оскільки, відповідач прострочив виконання грошового зобов’язання з оплати за договором, місцевий господарський суд стягнув з нього на користь позивача, відповідно до вимог ст. 625 ЦК України, 684404,83 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 174206,50 грн. три проценти річних з простроченої суми, мотивуючи свою позицію тим, що зазначений вид відповідальності не є неустойкою та іншими санкціями в розмінні абз 4. ч. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом".

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові у частині вимог про стягнення сум інфляційних нарахувань і процентів річних, апеляційний господарський суд виходив з того, що ці суми не підлягають стягненню з відповідача в силу положень частини четвертої статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Проте з таким висновком погодитись не можна, оскільки він ґрунтується на хибному витлумаченні судом апеляційної інстанції вказаної правової норми.

Відповідно до абзацу четвертого частини четвертої статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). За визначенням термінів, вживаних у цьому Законі, грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України (абзац сьомий статті 1).

Такі підстави передбачені, зокрема, частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, згідно з якою боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи викладене, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання, як його визначено у статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Апеляційний господарський суд безпідставно ототожнив зазначені складові грошового зобов'язання із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань у розумінні абзацу четвертого частини четвертої статті 12 цього Закону та помилково скасував рішення суду першої інстанції.

За таких обставин постанова апеляційного господарського суду підлягає скасуванню з залишенням в силі рішення місцевого господарського суду.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, п.6 ч.1 ст. 111-9, 111-10, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, –

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2008 року у справі №7/146 скасувати, а рішення господарського суду міста Києва від 12.02.2008 року залишити без змін.

Державне мито, що сплачене при поданні касаційної скарги, покласти на відповідача.

Доручити господарському суду міста Києва видати наказ.