Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

В грудні 2006 р. заступник військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства звернувся в господарський суд Харківської області з позовом до Банку про стягнення 383625 грн.

В обґрунтування пред’явленого позову прокурор посилався на невиконання відповідачем грошового зобов’язання за банківською гарантією № 001/050506/ЦРД у зв’язку із порушенням Товариством зобов’язання з постачання паливно-мастильних матеріалів за договором поставки № 251/4/1/06/9 від 05.05.2006 р.

Відповідач проти задоволення позову заперечував та посилався на те, що Товариство повернуло оригінал банківської гарантії Банку, що є підставою для звільнення гаранта від зобов’язання за гарантією. Також, відповідач вказував на те, що Міністерство не виконало свого зобов’язання за договором поставки та не надало доказів порушення зобов’язань третьою особою.

Рішенням господарського суду Харківської області від 28.03.2007 р. (судді: Ільїн О.В., Черленяк М.І., Тихий П.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.05.2007 р. (судді: Демченко В.О., Такмаков Ю.В., Барбашова С.В.), в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.08.2007 р. рішення господарського суду Харківської області від 28.03.2007 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.05.2007 р. скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

За наслідками нового розгляду справи рішенням господарського суду Харківської області від 16.05.2008 р. (судді: Пелипенко Н.М., Савченко А.А., Інте Т.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.07.2008 р. (судді: Могилєвкін Ю.О., судді Пушай В.І., Погребняк В.Я.), позов задоволено.

Не погоджуючись з постановою, Банк звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволені позову, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційних скарг, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи встановлено судами, 05.05.2006 р. між Міністерством (замовник) та Товариством (постачальник) укладено договір на поставку для державних потреб паливно-мастильних матеріалів для техніки спеціального призначення за кошти Державного бюджету України № 251/4/1/06/9 (надалі –Договір постачання).

Відповідно до умов Договору постачальник зобов'язався поставити в строк до 31.05.2006 р. автомобільний бензин для потреб замовника на загальну суму 2557500 грн.

Відповідно до п. 2.1 Договору поставка продукції здійснюється на протязі 15 днів після отримання письмового повідомлення замовника про наявність коштів для оплати продукції.

Відповідно п. 8.1 Договору поставки постачальник зобов'язався забезпечити виконання своїх зобов'язань за цим договором банківською гарантією у розмірі 15% від суми договору.

Між Банком та Товариством 05.05.2006 р. укладено договір № 001/050506/ЦРД про надання гарантії та формування і використання забезпечувальних коштів, за яким АКІБ "Укрсиббанк" зобов'язався за заявою клієнта надати банківську гарантію на суму 383625 грн. на користь Міністерства строком до 15.08.2006 р.

5 травня 2006 р. Банком видана Товариству (принципал) Банківська гарантія № 001/050506/ЦРД на суму 383625 грн. для надання Міністерству (бенефіціар) як гарантія в тому, що гарант - АКІБ "УкрСиббанк" безвідклично зобов'язується виплатити вказану суму, що складає 15% суми договору відповідно до ст. 25 Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти та умов тендерної документації", при одержанні від Міністерства відповідної письмової вимоги, в разі якщо принципал не виконав свої зобов'язання за Договором поставки.

В зв'язку з невиконанням Товариством зобов'язань з поставки паливно-мастильних матеріалів за Договором поставки, Міністерство 12.08.2006 р. звернулось до Банку з вимогою № 252/2389 від 12.08.2006 р. про перерахування грошових коштів в сумі 383625 грн. за банківською гарантією № 001/050506/ЦРД.

Банком вимога отримана 15.08.2006 р. за вх. № 1482., але відповідач з посиланням на те, що вказана банківська гарантія була анульована ним на підставі її повернення банку-гаранту Товариством відповідно до листа № 29 від 29.05.2006 р., залишив її задоволення.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суди виходили з того, що виконання Товариством своїх зобов'язань за договором № 251/4/1/06/9 було забезпечене банківською гарантією відповідача, при цьому враховуючи, що Товариство своїх зобов'язань з поставки паливно-мастильних матеріалів за вищезгаданим договором не виконало, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу грошову суму відповідно до умов гарантії та ін.

Зазначені висновки судів є підставними та обґрунтованими.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 560, ч. 1 ст. 561 ЦК України, за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Гарантія діє протягом строку, на який вона видана.

Згідно ст. 562 ЦК України зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання.

В силу ч. 1 ст. 563 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

При цьому, ст. 568 ЦК України передбачено вичерпний перелік випадків, відповідно до яких припиняються зобов'язання гаранта перед кредитором, а саме в разі: сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію; закінчення строку дії гарантії; відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов'язків за гарантією.

Згідно з вимогами п. 2 розділу 1 Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. за № 639 (z0041-05) безвідклична гарантія - гарантія, умови якої не можуть бути змінені і вона не може бути припинена банком-гарантом згідно з заявою принципала без згоди та погодження з бенефіціаром. Гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов'язань, відповідно до якого банк-гарант приймає на себе грошове зобов'язання перед бенефіціаром (оформлене в письмовій формі або у формі повідомлення) сплатити кошти за принципала в разі невиконання останнім своїх зобов'язань у повному обсязі або їх частину в разі

З огляду на зазначене суди попередніх інстанцій дійшли правомірних висновків про те, що зобов'язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від основного зобов'язання принципала (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на таке зобов'язання безпосередньо міститься в тексті гарантії.

Судами обгрунтовано не прийнято до уваги доводи відповідача про те, що вказана банківська гарантія була анульована ним на підставі її повернення банку-гаранту принципалом відповідно до листа № 29 від 29.05.2006 р., оскільки відповідно до вимог п.1 гл. 5 розділу 2 Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземній валютах, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. за № 639 (z0041-05) в разі, якщо принципал подав заяву до банку-гаранта (резидента) про дострокове припинення гарантії, то банк-гарант (резидент) має надіслати авізуючому банку або банку бенефіціара, або безпосередньо бенефіціару відповідний запит для одержання згоди від бенефіціара на дострокове припинення гарантії. Такий запит не надсилається в разі подання принципалом вищезазначеної заяви до банку-гаранта (резидента) та отримання банком-гарантом від принципала (або безпосередньо від бенефіціара) письмової згоди бенефіціара на дострокове припинення гарантії (з обов'язковою перевіркою банком-гарантом достовірності такої згоди).

Тобто відповідно до вказаного положення банк-гарант не має права анулювати гарантію без відповідної згоди бенефіціара.

Отже, приймаючи рішення про задоволення позову суди дійшли підставних та обґрунтованих висновків про те, що відповідно до умов договорів та вимог чинного законодавства, зокрема 560-566 ЦК України (435-15) , Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземній валютах, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. за № 639 (z0041-05) , обов'язок банка-гаранта сплатити грошові кошти в разі невиконання принципалом своїх зобов'язань є безумовним, та незалежним від причин невиконання останнім свого зобов'язання.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновків про те, що суди правомірно та обґрунтовано задовольнили позовні вимоги про стягнення 383625 грн.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 90 ГПК України господарський суд, виявивши при вирішенні господарського спору порушення законності або недоліки в діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу, виносить окрему ухвалу. Окрема ухвала надсилається відповідним підприємствам, установам, організаціям, державним та іншим органам, посадовим особам, які несуть відповідальність за ухилення від виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, в порядку та розмірі, передбачених частиною першою статті 119 цього Кодексу.

В процесі розгляду справи апеляційним господарським судом було виявлено порушення Банком вимог закону, зокрема ст.ст. 560, 561, 526, 563, 568 ЦК України, Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. за № 639 (z0041-05) .

З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для винесення окремої ухвали для усунення вказаних порушень та недопущення їх в подальшому.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111-5 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суди в порядку ст. ст. 43, 47, 33, 34, 43, 99, 101 ГПК України (1798-12) всебічно, повно і об’єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 111-5 ГПК України та частин 1, 2 статті 111-7 ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 111-7 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження Банку про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України, суд

Касаційну скаргу АКІБ "УкрСиббанк" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.07.2008 р. та окрему ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 14.07.2008 р. у справі №52/368-07(46/618-06) залишити без змін.