Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

У березні 2008 р. Підприємство звернулося до суду з позовом до Товариства про стягнення матеріальної шкоди за договором страхування в розмірі 14 026 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що одним із страхових випадків за Договором страхування є пошкодження чи знищення транспортного засобу внаслідок дії стихійного лиха, в тому числі зливи, а саме попадання води в двигун автомобіля, спричиненого зливою. Позивач зазначає, що 03.06.2007 р. на перехресті вул. М.Василевського та вул. Скороходова в місті Миколаєві внаслідок зливи і затоплення проїжджої частини в двигун автомобіля потрапила вода, через що автомобіль вийшов з ладу, а тому, на думку позивача є підстави для здійснення страхової виплати.

Відповідач проти заявлених вимог заперечував.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.06.2008р. (суддя Кролевець О.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2008 р. (суді Капацин Н.В., Калатай Н.Ф., Пашкіна С.А.), в позові відмовлено.

Не погоджуючись з постановою, Підприємство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як вбачаться з матеріалів справи та встановлено судами, 12.09.2006 р. між Підприємством (страхувальник) та Товариством (страховик) укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № 202-14/06-МКЛ (надалі –Договір)

Відповідно до п. 2.2 Договору об'єктом страхування є майнові інтереси Підприємства, що пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом, а саме легковим автомобілем Ford Focus.

Строк дії договору встановлено пунктом 3.14, а саме з 13.09.2006р. до 12.09.2007р.

Главою 4 Договору передбачені страхові ризики, зокрема п. 4.3 передбачено пошкодження чи знищення транспортного засобу внаслідок дії стихійних лих (повінь, буря, ураган, смерч, цунамі, шторм, злива, град, обвал, лавина, оповзень, вихід підґрунтових вод, паводок, сель, поразка блискавкою, землетрус) (збиток внаслідок стихійних лих).

Судами встановлено, що 05.06.2007 р. Підприємство повідомило Товариство про страховий випадок. Згідно акта № АС-0000350 від 30.08.2007 р. оцінки технічного стану автомобіля Ford Focus виявлено вихід з ладу поршневої групи двигуна, зазначених пошкоджень автомобіль отримав в зв'язку з проникненням у впускний колектор води, що призвело до гідроудару.

Товариство листом від 06.08.2007 р. відмовило Підприємству у відшкодуванні матеріального збитку, завданого власникові автомобіля Ford Focus та вказало, що двигун даного автомобіля виведений з ладу (пошкоджений) через потрапляння у блок циліндрів дощової води. Такий процес має назву гідроудар, тому відповідно до пункту 5.2.4 Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) Товариства № 13/2004 (надалі –Правила) та п. 10.14.8 Договору страхове товариство не зобов'язане відшкодовувати матеріальний збиток.

Зобов'язання виникають з підстав встановлених ст. 11 ЦК України, відповідно до якої підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема цивільно-правовий договір, який є основною правовою формою договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 16 Закону України "Про страхування" Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування.

Згідно ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Частиною 2 ст. 8 Закону України "Про страхування" передбачено, що страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Підстави для відмови від здійснення страхової виплати передбачені ст. 991 ЦК України, ст. 26 Закону України "Про страхування" та можуть бути визначені в договорі страхування.

Судами встановлено, що розділом 9 Правил страхування, викладених на звороті Договору страхування, передбачено виключення із страхових випадків і обмеження страхування, зокрема відповідно до підпункту 9.1.7 Правил страхування страховими випадками не визнаються події, що відбулись внаслідок випадків, передбачених в Правилах.

Розділ 5 Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) Товариства містить перелік виключень із страхових випадків, зокрема пункт 5.2.4 передбачає, що страховими випадками не визнаються події, що відбулися внаслідок виходу з ладу деталей, вузлів і агрегатів застрахованого транспортного засобу через попадання у внутрішні порожнини агрегатів сторонніх предметів і речовин (гідроудар та ін.)

Пунктом 11.29 Правил передбачено, якщо подія не визнана страховим випадком, страховик приймає рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування протягом 30 днів з дня одержання від Страхувальника всіх необхідних документів, зазначених у розділі 12 зазначених правил та повідомляє про відмову Страхувальнику в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови протягом 5 робочих днів з дня прийняття рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування.

Судами досліджено, що в договорі страхування зазначено, що страхувальник з Правилами добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) та іншими умовами страхування, вказаними на звороті цього договору ознайомлений.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Розділ 10 Правил встановлює перелік дії страхувальника та взаємовідносини сторін при настанні страхового випадку. Безпосередньо п. 10.2.1 зобов'язує страхувальника в разі пошкодження транспортного засобу негайно заявити про подію в державні органи, які уповноважені розслідувати дану подію. Зокрема в разі пошкодження автомобіля в результаті стихійного лиха страхувальник повинен заявити про подію у службу МНС та забезпечити наявність документів, що підтверджують настання страхової події.

Матеріали справи не містять відомостей, які б підтверджували, що позивач звертався в державні органи з відповідною заявою. Отже позивачем не надано належних доказів які б підтверджували настання страхового випадку.

За таких обставин, слід погодитись з висновками господарських судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111-5 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суди в порядку ст. ст. 43, 47, 33, 34, 43, 99, 101 ГПК України (1798-12) всебічно, повно і об’єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 111-5 ГПК України та частин 1, 2 статті 111-7 ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 111-7 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження Підприємства про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України, суд

Касаційну скаргу ПП "Ексим-Трейд" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2008 р. у справі № 17/119 залишити без змін.