Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін

Товариство з обмеженою відповідальністю "Єреміївське" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Сільськогосподарського виробничого кооперативу про стягнення матеріальної шкоди та упущеної вигоди у розмірі 51933,28 грн. (з урахуванням доповнення) у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором №180 від 26.09.03.

Справа розглядалась судами неодноразово. Постановою від 19.12.07 Вищий господарський суд України судові рішення в справі скасував, направивши її на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова касаційної інстанції мотивована тим, що судами не визначено підстави для кваліфікації договору №180 від 26.09.03 саме як договору про спільну діяльність; не надано правової оцінки визначеним у договорі зобов’язанням щодо розрахунків між сторонами та вартості постановочної, живої ваги на момент здачі великої рогатої худоби переробному підприємству, контрольної ваги постановки на відгодівлю; не з’ясовано підстави нарахування і сплати позивачу суми 60 000 грн. по ордеру №908 від 24.12.04 за відсутністю доведення постановочної ваги молодняка великої рогатої худоби та ваги здачі згідно інвентарних номерів спірної партії великої рогатої худоби; не встановлено фактичну вартість живої ваги великої рогатої худоби на переробних підприємствах регіону (міжрегіональну) у спірний період живою вагою 350 кг; не використано при розгляді справи спеціальні знання у галузі тваринництва, що стало підставою для неповного встановлення всіх обставин відповідно до вимог законодавства, яке регулює спеціалізовану підприємницьку діяльність по дорощуванню великої рогатої худоби.

Під час нового розгляду справи позивач уточнив свої вимоги наступним чином: визнати договір №180 від 26.09.03 за своєю правовою природою як договір про сумісну діяльність; стягнути з відповідача 16457,79 грн. основного боргу за вказаним договором, 5054,18 грн. штрафних санкцій за порушення грошових зобов’язань, 10637,33 грн. судових витрат.

Рішенням від 06.05.08 господарський суд Одеської області (суддя Горячук Н.О.) в позові відмовив.

Рішення мотивовано тим, що матеріали справи не підтверджують наявність спірної заборгованості відповідача перед позивачем. Стосовно вимоги про визнання договору №180 від 26.09.03 за своєю правовою природою як договору про сумісну діяльність суд зазначив, що під час його укладання сторонами не досягнуто домовленості щодо всіх його істотних умов.

Постановою від 16.09.08 Одеський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Пироговського В.Т. –головуючого, Картере В.І., Жекова В.І.) рішення суду першої інстанції скасував в частині вимог про визнання договору №180 від 26.09.03 договором про сумісну діяльність, припинивши провадження в цій частині спору, а в решті рішення залишив без змін.

Ухвалою від 20.11.08 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, в якій заявлено вимоги про скасування рішення і постанови та задоволення позову новим рішенням.

Касаційна скарга мотивована посиланням на неповне з’ясування судами обставин у справі, помилкове застосування норм матеріального права, чинного на момент укладання договору, та безпідставне відхилення доводів позивача.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, між сторонами у справі укладено договір №180 від 26.09.03 щодо вирощування молодняка великої рогатої худоби на м‘ясо. За умовами цього договору позивач зобов’язався передати відповідачу 90 голів молодняка з наданням усіх необхідних ветеринарних свідоцтв, а відповідач зобов’язався прийняти молодняк великої рогатої худоби, забезпечити його годування, утримання, ветеринарне обслуговування до здавальних вагових кондицій, а також здійснити здачу відгодованого поголів’я та повернення постановочної ваги в грошовому виразі за середніми цінами, які склалися на момент реалізації молодняка відповідно до фактично зданих вагових кондицій або натуральному вигляді вагою не менш 350 кг однієї голови.

Розмір здавальної ваги і вартості живої ваги (чи інші одиниці обрахунку та вартісні визначення) сторони при укладенні вказаного договору не обумовили. Також у договорі не визначено порядок розрахунків та вартість зданих на відгодівлю бичків та зданої на забій і переробку великої рогатої худоби.

На виконання цього договору в період 26-30 вересня 2003 року позивачем здійснена поставка худоби відповідачу 86 голів молодняка великої рогатої за накладними №750 від 25.09.03, №782 від 30.09.03 (товарно-транспортні накладні №15 від 26.09.03 та №16 від 30.09.03), які прийняті відповідачем з видачею довіреності ЯЖЦ №482725 від 25.09.03 про його отримання. 24 грудня 2004 року позивач отримав від відповідача 60000 грн., що підтверджується прибутковим касовим ордером.

Здійснивши новий розгляд даної справи щодо визнання договору №180 від 26.09.03 за своєю правовою природою договором про сумісну діяльність та стягнення 16457,79 грн. основного боргу за вказаним договором, 5054,18 грн. штрафних санкцій за порушення грошових зобов’язань, суди всупереч вимогам ст. 111-12 ГПК України не виконали вказівки касаційної інстанції.

Зокрема, направляючи справу на новий розгляд, касаційна інстанція вказала про існування між сторонами за договором №180 від 26.09.03 специфічних для галузі тваринництва господарських відносин, які передбачали зобов’язання позивача передати відповідачу на відгодівлю молодняка на м’ясо.

Правовий аналіз цьому специфічному виду діяльності суди не надали та не встановили зоотехнічні вимоги, які покладаються на відгодівельне господарство. Зокрема, строки та умови відгодівлі молодняка великої рогатої худоби на м'ясо слід було встановити, виходячи з умов цього договору.

Також суди не з'ясували підстави перерахування відповідачем у грудні 2004 року позивачу 60000 грн.

Не встановивши ці суттєві обставини, суди першої та апеляційної інстанцій застосували до спірних правовідносин положення законодавства, чинного на момент укладання відповідного договору, без урахування вимог п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) та з'ясування моменту виконання цієї угоди обома сторонами.

Зважаючи на викладене, судова колегія дійшла висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи вимог ст.ст. 43, 47, 43, 84, 105 11112 ГПК України (1798-12) щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства, тому рішення і постанова підлягають скасуванню як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів та встановленні фактичних обставин справи, а право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа повторно підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин щодо правовідносин, які існують між сторонами, із застосуванням норм законодавства, що регулюють такі правовідносини.

Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119-12 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

1. Касаційну скаргу задовольнити частково.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16.09.08 та рішення господарського суду Одеської області від 06.05.08 у справі №14-27/348-06-11109 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.