Вищий господарський суд України у складі колегії: головуючого, судді Кузьменка М. В., суддів Васищака І. М., Палій В. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Козака Ігоря Юрійовича на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 3 липня 2008 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 1 жовтня 2008 року у справі № К25/186-08 за позовом Козака Ігоря Юрійовича до товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "ІБІС Лтд", товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровська хімічна компанія" про визнання недійсними договорів та визнання права власності,

У травні 2008 року Козак Ігор Юрійович звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "ІБІС Лтд", товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровська хімічна компанія" про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, яке розташоване на вул. Юрія Савченко, 38 у м. Дніпропетровську, укладеного 15 березня 2007 року між відповідачами, та визнання за позивачем права власності на 25 відсотків нежитлового приміщення; визнання недійсним договору купівлі-продажу комплексу, який розташований на вул. Степовій, 16 (один "б") у с. Новоолександрівка Дніпропетровського району, укладений 22 серпня 2007 року між відповідачами, та визнання за позивачем права власності на 25 відсотків комплексу.

Позовні вимоги обґрунтовувались виходом учасника із товариства, правом на одержання вартості частини майна товариства, зменшенням активів товариства.

Відповідачі позов не визнали.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 3 липня 2008 року (суддя А.Чередко), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 1 жовтня 2008 року, у позові відмовлено з мотивів безпідставності.

І.Козак просить судові рішення скасувати з підстав порушення господарськими судами статті 234 Цивільного кодексу України, статей 45, 32, 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) та направити справу на новий розгляд.

Сторони належним чином були повідомлені про час і місце судового засідання, проте відповідачі право на подання відзиву на касаційну скаргу не використали і представники сторін у судове засідання не з’явилися.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено, що позивач був учасником товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "ІБІС Лтд" і його частка у статутному капіталі товариства дорівнює 25 відсоткам.

Позивач вважає, що продаж товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "ІБІС Лтд" нерухомого майна на умовах договорів від 15 березня і 22 серпня 2007 року зменшило активи товариства і просить захистити його корпоративне право на одержання вартості частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства, шляхом визнання цих договорів недійсними та визнати за ним право власності на частину нерухомого майна.

За змістом статті 148 Цивільного кодексу України моментом виходу учасника з товариства з обмеженою відповідальністю є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв’язку. Учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному фонді, а також порядок і строки її виплати вирішуються статутом товариства і законом.

Відповідно до статті 54 Закону України "Про господарські товариства" При виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.

Порядок і спосіб обчислення вартості частини майна товариства та частини прибутку, яку має право отримати позивач при виході з товариства, а також порядок і строки їх виплати визначені пунктами 13.7-13.13 Статуту товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "ІБІС Лтд".

Відповідно до пункту 13.9 цього Статуту вартість частини майна, що пропорційна частці учасника с статутному капіталі визначається загальними зборами учасників товариства.

Загальними зборами учасників товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "ІБІС Лтд", які відбулися 9 січня 2007 року, розглянута заява І. Козака від 20 жовтня 2006 року і вирішено виплатити І. Козаку вартість частини майна товариства, пропорційну його частці у статутному капіталі (фонді) товариства. Виплату здійснити після затвердження звіту за 2007 рік, і в строк до 8 січня 2008 року. Вартість частини майна товариства, яка підлягає сплаті І. Козаку, визначити за фінансовими показниками року.

Отже слід визнати, що вимоги позиву не узгоджуються з визначеним Законом України "Про господарські товариства" (1576-12) і статутом товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "ІБІС Лтд" порядком і способом одержання учасником, який виходить з товариства, вартості частини майна товариства в контексті вибору способу захисту порушеного корпоративного права.

Господарськими судами також встановлено, що на час укладання спірних договорів власником нерухомого майна було товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "ІБІС Лтд", що підтверджується свідоцтвом про власність від 8 вересня 1998 року №1517 та витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно №15654859 від 21 липня 2007 року.

За правилами частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина 1 статті 317 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів погоджується з висновком господарських судів про те, що оспорювані угоди були укладені з додержанням вимог статті 203 Цивільного кодексу України, а тому відсутні правові підстави для визнання їх недійсними та визнання за позивачем права власності на спірне майно.

За таких обставин, господарські суди правомірно відмовили в задоволенні позову.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 3 липня 2008 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 1 жовтня 2008 року у справі № К25/186-08 залишити без змін, а касаційну скаргу Козак Ігоря Юрійовича без задоволення.