Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Козир Т.П. - головуючого, Малетича М. М., Разводової С.С.,

за участю представника ДП "Укртранснафтопродукт" –Лімонтової В.С. дов. 13-11 від 21.11.2007 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу ДП "Лубенське районне управління магістральних нафтопроводів" та ДП "Укртранснафтопродукт" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 жовтня 2008 року у справі господарського суду м. Києва за позовом ДП "Лубенське районне управління магістральних нафтопроводів" та ДП "Укртранснафтопродукт" до ТОВ "Нафта ЛВ" про розірвання договору та зобов'язання вчинити дії,

У лютому 2008 року ДП "Лубенське районне управління магістральних нафтопроводів" та ДП "Укртранснафтопродукт" звернулись до господарського суду з позовом до ТОВ "Нафта ЛВ" про розірвання договору оренди нерухомого майна від 31 липня 2002 року та зобов'язання ТОВ "Нафта ЛВ" протягом 10 робочих днів з моменту набрання рішенням суду законної сили звільнити автозаправну станцію, кафе "Мгарське" площею 88,7 м2, що розташовані в Полтавській області, м. Лубни, та повернути зазначене майно ДП "Укртранснафтопродукт".

Рішенням господарського суду м. Києва від 17 квітня 2008 року в позові відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 жовтня 2008 року апеляційну скаргу ДП "Лубенське районне управління магістральних нафтопроводів" та ДП "Укртранснафтопродукт" на рішення господарського суду м.Києва від 17 квітня 2008 року залишено без задоволення, а рішення –без зміни.

У касаційній скарзі заявники просять скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 жовтня 2008 року та рішення господарського суду м. Києва від 17 квітня 2008 року і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Заявники вважають, що судами при прийнятті оскаржуваних судових рішень порушено положення ст. 291 ГК України, ст. 651 ЦК України та ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Представник ДП "Лубенське районне управління магістральних нафтопроводів" та представник відповідача в судове засідання не з'явились та не повідомили суд про своє ставлення до справи.

Враховуючи те, що про розгляд справи сторони повідомлені належним чином, суд вважає за можливе розглянути касаційну скаргу за відсутності їх представників.

Вислухавши доводи представника ДП "Укртранснафтопродукт" та обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що 31 лютого 2002 року між Державним підприємством "Лубенське районне управління магістральних нафтопродуктопроводів" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафта ЛВ" було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності.

Відповідно до умов даного договору Державне підприємство "Лубенське районне управління магістральних нафтопродуктопроводів" передало відповідачу в оренду автозаправну станцію за адресою: Полтавська обл., м. Лубни, площею 88,7 кв. м, що знаходиться на балансі Державного підприємства "Лубенське районне управління магістральних нафтопродуктопроводів", вартість якого відповідно до акту експертної оцінки становила 30 770 грн.

Згідно з додатковою угодою від 1 серпня 2002 року до пункту 1.1. договору оренди були внесені зміни, а саме: в загальну площу 88,7 м2 АЗС с. Мгарь включено приміщення, де розташоване кафе "Мгарське".

Сторони погодили, що строк дії договору оренди закінчується 31 липня 2022 року.

Судами встановлено, що на виконання умов спірного договору 9 серпня 2002 року сторонами було складено та підписано акт приймання-передачі майна.

Вбачається, що підставами для звернення з позовом про розірвання договору стало нарахування орендної плати без застосування індексу інфляції, несвоєчасна сплата відповідачем орендної плати та сплата відповідачем заниженої орендної плати, розмір якої не відповідає Методиці розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 року № 786 (786-95-п) (далі –Методика розрахунку); відмова підписати додаткову угоду про збільшення розміру орендної плати; ненадання копій платіжних доручень з відміткою обслуговуючого банку; несплата авансової оплати як забезпечення зобов’язання зі сплати орендної плати за два місяці; здійснення відповідачем реконструкції орендованого приміщення без дозволу орендодавця; неукладення з балансоутримувачем орендованого майна договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю; невиконання відповідачем умов додаткової угоди від 10 серпня 2005 року; відмова відповідача надати документацію з експлуатації АЗС та використання АЗС не за цільовим призначенням.

Судами встановлено, що обставини, на які посилається відповідач, належним чином не підтверджуються та не можуть бути в силу чинного законодавства підставами для розірвання договору оренди.

Зокрема, судами встановлено, що відповідачем на рахунки орендодавця перераховувалась орендна плата у розмірі, що перевищує розмір, передбачений договором оренди.

Крім того, вбачається, що відповідач у справі не має боргу зі сплати орендної плати, що також не спростовано позивачами.

У свою чергу Вищий господарський суд України враховує, що дане твердження було предметом судової перевірки у справі про визнання спірного договору оренди недійсним і погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з приводу того, що неправильний розрахунок встановленого у договорі оренди розміру орендної плати, здійснений із застосуванням Методики розрахунку за законом не може бути підставою для розірвання договору оренди.

Навпаки, зазначена обставина може бути підставою для внесення змін в умови договору оренди в частині розміру орендної плати, зокрема, в судовому порядку.

Доказів внесення відповідних змін у договір та, як наслідок, наявність факту несплати орендної плати за новим тарифом позивачами судам надано не було.

Тому судами було правильно зазначено, що недосягнення між сторонами договору оренди згоди щодо розміру орендної плати може бути предметом окремого судового розгляду, а не підставою для розірвання договору оренди.

Також було встановлено, що здійснена відповідачем реконструкція об'єкта оренди була проведена за наявності дозволу орендодавця, про що свідчить лист Державного підприємства "Лубенське районне управління магістральних нафтопродуктопроводів" від 7 квітня 2005 року № 01-132/1, яким відповідачу було надано дозвіл на здійснення реконструкції, технічного переозброєння та змін у складі орендованого майна.

Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною.

Відповідно до положень даної статті істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Таким чином, для розірвання договору на підставі даної норми закону необхідна одночасна наявність двох ознак –факту порушення договору другою стороною і істотність такого порушення.

Суди попередніх інстанцій повністю перевірили доводи сторін в цій частині, дослідили всі надані ними докази і дійшли юридично обгрунтованого висновку про відсутність істотних порушень договору оренди з боку відповідача.

За таких обставин суди правильно застосували норми матеріального і процесуального права і підставно відмовили в позові.

З огляду на викладене, судові рішення законні та обгрунтовані, а тому зміні чи скасуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7- 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 жовтня 2008 року –без зміни.