Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Київський природоохоронний прокурор в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до господарського суду з позовом до Шевченківської районної у місті Києві ради про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 31.07.2006р., укладеного між Шевченківською районною в місті Києві радою та СПД ОСОБА_1, площею 10кв.м., що розташована у місті Києві на вул. Щербакова, 72 у Шевченківському районі міста Києва, для експлуатації та обслуговування кіоску з продажу продовольчих товарів (договір зареєстровано у книзі договорів оренди земельної ділянки у Шевченківській районній в м. Києві раді за № 164) та про зобовязання повернути вказану земельну ділянку Київській міській раді, звільнивши від кіоску.

Позовні вимоги ґрунтуються на статтях 203, 215, 216, 236, 256 Цивільного кодексу України, статтях 14, 15, 34, 35 Закону України "Про оренду землі"; заявник вважає, що, оскільки вказаний договір не пройшов процедури реєстрації в Київській міській раді, чим порушено встановлений державою порядок отримання земельних ділянок в оренду, то даний договір є недійсним, як такий, що суперечить актам цивільного законодавства.

Відповідач відхилив позов, вказавши, що здійснення державної реєстрації договорів оренди землі входить до повноважень Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, а спірний договір не порушує інтересів Київської міської ради.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.07.2008р. до участі у справі в якості відповідача залучено Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичну особу ОСОБА_1.

Київська міська рада підтримала поданий прокуратурою позов з мотивів невідповідності договору оренди статтям 14, 15 Закону України "Про оренду землі", оскільки в ньому не передбачено істотних умов для договорів даного виду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.07.2008р. (суддя Мандриченко О.В.) позов задоволено повністю; визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 31.07.2006р., укладений між Шевченківською районною у м. Києві радою та Суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особоюОСОБА_1, площею 10кв.м., яка розташована у м. Києві на вул. Щербакова, 72 у Шевченківському районі м. Києва, для експлуатації та обслуговування кіоску з продажу продовольчих товарів (договір зареєстровано у книзі договорів оренди земельної ділянки у Шевченківській районній у м. києві ради за № 164); зобов'язано Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичну особу ОСОБА_1 повернути Київській міській раді земельну ділянку площею 10кв.м., яка розташована у м. Києві на вул. Щербакова, 72 у Шевченківському районі м. Києва, звільнивши її від кіоску; стягнути з відповідачів в дохід державного бюджету України 203 грн. судових витрат.

Судове рішення вмотивовано встановленими обставинами справи щодо недоведеності відповідачами факту державної реєстрації спірного договору оренди землі у встановленому порядку (Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації), що є підставою для визнання договору недійсним за приписами статей 203 та 215 Цивільного кодексу України та застосуванням наслідків за статтями 211 та 212 Земельного кодексу України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.09.2008р. судове рішення скасовано; прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У постанові апеляційної інстанції зазначено, що висновки суду першої інстанції були зроблені за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, та неправильним застосуванням норм процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення.

Так, апеляційна інстанція вказала на порушення статті 33 Господарського процесуального кодексу України в частині розподілу обов'язку доказування між сторонами, а також про відсутність порушень інтересів держави в особі Київської міської ради, оскільки здійснення державної реєстрації договорів оренди землі входить до повноважень Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради.

Не погоджуючись з висновками апеляційного господарського суду, ухвалою місцевого господарського суду, до Вищого господарського суду України звернулися заступник прокурора міста Києва та Київська міська рада з касаційним поданням та з касаційною скаргою, в яких просять скасувати постанову апеляційного господарського суду, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Прокуратура та скаржник посилаються на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, оскільки судом не враховано невідповідність спірного договору статті 11 Земельного кодексу України, статтям 14, 15, 17 Закону України "Про оренду землі", пункту 8 та 9 Порядку державної реєстрації договорів оренди, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України; вказаний договір не містить істотних умов договору та не пройшов реєстрацію у порядку, встановленому статтею 20 Закону України "Про оренду землі" та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.1998р. № 2073 (2073-98-п) . Також апеляційним судом не враховано, що Київська міська рада є уповноваженою здійснювати функції у спірних правовідносинах.

Відповідач суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_1 відзив на касаційне подання та касаційну скаргу не надав, не скористався правом на участь представника в судовому засіданні.

Відповідач Шевченківська районна у місті Києві рада відзиву на касаційне подання та касаційну скаргу не подала; усно в судовому засіданні представник відповідача відхилив їх доводи з огляду на законність постанови апеляційної інстанції.

Також представник відповідача заявив усне клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги з огляду на відсутність представника іншого відповідача; судова колегія відхилила дане клопотання за відсутності підстав для відкладення, передбачених статтею 77 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши доповідь судді -доповідача, пояснення прокурора та представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, колегія суддів вважає, що касаційне подання та касаційна скарга підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті - 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є відповідність спірного правочину вимогам чинного законодавства, а також правомірність статусу Київської міської ради як позивача з огляду на повноваження органу місцевого самоврядування у спірних правовідносинах.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до статті 9 та пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) до розмежування земель державної та комунальної власності розпорядником земель на території м. Києва є Київська міська рада; за статтею 11 Земельного кодексу України повноваження районних умістах рад у галузі земельних відносин визначаються міськими радами.

Рішенням № 164/885 (ra0164023-00) від 08.06.2000р. "Про передачу окремих повноважень районним у м. Києві радам з питань регулювання земельних відносин" зі змінами та доповненнями (чинне на день укладення договору), Київська міська рада передала районним у м. Києві радам повноваження щодо надання в оренду земельних ділянок, обмеживши їх компетенцію межами земельних ділянок, що можуть надаватися в оренду для тимчасового розміщення малих архітектурних форм та переліком об'єктів, під розміщення яких ці ділянки можуть надаватися. При цьому районні в м. Києві ради зобов'язано здійснювати контроль за використанням та охороною земель, додержанням земельного законодавства.

31.07.2006р. відповідачами у даній справі було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого Шевченківська районна у м. Києві рада на підставі рішення від 21.02.2006р. № 686 надає, а Суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_1 приймає в короткострокову оренду земельну ділянку площею 10кв.м. за рахунок земель, не наданих у власність чи користування згідно з планом землекористування;вказана ділянка надається в оренду строком до 31.01.2009р. для експлуатації та обслуговування кіоску з продажу продуктів харчування на вул. Щербакова, 72; річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється в розмірі 1,5% від її річної оцінки.

Даний договір було зареєстровано в книзі договорів оренди земельних ділянок Шевченківської районної у м. Києві ради за № 164 від 31.07.2006р.

Судами встановлено, що відповідно до Положення про Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого рішенням Київської міськради від 19.12.2002р. № 182/342 (ra_182023-02) , дане управління організовує видачу державних актів на право власності на землю та право користування землею, оформлення та видачу договорів оренди земельних ділянок та здійснює їх реєстрацію.

Згідно з рішенням Київської міської ради від 29.05.2003р. № 433/593 (ra0433023-03) "Про забезпечення ефективного землекористування в місті Києві" Головному управлінню земельних ресурсів доручено у повному обсязі здійснювати підготовку документів, що посвідчують право власності та право користування, відтак саме до повноважень Головного управління земельних ресурсів входить здійснення державної реєстрації договорів оренди землі.

Відтак задовольняючи позов про визнання недійсним договору оренди, місцевий господарський суд послався на приписи частини 1 статт1 203 Цивільного кодексу України (435-15) , виходячи з недоведеності факту реєстрації спірного договору Головним управлінням земельних ресурсів; також суд вказав на невідповідність встановленого договором розміру орендної плати пункту 3.2 рішення Київської міської ради № 164/885 (ra0164023-00) , що також суперечить актам цивільного законодавства України.

Водночас за змістом судового рішення місцевим господарським судом не прийнято до уваги доводи прокурора та позивача про такі підстави недійсності спірного правочину, як недосягнення сторонами договору згоди по усіх істотних умовах договору, в зв'язку з їх недоведеністю та відсутністю відповідних правових наслідків у вигляді недійсності правочину.

Відмова ж апеляційної інстанції у задоволенні позовних вимог ґрунтується на відсутності порушених прав держави в особі позивача в розумінні частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України, оскільки повноваження з реєстрації договорів оренди землі віднесено до повноважень Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації).

Судова колегія вважає доводи постанови апеляційного господарського суду в цій частині помилковими з огляду на наступне.

Висновок про наявність чи відсутність порушених прав позивача повинен кореспондуватися зі змістом позовних вимог, адже саме позовна заява повинна містити підстави та предмет позову.

Як вбачається з позовної заяви та встановлено судом першої інстанції, сутність порушених прав держави в особі позивача полягає у наданні земельної ділянки в оренду за спірним договором, реєстрація якого та зміст не відповідає вимогам законодавства, тобто, у порушенні процедури надання земельної ділянки, яка знаходиться у сфері контролю київської міської ради, як органу місцевого самоврядування, з огляду на її територіальну приналежність місту Києву.

Водночас матеріали справи не містять посилань на звернення з позовом з огляду на укладення спірного договору в порушення компетенції Київської міської ради саме як органу, уповноваженого здійснювати державну реєстрацію договорів.

Відповідно до статті 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської міської ради у галузі земельних відносин на її території належить, зокрема, здійснення контролю за використанням і охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Відтак, застосувавши положення Земельного кодексу України (2768-14) , місцевий господарський суд правомірно дійшов висновку про належність Київської міської ради як позивача у даній справі.

Однак як апеляційним господарським судом, так і місцевим господарським судом не враховано, що відповідно до частин 1 та 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статей 18 та 20 Закону України "Про оренду землі" з державною реєстрацією договору оренди пов'язано набуття чинності таким договором (що не є тотожнім поняттю дійсності правочину); поза тим місцевим господарським судом не встановлено та не наведено норми законодавства, що передбачають наслідки недійсності спірного правочину в зв'язку з недодержанням вимог про його державну реєстрацію.

Вказавши ж про наслідки недосягнення сторонами згоди між сторонами за всіма істотними умовами договору у вигляді неукладеності договору, місцевий господарський суд не врахував, що за частиною 2 статті 15 Закону України "Про оренду землі" відсутність в договорі оренди однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для визнання договору оренди землі недійсним відповідно до закону, та не дослідив наявність чи відсутність у спірному договорі оренди всіх істотних умов договору за приписами статті 15 Закону України "Про оренду землі".

Посилаючись у касаційній скарзі на суперечність спірного договору статтям 14, 15 Закону України "Про оренду землі", скаржник та прокурор не врахували, що рішення місцевого господарського суду не містить встановлених обставин справи щодо невідповідності спірного договору вказаним вище нормам закону; тобто, жодним судом попередніх інстанцій істотні обставини у даній справі не з'ясовано.

Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті - 111- 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий та апеляційний господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, не з'ясували в судовому процесі всебічно, повно та об'єктивно всі обставини справи в їх сукупності; не дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; неналежним чином проаналізували правовідносини, що виникли та існували між сторонами, невірно застосували норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини відтак їх висновок в частині задоволення позовних вимог є передчасним.

Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Разом з тим, оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають за вище вказаних підстав.

З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею - 111-7 Господарського процесуального кодексу України, постанова апеляційної інстанції та рішення господарського суду в частині задоволення позовних вимог підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи, господарським судам слід врахувати вищенаведене, та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.

Керуючись статтями 43, - 111-7, пунктом 3 статті - 111-9, статтями-- 111-10, - 111-11, - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Київської міської ради та касаційне подання Заступника прокурора міста Києва задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.09.2008р. у справі № 18/214 господарського суду міста Києва та рішення господарського суду міста Києва від 21.07.2008р. скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.