33/238 Про стягнення заборгованості та пені за договором про надання транспортно-експедиторських послуг - 16.12.2008 Прийняття

Відкрите акціонерне товариство "Конотопавтотранс-15961" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮВС" і просило суд стягнути з останнього 151 079,92 грн. боргу, 25 587,50 грн. пені, 5 300,0 грн. за надані послуги адвоката.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором №1/17 від 17.08.2006р. щодо оплати наданих послуг з перевезення вантажу.

Відповідач, заперечуючи заявлений позов, посилається на сплив позовної давності та просить суд застосувати 6-ти місячний строк позовної давності, передбачений ч.5 ст. 315 ГК України.

Позивач подав доповнення до позовної заяви і просить суд стягнути з відповідача 201 797,44 грн. суму боргу з урахуванням індексу інфляції за надані послуги з перевезення цукрового буряка, 14 589,78 грн. пені, 6 420,90 грн. 3% річних, 5 300,0 грн. за надані послуги адвоката.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.07.2008р. (суддя Мудрий С.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2008р. (головуючий, суддя Ропій Л.М., судді Буравльов С.І., Попікова О.В.), у позові відмовлено повністю через сплив позовної давності.

Не погоджуючись з вказаними рішенням та постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами укладено договір №1/17 від 17.08.2006р., за умовами якого позивач (перевізник) зобов'язується доставити цукровий буряк до пункту призначення, зазначеного відповідачем (замовником), а останній –сплатити за перевезення вантажу встановлену цим договором плату.

Пунктами 2.1.1., 2.1.2 договору передбачено, що позивач зобов'язався надавати послуги з перевезення цукрового буряка по Сумській області у період з 01.09.2006р. по 15.11.2006р. транспортними засобами, зазначеними у додатку №1 виключно з господарств Конотопського району Сумської області на ТОВ "ЮВС" та виділити для забезпечення виконання договору транспорті засоби (автомобілі) у кількості 15 шт. Також позивач зобов'язався виконувати транспортно-експедиційні послуги з перевезення вантажу та забезпечити його схоронність.

Згідно п.2.1.9 договору, сторони зобов'язалися кожну декаду складати акти виконаних робіт з зазначенням номерів товарно-транспортних накладних на перевезення цукрового буряку, вантажовідправника, номеру автомобіля, відстань та іншої необхідної інформації для перевірки розрахунків.

Відповідно до розділу 3 договору "Порядок розрахунків", оплата послуг з перевезення вантажу проводиться відповідачем на підставі виставлених позивачем рахунків протягом трьох банківських днів з моменту отримання відповідачем рахунків на оплату. Кінцевий розрахунок між сторонами здійснюється не пізніше 31 грудня 2006 року. Підставою для проведення розрахунку є тарифи на перевезення вантажів, зазначених у додатку №4 . Відповідач оплачує позивачу надані послуги шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача. Допускаються також інші форми розрахунків, не заборонених діючим законодавством України. По закінченню кожного місяця перевезень сторони оформлюють акт звірки взаєморозрахунків на підставі дорожніх листів, товарно-транспортних накладних на перевезення цукрового буряку та інших документів, які підтверджують проведення перевезень та їх вартість.

Як вірно встановлено судами, даний договір за своєю правовою природою є договором перевезення вантажу, і є підставою для виникнення у його сторін прав і обов’язків, визначених ним.

Так, відповідно до ст. 307 ГК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснення систематичних впродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник - подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі.

Із матеріалів справи вбачається, що у додатку №2 сторонами погоджені обсяги доставки цукрових буряків, а у додатку №4 "Додаткова угода" від 17.08.2006р. були визначені тарифи на послуги саме з перевезення вантажу (а.с.116 зворот, 118 т.1).

Доводи скаржника про те, що укладений між сторонами договір №1/17 від 17.08.2006р., є транспортно-експедиційним договором є безпідставними, оскільки спростовується як змістом укладеного договору, так і наявними у справі доказами, які свідчать про надання позивачем послуг саме з перевезення вантажу.

Так, в силу ст. 316 ГК України та ст. 929 ЦК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.

Пунктом 3 ст. 929 ЦК України встановлено, що умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Отже, предметом договору транспортного експедирування є надання послуг, пов'язаних з перевезенням. При цьому, експедитор не може здійснювати перевезення, тоді як перевізник може виконувати обов'язки (надавати послуги) експедитора (експедирування).

Розглядаючи даний спір по суті заявлених вимог, судами двох інстанцій вірно встановлено, що позивачем надані відповідачу послуги саме з перевезення вантажу на загальну суму 784 200,15 грн., які останній оплатив лише у сумі 633 120,23 грн., у зв'язку з чим у відповідача на день подання позову існувала заборгованість перед позивачем на суму 151 0179,92 грн.

Частиною 5 статті 315 ЦК України встановлено, що для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Так, пунктом 3.1. договору передбачено, що кінцевий розрахунок між сторонами здійснюється не пізніше 31 грудня 2006 року, а відтак, як вірно встановлено судами, перебіг позовної давності щодо вимоги про сплату відповідачем (вантажовідправником) позивачу (перевізнику) плати за перевезення вантажів почався з 01.01.2007р. та закінчився 01.07.2007р., а враховуючи, що позовну заяву подано 21.05.2008р., то позивачем пропущено позовну давність. Відповідачем до ухвалення рішення по суті заявлених вимог подано заяву про застосування позовної давності.

Відповідно до частин 3, 4, 5 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Між тим, як встановлено судом першої інстанції, та підтверджується матеріалами справи, позивачем не подано клопотання про поновлення строку позовної давності та не наведено будь-яких причин пропуску цього строку, що виключає захист у судовому порядку порушеного права.

Отже, встановивши факт невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань, та наявність у позивача права вимагати виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати наданих послуг з перевезення вантажів, суди двох інстанцій, застосувавши положення ч.4 ст. 267 ЦК України, дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову у зв'язку із спливом позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, та відсутності поважних причин пропущення позовної давності, з чим погоджується й колегія суддів.

Абзацом 3 пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , із наступними змінами та доповненнями, передбачено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущений без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, крім випадків, коли позов не доведений. Тобто йдеться про захист у судовому порядку лише порушеного права і тільки у тих випадках, коли буде доведено належність особі визначеного матеріального права і воно порушене, але при цьому строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд має право ухвалити рішення, яким відмовити у позові через пропуск строку давності. Відновлення ж пропущеного строку позовної давності з поважних причин у свою чергу можливе лише у разі доведеності порушення прав та необхідності їх захисту.

Наведені положення судами двох інстанцій дотримано.

Враховуючи викладене, оскаржувані рішення та постанова відповідають нормам матеріального та процесуального права, ґрунтуються на встановлених обставинах справи, а тому підстав для їх зміни або скасування немає.

Інші доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки їм була надана вичерпна правова оцінка судами двох інстанцій. Окрім того, вони фактично зводяться до оцінки доказів та переоцінки обставин справи, що не є компетенцією касаційної інстанції з огляду на вимоги ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України. Відповідно до ч.2 ст. 111 ГПК України не допускається посилання у касаційній скарзі на недоведеність обставин справи.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , колегія суддів

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Конотопавтотранс-15961" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2008р. у справі №33/238 –без змін.