13/85 Про визнання недійсним рішення АМК про порушення законодавства про захист економічної конкуренції - 16.12.2008 Прийняття

Позов було подано про визнання недійсним рішення адміністративної колегії територіального відділення АМК від 19.12.2007 № 37-рш зі справи № 02-05/37-2007 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції ВАТ "Будіндустрія" та накладення штрафу" (далі –оспорюване рішення).

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 02.04.2008 (суддя Фетисова І.А.) в позові відмовлено повністю. У прийнятті зазначеного рішення суд виходив з відсутності підстав для визнання оспорюваного рішення недійсним.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.07.2008 (колегія суддів у складі: Моторний О.А. - головуючий, судді Кошіль В.В. і Шапран В.В.): апеляційну скаргу ВАТ "Будіндустрія" задоволено; згадане рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким оспорюване рішення визнано недійсним; на територіальне відділення АМК віднесено судові витрати у справі. У прийнятті зазначеної постанови суд виходив з недоведеності територіальним відділенням АМК зловживання ВАТ "Будіндустрія" монопольним становищем на ринку надання послуг з користування залізничними під’їзними копіями.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду територіальне відділення АМК просить оскаржувану постанову апеляційної інстанції з даної справи скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі. Скаргу мотивовано прийняттям згаданої постанови з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, в тому числі Цивільного кодексу України (435-15) , Господарського кодексу України (436-15) , Закону України "Про Антимонопольний комітет України" (3659-12) , Закону України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) , Закону України "Про природні монополії" (1682-14) , Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку (затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 № 49-р (z0317-02) ), Статуту залізниць України (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 (457-98-п) ), Положення про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги монопольних утворень (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.1995 № 135 (135-95-п) ), Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі - ГПК України (1798-12) ).

У відзиві на касаційну скаргу ВАТ "Будіндустрія" заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх безпідставність та про законність і обґрунтованість оскаржуваної постанови, і просить останню залишити без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.

У судовому засіданні з розгляду касаційної скарги територіальним відділенням АМК було заявлено усне клопотання про відкладення такого розгляду в зв’язку з необхідністю одержання названим відділенням інформації, додатково витребуваної ним у суб’єктів господарювання. Вищий господарський суд України не знайшов підстав для задоволення даного клопотання з мотивів, наведених у цій постанові далі.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. А згідно з частиною другою статті 4 названого Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Відповідно ж до приписів статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" рішення органів Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарського суду.

У пункті 4 Інформаційного листа Верховного Суду України від 26.12.2005 (v3-2-700-05) № 3.2-2005 також зазначено: "Закони України можуть передбачати вирішення певних категорій публічно-правових спорів в порядку іншого судочинства (наприклад, стаття 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" встановлює, що заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів АМК до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення)".

Отже, спір у цій справі відноситься до підвідомчості господарських судів і підлягає вирішенню за правилами ГПК України (1798-12) .

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення з урахуванням такого.

Судом першої інстанції у справі встановлено, що:

- ВАТ "Будіндустрія" засноване відповідно до рішення регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області шляхом реорганізації (перетворення) державного підприємства "Завод залізобетонних виробів об’єднання "Чернігівоблагробуд" і зареєстроване 26.01.1996;

- 13.06.2007 територіальним відділенням АМК отримано заяву від 08.06.2007 відкритого акціонерного товариства (далі –ВАТ) "Чернігівське Хімволокно" про: визнання ВАТ "Будіндустрія" таким суб’єктом, що займає монопольне (домінуюче) становище на відрізу ЗПК 2, 37 км від станції Чернігів Південно-Західної залізниці; визнання дій ВАТ "Будіндустрія", а саме спонукання до підписання договору з ВАТ "Чернігівське Хімволокно" на умовах встановлення ціни (тарифу) за проїзд одного вагону, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції;

- метою здійсненого територіальним відділенням дослідження було визначення становища ВАТ "Будіндустрія" на ринку послуг користування під’їзними залізничними коліями (далі –ПЗК);

- територіальним відділенням АМК установлено, що споживачами послуг ВАТ "Будіндустрія" з користування коліями у 2006 році були ВАТ "Чернігівське Хімволокно", ТОВ фірма "ТехНова", ЗАТ "Чексіл-Автосервіс", а в зв’язку з тим, що ПЗК від станції Чернігів до під’їзних колій споживачів є власністю ВАТ "Будіндустрія", єдиним продавцем послуг користування коліями є це товариство; наведене підтверджується технічним паспортом під’їзних колій ВАТ "Будіндустрія";

- у визначенні товарних меж ринку послуг ВАТ "Будіндустрія" територіальним відділенням АМК було встановлено неможливість перевезення окремих вантажів споживачів автомобільним транспортом, а також суттєву різницю у витратах споживачів на доставку вантажів вагонними нормами та на великі відстані залізничним транспортом і на їх доставку автомобільним транспортом, що виключає можливість визнання цих послуг взаємозамінними, а тому товарними межами ринку, з точки зору споживачів, є послуга користування ПЗК;

- товаром, щодо якого визначається монопольне становище, виступає послуга (користування ПЗК), яка не може транспортуватися, та розрахувати такий показник, як ступінь відкритості ринку, неможливо, оскільки на відповідний ринок не може бути ввезений товар з-за меж цього ринку. Часові межі ринку визначено 2006 роком;

- потенційні конкуренти ВАТ "Будіндустрія" на ринку послуг користування ПЗК у визначених територіальних межах відсутні;

- згідно з оспорюваним рішенням:

визнано, що ВАТ "Будіндустрія" за результатами діяльності у 2006 році займає монопольне становище на ринку послуг користування ПЗК у територіальних межах м. Чернігова від/до станції Чернігів Південно-Західної залізниці по коліях до/від споживачів з часткою 100%;

визнано, що ВАТ "Будіндустрія" вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", яке кваліфікується відповідно до пункту 2 частини другої статті 13 цього Закону як зловживання монопольним становищем на ринку послуг користування ПЗК у зазначених територіальних межах шляхом застосування різних цін до рівнозначних угод із суб’єктами господарювання без об’єктивно виправданих на те причин;

визнано, що ВАТ "Будіндустрія" вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", яке кваліфікується відповідно до пункту 1 частини другої статті 13 цього Закону як зловживання монопольним становищем на ринку послуг користування ПЗК у зазначених територіальних межах шляхом встановлення таких цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

на ВАТ "Будіндустрія" на підставі абзацу другого частини другої статті 52 названого Закону накладено штраф у сумі 6 800 грн. та ВАТ "Будіндустрія" зобов’язано припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції і повідомити про це територіальне відділення АМК у місячний термін з дня отримання даного рішення;

- поданими територіальним відділенням АМК доказами підтверджується існування ринку послуг користування ПЗК у 2006 році та наявність договірних відносин між ВАТ "Будіндустрія" і споживачами саме у 2006 році. Названим відділенням було взято до уваги калькуляції цього товариства (розрахунки витрат на утримання 1 км колії) та здійснено аналіз вартості витрат з урахуванням застосування ВАТ "Будіндустрія" цін для різних споживачів (ВАТ "Чернігівське Хімволокно" і ЗАТ "Чексіл Автосервіс").

Судом апеляційної інстанції додатково встановлено, що:

- ВАТ "Будіндустрія" є власником ПЗК;

- 17.04.2007 ВАТ "Будіндустрія" і ВАТ "Чернігівське Хімволокно" укладено договір про порядок відшкодування витрат на утримання ПЗК ВАТ "Будіндустрія" за період з 2002 по 2006 рік;

- 19.04.2007 тими ж сторонами укладено договір про порядок використання ПЗК ВАТ "Будіндустрія", відповідно до якого тариф становить 169 грн. за кожний вагон;

- в обґрунтування факту зайняття ВАТ "Будіндустрія" монопольного становища територіальним відділенням зазначається, що товаром, стосовно якого визначається таке становище, є послуга користування ПЗК; умовами реалізації послуг користування ПЗК є прямі договори, які укладаються між суб’єктами господарювання, що надають ці послуги, та їх контрагентами. Протягом 2006 року в межах м. Чернігова від/до станції Чернігів до/від залізничних колій споживачів продавцем послуг було ВАТ "Будіндустрія", споживачами послуг - ВАТ "Чернігівське Хімволокно", ТОВ фірма "ТерНова", ЗАТ "Чексіл Автосервіс"; проте у зазначений період ВАТ "Будіндустрія" послуги користування ПЗК жодному з перерахованих господарюючих суб’єктів не надавалися, між ними і ВАТ "Будіндустрія" відповідні договори не укладалися;

- договір від 17.04.2007 № Д658 ДУ/8600 про порядок відшкодування витрат на утримання ПЗК свідчить про домовленість двох суб’єктів господарювання - ВАТ "Будіндустрія" і ВАТ "Чернігівське Хімволокно" про відшкодування витрат на утримання залізничної колії і не є домовленістю про надання послуг користування цими коліями;

- оспорюваним рішенням визначено, що ВАТ "Будіндустрія" встановлювалися такі ціни реалізації товару, які неможливо було б встановити за умови існування конкуренції на ринку; такий висновок було зроблено на підставі дослідження порядку формування вартості послуг користування коліями, установлених договором, укладеним ВАТ "Будіндустрія" і ВАТ "Чернігівське Хімволокно" 19.04.2007 про порядок відшкодування використання ПЗК, по 169 грн. за вагон. Однак рішенням господарського суду Чернігівської області від 01.11.2007 № 15/204-15/216 установлено факт правомірності встановлення в договорі ціни в розмірі 169 грн. за вагон.

Згідно зі статтею 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції":

- суб’єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:

на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб’єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар’єрів для доступу на ринок інших суб’єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин;

- монопольним (домінуючим) вважається становище суб’єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції;

- монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб’єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

Відповідно до пункту 2 статті 50 названого Закону порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним становищем.

Пунктами 1 і 2 частини другої статті 13 цього ж Закону передбачено, що зловживанням монопольним (домінуючим) становищем визнається: встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку; застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб’єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об’єктивно виправданих на те причин.

За приписом частини другої статті 4-3 ГПК України сторони у справі обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. У частині першій статті 33 названого Кодексу також зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини першої статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

У такому повторному розгляді даної справи, здійсненому Київським апеляційним господарським судом, з’ясовано факти недоведеності територіальним відділенням АМК обставин, пов’язаних як із зайняттям ВАТ "Будіндустрія" монопольного становища з часткою 100% на зазначеному в оспорюваному рішенні ринку, так і зі зловживанням ним монопольним становищем на даному ринку. З огляду на наведений припис частини першої статті 101 ГПК України апеляційною інстанцією у перегляді даної справи обґрунтовано було взято до уваги й рішення господарського суду Чернігівської області від 01.11.2007 зі справи № 15/204-15/216.

Водночас згідно з частиною першою статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими, є підставою для, зокрема, визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України.

Скаржник, зазначаючи про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, фактично вдається до заперечення обставин, установлених цією судовою інстанцією, та спростування здійсненої нею оцінки доказів у справі. Однак згідно з частиною другою статті 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Водночас скаржником не наведено обґрунтованих доводів щодо порушення апеляційною інстанцією передбачених статтею 43 названого Кодексу правил оцінки доказів.

Що ж до згаданого клопотання скаржника про відкладення розгляду касаційної скарги в даній справі у зв’язку з необхідністю отримання ним інформації, додатково витребуваної у суб’єктів господарювання, то Вищий господарський суд України відзначає таке. Навіть за умови надання такої інформації одержані в результаті цього дані (відомості) не можуть вплинути на оцінку Вищим господарським судом України законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення, оскільки, по-перше, будь-які докази у справі можуть бути подані стороною тільки до прийняття судом першої та/або апеляційної інстанції рішення по суті справи, по-друге, Вищий господарський суд України як суд касаційної інстанції з огляду на наведені приписи статті 111-7 ГПК України не міг би досліджувати жодні додатково з’ясовані територіальним відділенням АМК обставини. До того ж сам по собі факт витребування скаржником додаткової інформації в даній справі свідчить про неповне з’ясування ним усього кола обставин, що мали значення для прийняття оспорюваного рішення.