27/201-33/155 Про стягнення боргу за договором поставки - 11.12.2008 Прийняття

Суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_1 звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з приватного підприємства "Ефкон" 27132,45 грн. боргу за поставлений товар.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.06.2007р., яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2007р. позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 12745,60 грн. заборгованості, 6,28 грн. 3% річних, 22,20 інфляційних, 127,74 грн. держаного мита та 55,55 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Вищого господарського суду України від 25.02.2008р. вказані судові рішення скасовано та справу направлено на новий розгляд.

Під час нового розгляду, позивач уточнив свої вимоги та просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 17768,74 грн., індекс інфляції в розмірі 4435,46 грн., три проценти річних в розмірі 587,68 грн., витрати за отримання довідки з управління статистики в розмірі 31,13 грн., витрати за проведення почеркознавчої експертизи в розмірі 310,56 грн., витрат по сплаті державного мита в сумі 271,32 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.07.2008р. (суддя Мудрий С.М.) уточнені позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 10965,60 грн. основного боргу, 3682,24 грн. інфляційних, 505,61 грн. 3% річних, 26,46 грн. витрат на отримання довідки з управління статистики, 230,62 грн. державного мита та 100 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат на проведення почеркознавчої експертизи у розмірі 310,56 грн. провадження припинено. В іншій частині в позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.09.2008р. (головуючий Ропій Л.М., судді Попікова О.В., Буравльова С.І.) вказане рішення суду залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішеннями відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати.

Позивач не скористався правом, наданим ст. - 111-2 ГПК України, не надіслав відзив на касаційну скаргу, що в силу положень статті - 111-2 ГПК України не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач -суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_1 поставив відповідачу -приватному підприємству "Ефкон"товар (одяг) згідно договору від 27.08.2003р. на загальну суму 10292,60 грн., факт поставки яких підтверджується залученими накладними № 21 від 27.08.2003 на суму 10 000,00 грн., № б/н від 28.08.2003 на суму 292,60 грн.

Приписами статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 181 Господарського кодексу України, зазначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Окрім цього, позивачем було поставлено товар на загальну суму 673 грн. згідно накладних № 10 від 24.07.2003р. на суму 563,00 грн., № б/н від 06.08.2003р. на суму 110,00 грн., який відповідач отримав, що свідчить про укладання договору купівлі-продажу у спрощений спосіб, як це передбачено вимогами статті 181 ГК України, шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення. До матеріалів справи залучено замовлення на товар від 24.07.2003р. на суму 563 грн. (замовникОСОБА_2, одержувач - ПП "Ефкон", замовлення отримав СПДОСОБА_1, замовлення на товар від 6.08.2003р. на суму 110 грн. (замовникОСОБА_2, одержувач - ПП "Ефкон", замовлення отримав СПДОСОБА_1 (а.с. 180, 182).

Вказані документи є належними доказами підтвердження факту поставки позивачем товару на загальну суму 10965,60 грн., з огляду на їх відповідність вимогам ч. 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Натомість накладна б\н від 12.08.2003р. на суму 17800 грн. не містить всіх необхідних реквізитів, визначених ч. 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а саме: відсутні реквізити особи, від імені якої складено документ, підпис та печатка про прийняття товару, а також містить виправлення, що унеможливлює встановлення особи яка її склала, вартості поставленого товару, і як наслідок не доводить факт поставки позивачем товару на суму 17800 грн.

Відповідно до ч.1 статті 793 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Наведена норма кореспондується з приписами статті 526 ЦК України, встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно вимог ч. 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Враховуючи те, що сторонами у договорі та у накладних № 10 від 24.07.2003, б/н від 06.08.2003, не встановлено строк оплати поставленого відповідачу товару, суди керувались вимогами ч.2 статті 530 Цивільного кодексу України, приписами якої передбачено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Тому, виходячи з того, що 13.12.2006р. позивач направив відповідачу претензії № 1 та № 2 з вимогою погасити заборгованість, прострочення боржника - відповідача щодо оплати починається з 25.12.2006р.

За таких обставин, враховуючи те, що борг на день розгляду справи так і не був погашений суди задовольнили позов в частині стягнення 10965,60 грн. При цьому, не взято до уваги доводи відповідача про повернення ним товару на підставі накладної № 41 від 16.09.2003 на загальну суму 10 000, 00 грн., який був переданий останньому згідно накладної № 21 від 27.08.2003р., оскільки у рішенні господарського суду міста Києва від 08.12.2006 у справі № 41/290 за позовом суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 до Приватного підприємства "Ефкон" про стягнення 12 300,00 грн., яке набрало законної сили, встановлено, що з накладної № 41 від 06.09.2003р. не вбачається, що ПП "Ефкон" повернув суб'єкту підприємницької діяльності - фізичній особі ОСОБА_1 той самий товар, який був поставлений останнім на виконання умов договору від 27.08.2003р. згідно видаткової накладної № 21 від 27.08.2003р.

Окрім цього, виходячи з наведеного у рішення суду розрахунку, судами задоволено позов в частині стягнення 3682,24 грн. індексації внаслідок інфляційних процесів та три відсотки річних в розмірі 505,61 грн., оскільки відповідно до ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача витрат за проведення судової почеркознавчої експертизи у розмірі 310,56 грн., відхилені, оскільки дана судова експертиза проводилась у справі № 41/290.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вищезазначені висновки попередніх судових інстанцій щодо зроблені з дотриманням вимог ст. ст. 4-3, 4-7, 43, 84, 107 ГПК України (1798-12) щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства під час розгляду справи.

При цьому, судом апеляційної інстанції обґрунтовано не прийнято до уваги у якості доказів, що підтверджують чи спростовують заборгованість останнього перед іншими господарюючими суб'єктами, звіти до ДПІ Оболонському районі, оскільки звіти до податкових органів, декларації, тощо, які заповнюються власне платником податків та висвітлюють показники господарської діяльності підприємства щодо наявності оподатковуваних операцій платника у такому періоді, а не свідчать про відсутність заборгованості.

Так само підставно відхилено і доводи відповідача про ненадання йому позивачем відповідних документів (свідоцтво про реєстрацію платником ПДВ, патенту, ліцензії), оскільки контроль за діяльністю господарюючих суб'єктів здійснюють відповідні органи (зокрема податкові) і це не звільняє відповідача від обов'язку оплатити поставлений товар.

Щодо доводів касаційної скарги, то вони не спростовують вказаних висновків суду, та, крім того, пов'язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

З огляду на викладене та враховуючи, що в силу вимог ст. - 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись ст.ст. - 111-5, - 111-7, - 111-9, - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу приватного підприємства "Ефкон" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.09.2008 р. у справі №27/201-33/155 залишити без змін.