Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

У квітні 2008 року відкрите акціонерне товариство "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до державного підприємства "Придніпровська залізниця" за участю третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору про стягнення відповідача на користь позивача вартості недостачі сталі листової у розмірі 27 086,40грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 22.05.2008р. (суддя Пуппо Л.Д.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.09.2008р. (судді Голяшкін О.В., Білецька Л.М., Науменко І,М.) в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі, посилаючись на те, що позивачем пропущено встановлений ст.136 Статуту залізниць України шестимісячний строк для пред'явлення позову до залізниці.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відкрите акціонерне товариство "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просить постанову та рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В касаційній скарзі скаржник зазначає, що ним не був пропущений строк позовної давності, оскільки, на його думку, він почався із дня одержання відповіді на претензію від залізниці –14 листопада 2007 року і спливав лише 14 травня 2008 року, а з позовом до державного підприємства "Придніпровська залізниця" він звернувся 11.04.2008р. Позивач вказує про необхідність застосування до спірних відносин положень Господарського кодексу України (436-15) щодо обчислення строків позовної давності.

Заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників позивача та третьої особи, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в постанові та рішенні і доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, що відповідно до залізничної накладної №47075768 від 22.04.2007р. вантажовідправником відкритим акціонерним товариством "Запоріжсталь відвантажено на адресу позивача відкритого акціонерного товариства "Інгулецький ГЗК" прокат чорного металу (сталь листова) в напіввагоні ПВ№67389007. Вагон з вантажем 26.04.2007р. прибув на станцію призначення Інгулець Придніпровської залізниці, при комісійній видачі вантажу з перевіркою кількості місць було виявлено недостачу проти документу однієї пачки прокату чорних металів: у накладній значиться дев'ять пачок прокату, в дійсності ж було видано вісім пачок.

При видачі вагону складений комерційний акт від 27.04.2007р. БМ№722456/21, який було складено в доповнення до акту станції Апостолово Придніпровської залізниці від 23.04.2007р. №75 про виявлення недостачі однієї пачки проти документа та акту загальної форми станції Інгулець від 26.04.2007р. №672 про прибуття вантажу з недостачею одного місця. При комісійній видачі вантажу одержувачу встановлено недостачу вантажу в кількості 6 600кг.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Частинами 1, 2 статті 924 Цивільного кодексу України встановлено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачу, якщо не доведе, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталося внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, недостачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажів у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталося не з його вини.

Згідно із ст.129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складаються станціями залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення, в тому числі невідповідності маси вантажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах.

Судами досліджено схему навантаження прокату у піввагон та з урахуванням зафіксованих комерційним актом ознак втрати частини вантажу із піввагону обґрунтовано визнано відповідальність залізниці за незбереження вантажу, оскільки у відповідності до ст.110 Статуту залізниць України залізниця не довела відсутність своєї вини у недостачі вантажу.

Згідно ст.113 Статуту залізниць України за незбереження (втрату, недостачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, недостача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Але судами попередніх інстанцій встановлено, що комерційний акт від 27.04.2007р. БМ№722456/21 не може слугувати доказом звільнення залізниці від відповідальності за недостачу вантажу, у зв'язку з чим суди дійшли висновку про те, що відповідальність за нестачу повинна бути покладена на перевізника.

Однак, відповідно до ст.136 Статуту залізниць України позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог пункту 134 цього Статуту.

Статтею 134 Статуту залізниць України передбачено, що претензії до залізниць про недостачу можуть бути заявлені протягом шести місяців, який обчислюється з дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу.

Комерційний акт складений 27.04.2007р., з позовом позивач звернувся 16.04.2008р., тобто з пропуском позовної давності (який закінчився 27.10.2007р.), про що відповідач зазначив і просив застосувати позовну давність.

Позивачем, в свою чергу, клопотання про поновлення строку позовної давності не заявлялось.

Враховуючи вимоги ч.1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Правовий аналіз вказаної норми свідчить про те, що сам по собі факт заявлення претензії, на який посилається скаржник в касаційній скарзі, не є підставою для переривання строку позовної давності, оскільки залізниця не вчинила дій, що свідчили б про визнання нею свого боргу.

Відповідно до п.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З урахуванням зазначеного суди попередніх інстанцій правомірно дійшли висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у зв'язку із пропуском строку позовної давності.

Окрім того, судом апеляційної інстанції відхилено заперечення позивача з посиланням на ст. 315 ГК України щодо необхідності обрахування шестимісячного строку позовної давності з дня отримання від залізниці відповіді на претензію. Цивільний кодекс України (435-15) , який є основним актом цивільного законодавства, регулює особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини) засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. У тому числі цей Кодекс поширюється на господарські відносини, що мають вказані ознаки.

Частиною 2 статті 9 ЦК України встановлено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Отже, у даному випадку підлягають застосуванню правила, встановлені Статутом залізниць України, положення якого містять спеціальні норми. Стаття 136 Статуту встановлює, що позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог ст.134 Статуту, зокрема, з дня встановлення обставин, що спричинили заявлення позову, а саме –дати складання комерційного акта.

Статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги відкритого акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат", оскільки судами повно досліджені всі обставини даної справи, та прийняті обґрунтовані та правомірні судові рішення.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.09.2008р. у справі №22/198-08 залишити без змін.