10/262/08 Про визнання договору купівлі-продажу недійсним - 11.12.2008 Прийняття

Приватним підприємством "Агротон" у березні 2008 року заявлений позов, з урахуванням змін підстав позову, до Відкритого акціонерного товариства Банк "Біг Енергія" в особі Запорізької територіальної філії ВАТ Банку "Біг Енергія", Виробничого сільськогосподарського кооперативу "Нива" про визнання недійсним договору купівлі -продажу від 16.04.07 №FLT-77-10-05, укладеного між відповідачами у справі. Водночас, позивач просив стягнути солідарно з відповідачів витрати зі сплати державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на те, що 17.08.05 між ним та ПП "Олімп-98", укладено договір фінансового лізингу №АО284, за яким останньому було передано сільськогосподарську техніку. Разом з цим, позивачем 06.10.05 укладено з Банком "Біг Енергія" договір факторингу валютних цінностей, за яким відповідачеві -1 було відступлено право грошової вимоги зі сплати лізингових платежів ПП "Олімп-98". В забезпечення третьою особою -1 його зобов'язань зі сплати лізингових платежів на користь Банка "Біг Енергія", між позивачем та відповідачем -1 укладено договір застави. Позивач вказував на те, що начебто через порушення ПП "Олімп-98" зобов'язань зі сплати лізингових платежів перед відповідачем -1, остатній самовільно, без погодження з ним та третьою особою -1, вилучив лізингове майно та продав його кооперативу за спірним договором. На думку позивача, договір купівлі -продажу від 16.04.07, укладений з порушенням підпункту 2.4.1, пункту 3.2 договору застави, оскільки відчуження майна, відбулось не ним та не за його довіреністю. Водночас, позивач зазначав, що заставлене майно продано Банком "Біг Енергія" самовільно без погодження з позивачем та третьою особою-1, без надання останньому відповідних документів. Вказував позивач і на порушення відповідачем -1 приписів статті 28 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", адже звернення стягнення на заставлене майно може здійснюватися на підставі рішення суду. Разом з цим, позивач наголошував на тому, що Банком "Біг Енергія" порушено вимоги частини 1 статті 30 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", оскільки ні позивач, ні третя особа -1 не були повідомлені про місце і

час проведення процедури продажу. Відтак, позивач вважав, що договір купівлі -продажу порушує його право власності на заставлене майно, тому просив визнати цей договір недійсним на підставі частини 1 статті 203, статті 215 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 12.06.08, ухваленим суддею Алейниковою Т.Г., позовні вимоги задоволено. При цьому, судом стягнуто солідарно з відповідачів 85,00 грн мита та 118,00 грн витрат на інформаційно -технічне забезпечення судового процесу. Вмотивовуючи рішення суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання договору недійсним, оскільки відповідачем-1 в порушення приписів Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15) самочинно реалізовано майно, яке на праві власності належить позивачеві. Судове рішення обґрунтоване приписами частин 1, 2, 7 статті 193, частини 1 статті 292 Господарського кодексу України, статей 525, 526, 599, 806 Цивільного кодексу України, статті 2, частини 3 статті 27, статті 28 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", частини 7 статті 20, частини 1 статті 21 Закону України "Про заставу".

Запорізький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Яценко О.М.- головуючого, Кагітіна Л.П., Хуторного В.М., постановою від 24.07.08, перевірене рішення суду першої інстанції змінив в частині розподілу судових витрат. Решту рішення апеляційним судом залишено без змін з тих же підстав.

Відкрите акціонерне товариство Банк "Біг Енергія" в особі Запорізької територіальної філії ВАТ Банку "Біг Енергія" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення у справі скасувати та просить прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказував на те, що судами невірно застосовано приписи частин 2, 3 статті 28 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" та безпідставно не застосовано приписи статті 30 вказаного Закону, статтей 237, 658 Цивільного кодексу України. Скаржник наголошує на тому, що право продажу заставодержателем заставленого майна встановлено сторонами у підпункті 2.1.4 пункту 2.1 договору застави. Заявник вказує і на помилковий висновок судів про порушення при укладенні договору купівлі -продажу частин 2, 3 статті 28 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", адже, предмет забезпечувального обтяження не знаходився у володінні боржника, а знаходився у володінні ПП "Олімп-98", яке і передало його Банку "Біг Енергія". Крім того, скаржник вважає, що судами залишено поза увагою акт вилучення лізингового майна від 26.03.07, підписаний позивачем, відповідачем -1 та третьою особою -1, який свідчить про передачу предмета застави для реалізації заставодержателю. Вказує заявник і на те, що суди дійшли хибного висновку про необхідність видачі ПП "Агротон" довіреності для реалізації заставленого майна, оскільки відповідно до пункту 2 частини 1 статті 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" обтяжувач має право на власний розсуд обрати позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет застави, зокрема шляхом продажу. Банк "Біг Енергія" наголошує на тому, що діяло як представник позивача на підставі Закону, а саме частини 5 статті 30 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень". На думку скаржника, апеляційним судом помилково не враховано і статтю 658 Цивільного кодексу України.

Від Приватного підприємства "Агротон", Виробничого сільськогосподарського кооперативу "Нива", Приватного підприємства "Олімп-98", Інспекції державного технічного нагляду Запорізької обласної державної адміністрації відзивів на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. і пояснення представника позивача, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 17.08.05 ПП "Агротон" уклало з ПП "Олімп-98" договір фінансового лізингу №А0284, за умовами якого ПП "Агротон" зобов'язалось придбати у постачальника та передати у лізинг ПП "Олімп-98" рухоме майно, визначене специфікацією, а ПП "Олімп-98"-прийняти це майно, використовувати його згідно з умовами цього договору та сплачувати встановлені договором платежі. Разом з цим, 03.10.05 ПП "Агротон" уклало з ПП "Олімп-98" додаткову угоду №1 до договору фінансового лізингу від 17.08.05 №А0284, за якою ПП "Агротон" передало ПП "Олімп-98" строком до 03.10.2010 у фінансовий лізинг сільськогосподарську техніку: зернозбиральний комбайн Deere", зернову жатку 622R, транспортний візок ВRUNS та пристрій для збирання соняшника ПС- 6,7. Судами установлено, що ПП "Олімп-98" прийняло сільгосптехніку згідно з актом приймання-передачі №А0284/1 від 06.10.05 та зобов'язалося сплачувати лізингові платежі відповідно до графіку, визначеному у додатку №4 до договору фінансового лізингу. Судами попередніх інстанцій також установлено, що вартість сільськогосподарської техніки, наданої ПП "Олімп-98" на підставі додаткової угоди №1 до договору фінансового лізингу становить 1 690 718, 53 грн. Відповідно до умов договору фінансового лізингу ПП "Олімп-98" сплатило ПП "Агротон" перший платіж за договором лізингу в розмірі 338 143,71 грн. Решту вартості техніки, що становить 1 352 574,82 грн, ПП "Олімп-98" відповідно до умов пунктів 3.3, 4.2.-4.7 договору лізингу зобов'язалося сплачувати щомісячно рівними частками упродовж 5 років.

Пунктом 4.5 договору сторони погодили, що строк сплати лізингових платежів встановлений не пізніше 20 числа місця, що передує періоду, за який виконується платіж. Судами також установлено, що 06.10.05 між ПП "Агротон" та ВАТ Банк "БІГ Енергія" укладено договір факторингу валютних цінностей, за умовами якого Банк "БІГ Енергія" передає у розпорядження ПП "Агротон" грошові кошти, а останній -відступає Банку " ;БІГ Енергія" право грошової вимоги зі сплати лізингових платежів, що виникли згідно договору фінансового лізингу та додаткової угоди до нього. В забезпечення виконання зобов'язань ПП "Олімп-98" за договором факторингу ПП "Агротон" виступило перед ВАТ Банком "БІГ Енергія" майновим поручителем ПП "Олімп-98" і передало у заставу ВАТ Банку "БІГ Енергія" сільськогосподарську техніку, котра була предметом лізингу, про що 06.10.05 укладено договір застави. Судами також установлено, що 16. 04.07 між Банком

"БІГ Енергія", яке діяло від імені ПП "Агротон" - продавцем, та ВСК "Нива" -покупцем, укладений спірний договір купівлі-продажу №FLТ-77-10-05 сільськогосподарської техніки, котра була предметом застави. Судами установлено, що 22.03.07 відповідач -1 зареєстрував в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна звернення стягнення на лізингове майно згідно з договором застави від 06.10.05 та направив до ПП "Агротон" і ПП "Олімп-98" повідомлення про порушення боржниками зобов'язання за договором фінансового лізингу. Між тим, ПП "Агротон" заперечило проти звернення стягнення на заставлене майно та позасудового продажу лізингової техніки без його участі. Предметом позову у даній справі є вимога Приватного підприємства "Агротон" до Відкритого акціонерного товариства Банк "Біг Енергія" в особі Запорізької територіальної філії ВАТ Банку "Біг Енергія", Виробничого сільськогосподарського кооперативу "Нива" про визнання недійсним договору купівлі -продажу від 16.04.07 №FLT-77-10-05, укладеного між відповідачами у справі. Згідно з підпунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, угода може бути визнана недійсною лише зпідстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків. Суд першої інстанції, як і суд апеляційної інстанції задовольняючи позовні вимоги виходили з того, що відповідачем -1 самовільно реалізовано майно, яке на праві власності належить позивачеві. Такий висновок судів визнається колегією суддів передчасним.

Відповідно до статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона, лізингодавець, передає або зобов'язується передати другій стороні, лізингоодержувачеві, у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було ним набуте без попередньої домовленості із лізингоодержувачем або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, на певний строк і за встановлену плату. До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей встановлених законом. До відносин, пов'язаних із лізингом, застосовуються загальні положення про закупівлю -продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Згідно з пунктом 1 статті 8 Закону України "Про фінансовий лізинг" у разі переходу права власності на предмет лізингу від лізингодавця до іншої особи відповідні права та обов'язки лізингодавця за договором лізингу переходять до нового власника предмета лізингу.

За приписами статей 1077, 1078 Цивільного кодексу України за договором факторингу одна сторона, фактор, передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони, клієнта, за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи, боржника.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав, наявна вимога, а також право вимоги, яке виникне в майбутньому, майбутня вимога. Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. В силу застави кредитор, заставодержатель, має право у разі невиконання боржником, заставодавцем, зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом, право застави, стаття 572 Цивільного кодексу України. За приписами статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою.

За приписами статті 19 Закону України "Про заставу" за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання, необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Частиною 1 статті 30 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" унормовано право обтяжувача задовольнити свою вимогу, за забезпеченим обтяженням зобов'язанням, шляхом продажу предмета забезпечувального обтяження третій особі. При цьому обтяжувач зобов'язаний у порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, повідомити боржника та інших обтяжувачів відповідного рухомого майна про свій намір реалізувати таке право із зазначенням обраного ним способу, місця та часу проведення процедури продажу. Обтяжувач вправі продати предмет обтяження будь-якій особі-покупцю або на публічних торгах.

Проте, здійснюючи судовий розгляд справи судам, насамперед, необхідно було встановити наступне: чи сторони поіменованого договору відступили від диспозитивних положень актів цивільного законодавства і врегулювали свої відносини на власний розсуд, чи відповідають умови спірного договору імперативним принципам законодавства. При цьому, норма визнається імперативною лише, якщо у відповідних актах цивільного законодавства міститься вказівка на імперативність, або останнє випливає зі змісту й суті відносин між сторонами.

Таким чином, господарські суди розглянули справу односторонньо, не з'ясувавши дійсні права і обов'язки сторін стосовно предмету та підстав виникнення спору, не перевіривши усі обставини, що мають значення для справи, чим порушили приписи статті 43 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом. Рішення суду може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. Господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести всі доведені фактичні обставини справи.

Таким чином, доводи викладені в касаційній скарзі про порушення судами вимог чинного законодавства, підтверджуються матеріалами справи.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, всі рішення у справі підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.