Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

у лютому 2008 року, приватне підприємство "Ісідо" звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовом до приватного підприємця - ОСОБА_1 про стягнення з останнього, з урахуванням уточнень, викладених в заяві від 07.04.2008 року, 151 764,3 грн. на відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням договору від 01.07.2007 року.

Позивач зазначав, що 01.07.2007 уклав з приватним підприємцем - ОСОБА_1 договір, на виконання якого по накладній №21 передав відповідачу 170 тонн 930 кг зерна пшениці, яку, після очистки від домішок, останній зобов'язався повернути до 25.07.2007 року.

Але, у визначений договором строк відповідач своїх зобов?язань не виконав, по накладним №№1, 3 від 27.07.2007 року та 17.08.2007 рокуповернув лише 67 тонн 500 кг пшениці якості нижчої, ніж прийняв, на вимогу позивача про повернення решти зерна,або відшкодування його вартості (претензія від 04.09.2007 року) не відреагував, а тому, позивач просив постановити про стягнення 151 764,3 грн. на відшкодування вартості 132 тонн 930 кг неповерннного зерна пшениці у примусовому порядку.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 22.04.2008 року у задоволенні позову відмовлено.

За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, постановою Одеського апеляційного господарського суду від 07.08.2008 року, апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції - без змін.

Постановлені у справі судові рішення оскаржено у касаційному порядку й ухвалою Вищого господарського суду України від 28.11.2008 року порушено касаційне провадження у справі за касаційною скаргою позивача, у якій він посилається на неправильне застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального права, порушення процесуальних норм і просить рішення господарського суду Миколаївської області від 22.04.2008 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.08.2008 року скасувати, постановивши нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постановлені у справі рішення господарського суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду -скасуванню, з направленням матеріалів справи на новий судовий розгляд, виходячи з наступного.

Як зазначається у п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від "Про судове рішення (v0011700-76) " від 29.12.1976 року з наступними змінами, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності -на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Проте, постановлені у справі судові рішення не можна визнати такими, що відповідають зазначеним вище вимогам.

Як вбачається із наявних у справі матеріалів, 01.07.2007 року приватне підприємство "Ісідо" передало по накладній №21 від 01.07.2007 року приватному підприємцюОСОБА_1170 тонн 930 кг пшениці, яку останній зобов?язався доочистити від домішок у строк до 25.07.2007 року.

По закінченні робіт позивач зобов?язувався забрати зерно у десятиденний термін (п.2 договору).

Відповідно до частини першої ст. 530 ЦК України, якщо у зобобов?язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Невиконання зобов?язання у строк, встановлений договором або законом, вважається простроченням і, у такому випадку, боржник відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ст. 612 ЦК України).

У матеріалах справи відсутні які-небудь дані, що відповідачем було виконано роботи щодо всього обсягу зерна у визначений договором строк і позивач мав можливість забрати його та ухилявся від цього обов??язку, а тому, висновок господарського суду першої інстанції та апеляційного господарського суду про вину позивача, та те, що ризик випадкової загибелі зерна повинен покладатися на нього, не можна визнати таким, що грунтується на наявних у справі матеріалах.

З огляду на це і посилання на затоплення зерна на складі відповідача, яке сталося, за висновками суду 13.08.2007 року та ст. 617 ЦК України - безпідставні, зокрема, виходячи із того, що випадок чи непереборна сила враховуються у тих випадках, коли вони перешкоджали виконанню зобов?язань у визначений строк, а не у майбутньому.

При такому положенні, відмову у задоволенні позову щодо повернення залишку зерна чи його вартості не можна визнати обгрунтованою матеріалами справи, а тому,рішення господарського суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду підлягають скасуванню, за направленням матеріалів справи на новий судовий розгляд, під час якого суду необхідно врахувати наведене, повно та всебічно з?ясувати дійсні обставини справи і, в залежності від встановленого, постановити законне й обгрунтоване рішення.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. - 111-9, - 111-11 ГПК України, -

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 22.04.2008 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.08.2008 року скасувати, а справу передати на новий судовий розгляд в іншому складі суддів.