Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя : Першиков Є.В.

суддів: Данилова Т.Б., Ходаківська І.П.

У квітні 2008 року державне підприємство "Придніпровська залізниця" звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до приватного підприємства "ВТБ Лізинг Україна" про стягнення відповідача на користь позивача пені у розмірі 36721,23грн. за невиконання умов договору фінансового лізингу № ПР/Е-072663 від 19.09.2007.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем в порушення додатку №2 до договору фінансового лізингу не поставлено вчасно державному підприємству "Придніпровська залізниця" предмет лізингу –автомотрису дизельну монтажну 1АДМ-1.3, за що на підставі п.9.3 Договору з відповідача підлягає стягненню пеня за прострочення в розмірі 36721,23 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.06.2008р. (суддя Жирнов С.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2008р. (головуючий суддя Дикунська С.Я., судді Сотніков С.В., Дзюбко П.О.) в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі, посилаючись на те, що сторони при укладанні договору не визначили та не включили в пункт 9.3 Договору суму, від якої повинна розраховуватись пеня в межах подвійної облікової ставки НБУ.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, державне підприємство "Придніпровська залізниця" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову та рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга обґрунтована посиланням на ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України, яка передбачає можливість встановити розмір пені в залежності від вартості товарів, а також посиланням на те, що відповідач не заперечує факт несвоєчасної поставки предмета лізингу, а суди не встановили та не зазначили в рішеннях, які саме дії вживав відповідач для зменшення збитків залізниці від невчасної передачі предмета лізингу.

Заслухавши пояснення присутніх представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в постанові та рішенні і доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, що між приватним підприємством "ВТБ Лізинг Україна" (лізингодавець) та державним підприємством "Придніпровська залізниця" (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 239-ФЛ-ПЗ\Л-0722305/НЮ(119-ФЛ0 від 19.09.2007р. (далі - Договір), згідно з умовами якого відповідач (лізингодавець) набуває у власність предмети лізингу, визначені позивачем (лізингоодержувачем) і передає їх позивачу за плату в тимчасове володіння і користування на умовах, передбачених цим Договором.

Відповідно до п.2.2 Договору кількість, виробник товару, модель та термін передачі предмета Лізингу в лізинг визначаються додатком № 1, а саме: автомотриси дизельні монтажного типу 1АДМ 1.3 в кількості 4 одиниці виробництва ЗАТ "Тихорецький машинобудівельний завод ім. В.В.Воровського (Росія).

Пунктом 3.2 Договору визначена ціна одиниці предмета лізингу в сумі 3200000,00 грн. з ПДВ, а загальна вартість предметів лізингу за Договором складає 12800000,00 грн. з ПДВ.

Сторони в Договорі передбачили, що строки постачання предметів лізингу залізниці встановлені у додатку № 2 до Договору, а у разі зміни строків постачання предмета лізингу виробником графік передачі предмета лізингу (Додаток № 2) може змінюватись шляхом укладення додаткової угоди.

10.12.2007 сторонами було укладено Додаткову угоду № ПР/Е-072663/НЮ Д1 до Договору, якою Додаток № 2 (Графік передачі предмета лізингу) та Додаток № 3 до Договору (Графік нарахування лізингових платежів) були змінені.

У відповідності із графіком передачі майна в лізинг (Додаток № 2 до Договору в новій редакції ), який є невід'ємною частиною Договору, відповідач повинен був передати позивачу останній предмет лізингу –автомотрису 1 одиницю до 28.01.2008.

Відповідач –лізингодавець виконав своє зобов’язання за Договором по передачі вищезазначеного предмета лізингу лише 19.02.2008, що підтверджується Актом приймання-передачі майна в лізинг, тому залізниця звернулась до суду з вимогою стягнути пеню за період з 29.01.2008 по 18.02.2008 в сумі 36721,23 грн.

Суди попередніх інстанцій правильно визначили, що предметом спору є неналежне виконання договору фінансового лізингу.

Згідно із ст. 806 Цивільного кодексу України та Законом України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) встановлено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену ціну.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Вимогами ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судами встановлено, що у відповідача не було будь-яких заперечень на вимоги позивача, на підставі чого суди дійшли висновку, що останній не виконав своїх зобов’язань за Договором щодо передачі предмета лізингу у строк, встановлений Додатком №2 до Договору –до 28.01.2008.

Договором встановлено, що за невиконання або неналежне виконання умов цього Договору сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України.

Умовами п.9.3 Договору сторони погодили, що за несвоєчасну передачу предмета лізингу в лізинг в терміни, встановлені в Додатку № 2 ( до 28.01.2008) лізингодавець –відповідач сплачує лізингоодержувачу –позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на дату передачі, за кожний день прострочення.

Відмовляючи позивачу повністю в задоволенні позовних вимог про стягнення пені, суд першої інстанції, з чим погодився і апеляційний суд, зазначив, що сторони при укладанні договору не визначили та не включили в пункт 9.3 Договору суми, від якої повинна розраховуватись пеня в межах подвійної облікової ставки НБУ.

Однак, такий висновок судів є помилковим, оскільки п.4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Таким чином, господарський кодекс України не забороняє сторонам у договорі визначити відповідальність у вигляді сплати пені за несвоєчасне виконання будь-якого (не лише грошового) зобов'язання в натурі.

Судами встановлено, і підтверджується матеріалами справи, що сторони в Договорі і додатках до нього визначили загальну вартість договору 12800000 грн., вартість однієї одиниці предмету лізингу 3200000 грн., поетапні строки передачі предметів в лізинг, та строк передачі в лізинг останнього предмета 28.01.2008, який відповідачем був порушений.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України правові наслідки, у вигляді сплати неустойки настають у разі порушення зобов'язання.

Суд першої інстанції правильно послався на приписи ст. 32, 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В касаційній скарзі Придніпровська залізниця зазначає, що суди безпідставно послались на те, що відповідачем було вжито всіх необхідних заходів для зменшення збитків позивача. Однак, суди попередніх інстанцій в описових частинах судових рішень зазначили, що на це посилався відповідач у своїх запереченнях проти позову та апеляційної скарги, і не послались на цю обставину в мотивувальній частині як на підставу для звільнення відповідача від пені. До того ж збитки та пеня не є тотожними поняттями.

Статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Оскільки судами попередніх інстанцій при вирішенні спору неповно встановлені обставини справи, та неправильно застосовані норми матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню, а справи направленню на новий розгляд до господарського суду.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене, вжити передбачені законом заходи для всебічного, повного і об’єктивного встановлення всіх обставин справи, прав і обов’язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу державного підприємства "Придніпровська залізниця" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2008р. у справі № 9/80 та рішення Господарського суду від 02.06.08 м. Києва скасувати.

Справу № 9/80 направити на новий розгляд до господарського суду м. Києва.