Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

В судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Васюр Б.І. - начальник;

від відповідача-1: Бульбах О.В. –за дов. від 07.05.08; Остапенко О.Д. –директор;

від відповідача-2: Баранова В.В.- за дов. від 26.09.08;

від третьої особи: Мельник В.О. –за дов. від 10.12.08; Скрипачов - за дов. від 10.12.08.

Комунальним підприємством "Обухівське міське бюро технічної інвентаризації" в січні 2008 заявлений позов до Комунального підприємства Київської обласної ради "Обухівське бюро технічної інвентаризації" та Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України про: 1) зобов’язання відповідача -1 припинити діяльність з технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна, реєстрації права власності на нерухоме майно, а також інших видів робіт та послуг, пов’язаних з інвентаризаційним обліком нерухомого майна на території м. Обухів та сіл Ленди і Таценко Обухівського району; 2) визнання недійсним та припинення на майбутнє договору про організацію доступу відповідача -1 до користування автоматизованою електронною системою "Реєстрація прав власності на нерухоме майно", укладеного між відповідачами; 3) зобов’язання ДП "Інформаційний центр" припинити надавання КП КОР "Обухівське БТІ" послуг з доступу до автоматизованої електронної системи "Реєстр права власності на нерухоме майно" і вчинення будь-яких дій, пов’язаних з наданням відповідачеві-1 послуг з проведення технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна, реєстрації прав власності на нерухоме майно, а також інших видів робіт та послуг, пов’язаних з інвентаризаційним обліком нерухомого майна в частині обслуговування населення міста Обухів та сіл Ленди і Таценки; 4) зобов’язання ДП "Інформаційний центр" упродовж 20 календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили укласти з позивачем договір про підключення до "Реєстру прав власності на нерухоме майно". Обґрунтовуючи свої вимоги позивач посилався на те, що 10.07.07 рішенням сесії Обухівської міської ради №149-18-V з метою забезпечення інтересів територіальної громади міста Обухова та сіл Ленди і Таценки створено КП "Обухівське МБТІ". При цьому, позивач вказував, що у відповідності до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно (надалі –Тимчасове положення), він мав бути підключений до автоматизованої електронної системи "Реєстр прав власності на нерухоме майно" Київської обласної філії ДП "Інформаційний центр", проте, відповідач -2 листом від 03.10.07 №01-11/262 неправомірно відмовив йому у наданні цього доступу з посиланням на те, що згідно з правилами абзацу 2 пункту 1.3 Тимчасового положення здійснення державної реєстрації прав власності на нерухоме майно в межах одного населеного пункту кількома БТІ не допускається. Позивач вважає таку відповідь необґрунтованою та такою, що порушує його права.

Рішенням господарського суду Київської області від 20.03.08, ухваленим суддею Тищенко О.В., позовні вимоги задоволено частково. Зобов'язано відповідача -1 припинити діяльність з технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, реєстрації права власності на нерухоме майно, а також інших видів робіт та послуг, пов'язаних з інвентаризаційним обліком нерухомого майна на території міста Обухів та сіл Ленди і Таценки. Суд першої інстанції виходив з недоведеності того, що Обухівська міська рада делегувала Київській обласній раді повноваження щодо створення комунального підприємства бюро технічної інвентаризації із зоною обслуговування у межах адміністративно-територіальних одиниць міста Обухова, сіл Ленди та Таценки Обухівського району Київської області. При цьому, суд посилаючись на частину 1 статті 78 Господарського кодексу України, статтю 2, частину 1 статті 10, статтю 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", пункт 5 розділу V Закону України"Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (1952-15) встановив право міських рад створювати комунальні підприємства, самостійно визначати межі їх правосуб'єктності та визнав законним рішення Обухівської міської ради від 10.07.07 про створення позивача. Також судом визнано недійсним та припинено на майбутнє договір №7-19 в частині організації доступу відповідача -1 до користування автоматизованою електронною системою "Реєстр прав власності на нерухоме майно" зі здійснення державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, видачі витягів та виготовлення свідоцтв про право власності на нерухоме майно, надання інших послуг з автоматизованої електронної системи "Реєстр прав власності на нерухоме майно" стосовно нерухомого майна, яке знаходиться на вказаній території. Суд першої інстанції вмотивовував рішення в цій частині тим, що договір № 7-19 не відповідає приписам частини 2 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в України", пункту 1.3. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, тому визнав його недійсним на підставі статті 48 Цивільного кодексу УРСР. Разом з цим, суд зобов'язав відповідача -2 припинити надання відповідачеві -1 послуг з доступу до автоматизованої електронної системи "Реєстр прав власності на нерухоме майно" та здійснення будь-яких дій, пов’язаних з наданням КП КОР "Обухівське БТІ" послуг з проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, реєстрації прав власності на нерухоме майно, а також інших видів робіт та послуг, пов'язаних з інвентаризаційним обліком нерухомого майна щодо обслуговування населення міста Обухів та сіл Ленди і Таценки. Зобов'язано відповідача -2 упродовж 20 календарних днів з дня набрання даним рішенням суду законної сили укласти з позивачем договір про підключення до автоматизованої електронної системи "Реєстр прав власності на нерухоме майно".

Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Рудченка С.Г. - головуючого, Жук Г.А, Чорногуз М.Г., постановою від 10.06.08, перевірене рішення у справі скасував частково та змінив його в частині розподілу судових витрат. Прийняв нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в частині припинення діяльності КП КОР "Обухівське БТІ" з технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна на території міста Обухів та сіл Ленди і Таценки. В цій частині постанова вмотивована тим, що оскільки відповідач -1 створений на законних підставах Управлінням ЖКГ Київської обласної державної адміністрації і раніше ніж прийнято Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) , підстави стверджувати, що необхідною умовою для Київської обласної ради при створенні бюро технічної інвентаризації із зоною обслуговування спірної території було отримання від Обухівської міської ради таких повноважень - відсутні. Відтак, суд дійшов висновку про відсутність підстав для обмеження відповідача -1 у здійсненні діяльності з технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна. В частині визнання недійсним та припинення на майбутнє договору №7-19 про організацію доступу відповідача -1 до користування автоматизованою електронною системою "Реєстрації прав власності на нерухоме майно" судом також відмовлено через те, що до даних правовідносин слід застосовувати положення Цивільного кодексу України (435-15) , а не Цивільного кодексу УРСР (1540-06) , втім, апеляційним судом установлено відсутність підстав для визнання договору № 7-19 від 27.01.2003 року недійсним у відповідності до приписів статті 215 Цивільного кодексу України. В частині вимог про припинення надання відповідачеві -1 послуг з доступу до автоматизованої електронної системи "Реєстр прав власності на нерухоме майно" апеляційним судом також відмовлено, оскільки таке припинення можливе лише за згодою сторін цього договору, або на підставі відповідного рішення суду. Апеляційний суд керувався приписами статті 525, пунктами 1, 2 статті 651 Цивільного кодексу України. В іншій частині рішення у справі апеляційним судом залишено без змін, а саме, в частині задоволення вимоги позивача про зобов'язання відповідача -2 упродовж 20 календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили укласти з позивачем договір щодо підключення до автоматизованої електронної системи "Реєстр прав власності на нерухоме майно", при цьому, апеляційний суд виходив із легітимності позивача. Постанова в цій частині обґрунтована приписами пункту 1 статті 57 Господарського процесуального кодексу України,статтями 1, 2, 26, 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", пунктами 1.9-1.10 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно.

Комунальне підприємство Київської обласної ради "Обухівське бюро технічної інвентаризації" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення у справі скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи свої доводи скаржник вказує на те, що суд апеляційної інстанції частково скасовуючи рішення у справі дійшов хибного висновку про підставність задоволення вимог в частині зобов'язання ДП "Інформаційний центр" упродовж 20 календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили укласти з позивачем договір про підключення до автоматизованої електронної системи "Реєстр прав власності на нерухоме майно", оскільки приймаючи рішення про створення позивача Обухівська міська рада порушила вимоги Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, якими не допускається здійснення державної реєстрації прав власності на нерухоме майно в межах одного населеного пункту кількома БТІ. Крім того, скаржник наголошує, що спеціальний закон –Тимчасове положення, не надає права місцевим радам створювати підприємства БТІ.

Разом з цим, до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулось Державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України, яке просить постанову у справі скасувати, а рішення просить залишити без змін. Обґрунтовуючи свої доводи скаржник вказує на те, що суд апеляційної інстанції зобов‘язуючи відповідача -1 укласти договір не врахував приписів Тимчасового положення, котрим не передбачено здійснення державної реєстрації прав власності на нерухоме майно в межах одного населеного пункту кількома БТІ. Скаржник наголошує, що виконання судового рішення призведе до порушення норм чинного законодавства та поставить під загрозу належне функціонування системи державної реєстрації прав власності на нерухомість на спірній території. Крім того, виконання рішення апеляційного суду є неможливим і з технічної точки зору. Водночас, заявник посилається на порушення судом приписів статей 43, 101 Господарського процесуального кодексу України, адже вважає, що судом не були розглянуті всі обставини справи. Скаржник зауважує і на тому, що суд апеляційної інстанції, посилаючись на Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) , дійшов помилкового висновку про наявність у органів місцевого самоврядування права визначати зону обслуговування БТІ, при цьому, не зазначивши, якими саме положеннями вказаного Закону надається таке право. Крім того, скаржник наголошує, що Тимчасове положення є спеціальним для регулювання відносин, пов‘язаних з укладанням спірного договору, тому вважає його переважаючим при вирішенні цього спору.

Від Комунального підприємства "Обухівське міське бюро технічної інвентаризації", Обухівської міської ради відзивів на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий Господарський суд України заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. і пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи та доводи касаційних скарг, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

У спорах, які виникають із господарських правовідносин, звернення до господарського суду здійснюється у формі позовної заяви. Позов складається з двох елементів –це предмет та підстава. Предметом позову як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу. Підстава позову –це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу, до яких входять юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права пов‘язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов‘язків суб‘єктів спірного матеріального правовідношення. Сторонами в господарському процесі є учасники спірних матеріальних правовідносин. Позивачем є особа, яка має право вимоги, а відповідачем –особа, яка повинна виконати зобов’язання. Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову у справі є вимога КП "Обухівське МБТІ" до КП Київської обласної ради "Обухівське бюро технічної інвентаризації" та Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України про: 1) зобов’язання відповідача -1 припинити діяльність з технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна, реєстрації права власності на нерухоме майно, а також інших видів робіт та послуг, пов’язаних з інвентаризаційним обліком нерухомого майна на території м. Обухів та сіл Ленди і Таценко Обухівського району; 2) визнання недійсним та припинення на майбутнє договору про організацію доступу відповідача -1 до користування автоматизованою електронною системою "Реєстрація прав власності на нерухоме майно", укладеного між відповідачами; 3) зобов’язання ДП "Інформаційний центр" припинити надавання КП КОР "Обухівське БТІ" послуг з доступу до автоматизованої електронної системи "Реєстр права власності на нерухоме майно" і вчинення будь-яких дій, пов’язаних з наданням відповідачеві-1 послуг з проведення технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна, реєстрації прав власності на нерухоме майно, а також інших видів робіт та послуг, пов’язаних з інвентаризаційним обліком нерухомого майна в частині обслуговування населення міста Обухів та сіл Ленди і Таценки; 4) зобов’язання ДП "Інформаційний центр" упродовж 20 календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили укласти з позивачем договір про підключення до "Реєстру прав власності на нерухоме майно". Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. Розглядаючи справу повторно суд апеляційної інстанції частково скасував рішення місцевого суду, при цьому, дійшов висновку про підставність задоволення вимог позивача в частині зобов'язання укласти договір. Колегія суддів визнає висновки суду передчасними. У відповідності до статті 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права.

За приписами статті 58 вказаного Кодексу в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Під вимогою розуміється матеріально –правова вимога, тобто предмет позову. Відтак, позивач наділений правом об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог. Проте, дозволяється об'єднувати вимоги, які пов'язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги. Об'єднання можливе і за наявності сукупно таких умов, як однорідність позовних вимог та пред'явлення позову тим самим позивачем до того самого відповідача. При цьому, однорідними вимогами слід вважати такі, що одночасно являють собою однаковий спосіб захисту права та мають ті самі чи однорідні підстави виникнення. Проте, суд апеляційної інстанції, як і місцевий суд, розглядаючи заявлені позовні вимоги залишили поза увагою приписи статті 58 Господарського процесуального кодексу України та не з'ясували чи мають заявлені позивачем вимоги спільні або однорідні підстави виникнення, чи одночасно являють собою однаковий спосіб захисту права та чи не перешкоджає їх сумісний розгляд з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін.

Разом з цим, згідно з приписами статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов’язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки можуть виникати з рішення суду. При цьому, необхідною умовою виникнення цивільних прав та обов’язків на підставі рішення суду є встановлення такої можливості в актах цивільного законодавства. Статтею 12 вказаного Кодексу унормовано, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Відповідно до приписів статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов’язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до приписів вказаної статті кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов’язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Дана норма кореспондує з приписами статті 20 Господарського кодексу України. Між тим, вирішуючи спір по суті, суд апеляційної інстанції не надав оцінки обраним позивачем способам захисту права, зокрема, порядок укладення господарських договорів встановлений статтею 181 Господарського кодексу України, статею 638 Цивільного кодексу України. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов

договору. Згідно з приписами частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно –правовими актами щодо окремих видів договорів.

Однак, суди першої та апеляційної інстанцій, зобов’язуючи відповідача -2 підписати договір про підключення до автоматизованої електронної системи "Реєстр прав власності на нерухоме майно" не дослідили істотних умов цього договору, не надали обґрунтованої оцінки його змісту та не з’ясували чи відповідає договір вимогам чинного законодавства.

За приписами частини 3 статті 84 Господарського процесуального кодексу України, якщо одна із сторін ухиляється від обов'язку укласти договір, господарський суд у спорі про спонукання укласти договір в резолютивній частині рішення повинен викласти умови, на яких сторони зобов’язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору. Проте, мотивувальна і резолютивна частина рішення у справі вказаним вимогам не відповідають. Викладене залишилось і поза увагою суду апеляційної інстанції. Таким чином, господарські суди розглянули справу односторонньо, не з’ясувавши дійсні права і обов’язки сторін стосовно предмету та підстав виникнення спору. Відтак, доводи викладені в касаційних скаргах знайшли своє часткове підтвердження. Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, всі рішення у справі підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду Київської області.

При новому розгляді справи судові необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 10.06.08 у справі №10/051-08 і рішення Господарського суду Київської області від 20.03.08 скасувати.

Матеріали справи скерувати для нового розгляду до Господарського суду Київської області.

Касаційні скарги Комунального підприємства Київської обласної ради "Обухівське бюро технічної інвентаризації" та Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України задовольнити частково.