Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

розглянула

В засіданнях взяли участь представники:

Ухвалою від 26.11.08 Вищого господарського суду України касаційна скарга Комбінату б/н від 28.10.08 була прийнята до провадження та призначена до розгляду у судовому засіданні на 11.12.08.

Вказана ухвала суду була направлена сторонам у справі в установленому порядку, документів які б свідчили про її неотримання сторонами у справі до Вищого господарського суду України не надходило, отже усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 111-4 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

На момент розгляду справи у судовому засіданні 11.12.08 будь-яких письмових заяв та клопотань від учасників судового процесу щодо відкладення розгляду справи до суду не надходило.

У судове засідання 11.12.08 представники Товариства, ТОВ "АгроАльянс" та ТОВ "Делівері" не з'явились.

Враховуючи, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка без поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, а на момент розгляду справи у судовому засіданні 11.12.08 повідомлень щодо неможливості участі у такому судовому засіданні до колегії суддів Вищого господарського суду України не надходило, справа розглядалась за наявними матеріалами справи за участі представника Комбінату.

Про вказані обставини представника сторони було повідомлено на початку судового засідання 11.12.08. Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України, яка переглядає справу в касаційному порядку, не заявлено.

За згодою представника сторони, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 11.12.08 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 02.07.08 господарського суду Чернігівської області (суддя Книш Н.Ю.) у позові відмовлено повністю.

Постановою від 29.09.08 Київського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючий –Студенець В.І., судді –Зеленін В.О., Поляк О.І.) рішення від 02.07.08 господарського суду Чернігівської області залишено без змін, а апеляційну скаргу Комбінату –без задоволення.

Вказані судові рішення мотивовані тим, що оскільки матеріалами справи не доведено факт перерахування Комбінатом саме завдатку за спірним договором, у зв'язку з тим, що платіжне доручення, на яке посилається Комбінат, у призначенні платежу не містить вказівки про те, що сума коштів, яка згідно нього проплачуєтсья, є завдатком, то сплачена сума коштів є авансом. Разом з тим, попередні судові інстанції прийшли до висновку про те, що оскільки договором визначено термін виконання Товариством своїх зобов'язань за договором у строк, що обліковується з дня сплати завдатку, то через несплату Комбінатом суми завдатку такий термін не настав.

Не погодившись з рішеннями попередніх судових інстанцій, Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову від 29.09.08 Київського апеляційного господарського суду скасувати, та прийняти по справі нове рішення, яким позовні вимоги Комбінату задовольнити.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскаржених судових актів було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 526, 570, 571, 625 Цивільного кодексу України.

На момент розгляду справи по суті у судовому засіданні 11.12.08 письмові відзиви на касаційну скаргу від Товариства, ТОВ "АгроАльянс" та ТОВ "Делівері" не надійшли, разом з тим згідно ст. 111-2 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення, що оскаржується.

Водночас, колегією суддів враховується, що 08.12.08 до Вищого господарського суду України надійшла заява ТОВ "Делівері" в якій ставиться питання про розгляд справи за відсутності його представника.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника сторони, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, 05.10.07 між Комбінатом та Товариством укладено договір купівлі-продажу товару № 114-07 (далі –Договір), за умовами якого, Товариство зобов'язалось передати, а Комбінат –прийняти товар, найменування і кількість якого міститься у специфікації, та оплатити його вартість. При цьому, судами встановлено, що згідно специфікації Товариство передає Комбінату плиту з кокосового волокна 100x15x12 в п/е мішку у кількості 25 500 шт. на суму 37 500,00 у.о. та брикет кокосовий у кількості 8 тонн на суму 4 950,00 у.о., а всього на суму 42 450,00 у.о.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у п. 2.1 Договору сторони погодили, що за основу розрахунків загальної вартості Договору береться індексована умовна грошова одиниця (далі –у.о.), яка за згодою сторін з метою захисту вартості товару від знецінення, дорівнює вартості 1 ЄВРО за курсом НБУ на момент здійснення покупцем (Комбінатом) платежів.

Також, судами встановлено, що у п. 4.1 Договору сторони передбачили порядок здійснення розрахунків за товар, згідно якого Комбінат сплачує завдаток за товар у строк не пізніше трьох днів з моменту отримання рахунку від Товариства у розмірі 50% від вартості товару, а саме 21 225,00 у.о. –еквівалент у гривні на день оплати визначається шляхом множення вартості у.о. у національній валюті, що буде визначений на цей день згідно п. 2.1 Договору, на суму платежу в умовних одиницях відповідно до п. 2.1 Договору, що на день підписання Договору складає 151 229,08 грн.

Крім того, місцевим та апеляційним судами встановлено, що Договором визначено, що у разі невиконання Комбінатом умов оплати за цим Договором завдаток залишається у Товариства, а у разі невиконання Товариством поставки товару за цим Договором, Товариство повертає завдаток Комбінату у подвійному розмірі.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що згідно умов Договору оплата у розмірі 50% від суми цього Договору, а саме: 21 225,00 у.о. здійснюється за кожну поставлену партію товару, в еквіваленті у гривні на день оплати визначеної шляхом множення вартості у.о. у національній валюті, встановленої на цей день згідно п. 2.1 Договору, на суму платежу в умовних одиницях відповідно до п. 2.1 Договору, яка на день підписання Договору складає 151 763,82 грн.

Разом з тим, судами встановлено, що згідно домовленості сторін, відображеної у п. 3.1 Договору, товар (мата) передається Товариством у власність Комбінату на підставі двостороннього акту приймання-передачі у термін не пізніше 70 календарних днів з моменту зарахування завдатку за товар на поточний рахунок Товариства, а брикет не пізніше 10.11.07. Також, встановлено, що у п. 3.2 Договору сторони передбачили, що товар переходить у власність Комбінату на момент підписання сторонами акту приймання-передачі, а в силу п. 3.3 Договору товар може передаватися частинами (партіями).

Окрім того, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до п. 5.1.1 Договору Товариство зобов’язалось передати Комбінату розмитнений товар відповідно до умов цього Договору після оплати Комбінатом завдатку, за умовами цього Договору.

Вирішуючи спір по суті попередні судові інстанції встановили, що платіжним дорученням № 676 від 08.10.07 Комбінат перерахував Товариству 152 820,00 грн. з призначенням платежу: "Оплата за плиту з кокосового волокна, зг. дог. 114-07 від 05.10.07, ПДВ".

Врахувавши ту обставину, що кошти в розмірі 152 820,00 грн. Комбінатом були перераховані без отримання рахунку Товариства, а в платіжному доручені № 676 від 08.10.07 не зазначено, що кошти перераховуються саме в якості завдатку за Договором, попередні судові інстанції прийшли до висновку про те, що вказані грошові кошти, перераховані Комбінатом згідно платіжного доручення № 676 на рахунок Товариства, є авансом.

Водночас, місцевий та апеляційний суди прийшли до висновку про те, що оскільки Договором встановлено, що перебіг строку передачі Товариством товару (мата) Комбінату пов'язаний з моментом зарахування завдатку за товар на поточний рахунок Товариства, а матеріалами справи не доведено факту зарахування саме завдатку, то Комбінатом не доведено факту настання строку виконання Товариством зобов’язання щодо передачі товару (плити з кокосового волокна).

З урахуванням наведеного попередні судові інстанції вказали про те, що Комбінатом не доведено порушення Товариством зобов’язань за Договором, а тому відсутні підстави для стягнення заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, трьох процентів річних, пені та завдатку в подвійному розмірі.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно з диспозицією ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України на договір поставки поширюються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом ст.ст. 663, 664 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що до договору поставки застосовуються загальні положення Цивільного кодексу України (435-15) щодо зобов'язальних правовідносин, зокрема, визначені гл. 49 цього Кодексу стосовно порядку забезпечення виконання зобов'язання.

Так, згідно ст.ст. 546, 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Статтею 570 Цивільного кодексу встановлено, що завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Відповідно до ст. 571 Цивільного кодексу України якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора. Якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості. Сторона, винна у порушенні зобов'язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором. У разі припинення зобов'язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.

Аналіз чинного законодавства свідчить, що аванс –це сума коштів, яка вноситься в рахунок наступних платежів або виплачується в рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані).

Суттєва відмінність авансу від завдатку полягає в тому, що на аванс не покладено функцію забезпечувати взяте сторонами на себе зобов'язання, тому незалежно від того, яка сторона відповідальна за невиконання зобов'язання, той, хто отримав аванс, повинен його повернути. Якщо продавець отримав як аванс певну грошову су му, а договір не було виконано, то незалежно від того, з чиєї вини це трапилось і які обставини цьому перешкоджали, аванс у будь-якому випадку підлягає поверненню.

Водночас, зміст норм Цивільного кодексу України (435-15) свідчить, що укладаючи договір щодо забезпечення зобов'язання, суб'єкти повинні прямо визначити грошову суму, що видаєстья кредиторові боржником як завдаток, у протилежному випадку передані грошові кошти вважаються авансом, який виконує лише доказову та платіжну функції, та виконання зобов'язання не забезпечує.

Отже, з правового аналізу норм чинного законодавства вбачається, що для з'ясування питання чим є сплачені грошові кошти –завдатком чи авансом, необхідно встановити, чи передбачалась сплата завдатку у договорі, та чи відповідає розмір сплаченої суми тій, що передбачена сторонами у договорі в якості завдатку.

Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, наведені попередніми судовими інстанціями, є довільним тлумаченням визначення, наведеного в платіжному дорученні, проте наведене Комбінатом визначення "оплата за плитку з коксового волокна згідно договору" не суперечить положенню ст. 570 Цивільного кодексу України яким встановлено поняття завдатку як грошової суми, що видається у рахунок сплати належних за договором платежів та на його виконання.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні рішень наведеним правовим положенням юридичного аналізу в контексті спірних правовідносин надано не було, в той час, як у даному випадку необхідно було враховувати вказані норми в комплексі.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що спір було розглянуто без дослідження в повному обсязі обставин справи та норм чинного законодавства, що є порушенням принципу всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, та призвело до прийняття рішень з помилковим застосуванням норм права.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що в касаційній скарзі стверджуються факти порушення судами не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів. Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що оцінка доказів не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 1 Постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, всі судові рішення, ухвалені у справі, підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду Чернігівської області.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Днірповський тепличний комбінат" б/н від 28.10.08 задовольнити частково.

Рішення від 02.07.08 господарського суду Чернігівської області та постанову від 29.09.08 Київського апеляційного господарського суду у справі № 14/104 господарського суду Чернігівської області скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.