Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 18.03.2008 (суддя: Л.Кропивна) позовні вимоги ЗАТ "Тернопільський центральний універмаг" про усунення перешкод у користуванні майном задоволені, відповідача зобов'язано усунути перешкоди у користуванні частиною торгової площі шляхом її повернення позивачу.

В зустрічному позові про зобов'язання укласти договір оренди частини торгової площі на умовах раніше укладеного договору відмовлено.

Рішення суду в частині задоволених вимог за первісним позовом мотивовано тими обставинами, що договір оренди майна-торгової площі припини дію у зв'язку із спливом строку на який його було укладено, орендодавець повідомив про те, що договір продовжуватися не буде, однак обов'язок повернення орендованого майна після закінчення строку дії договору орендар не виконав, тому первісний позов підлягає до задоволення.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено, оскільки договір оренди не є договором, укладення якого є обов'язковим, і, як встановлено судом, взаємна згода сторін відсутня.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.06.2008 (судді: О.Зварич, Я.Юрченко, Г.Якімець) рішення господарського суду Тернопільської області від 18.03.2008 скасовано та прийнято нове рішення. В первісних позовних вимогах про зобов'язання усунути перешкоди у користуванні майном -частиною торгової площі відмовлено. Зустрічний позов про зобов'язання укласти новий договір оренди майна на умовах попереднього договору строком на три роки задоволено.

Постанова апеляційної інстанції в частині обґрунтованості зустрічного позову мотивована тими обставинами, що підприємець листами звертався до товариства з пропозицією продовження строку дії договору оренди, однак товариство продовжити договір відмовилося, посилаючись на закінчення строку його дії без інших мотивів відмови, тому у орендаря згідно ст. 777 Цивільного кодексу України наявне переважне право на укладення договору оренди. Крім того, зазначено, що орендар є акціонером товариства, що також надає йому переважне право на оренду приміщення згідно п. 4.2 Статуту товариства.

Враховуючи висновок про обґрунтованість вимог щодо пролонгації договору оренди у вимогах про повернення орендованого майна слід відмовити.

ЗАТ "Тернопільський центральний універмаг" в касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції скасувати, а рішення господарського суду першої інстанції залишити в силі.

В обґрунтування підстав для скасування судового рішення скаржник посилається на те, що договір оренди спірного майна закінчився зі спливом строку на який його було укладено і орендодавець повідомив про відсутність наміру продовжувати договір, тому у орендаря був обов'язок повернути орендоване майно. Твердження апеляційної інстанції про наявність у орендаря переважного права на укладення договору оренди на новий строк суперечить ст. 785 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оскільки жодних доказів наміру орендодавця укласти договір оренди з іншим орендарем не надано.

Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, вважає, що скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 10.10.2007 між позивачем за первісним позовом та відповідачем за первісним позовом укладено договір оренди майна -торгової площі, розміром 31,4 кв.м. на другому поверсі будівлі АДРЕСА_1 строком дії до 31.12.2007.

03.01.2008 орендодавець -позивач за первісним позовом у письмовому порядку повідомив орендаря -відповідача за первісним позовом про те, що договір оренди із ним продовжуватись не буде.

Відповідно до норм ч. 1 ст. 785 ЦК України, ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та п. 8.5. договору оренди передбачено, що саме із припиненням договору у орендаря виникає обов'язок повернути об'єкт оренди орендодавцю, а у орендодавця - право вимагати від орендаря належного виконання цього обов'язку.

Судом встановлено, що після закінчення строку дії договору оренди орендар не повернув орендодавцеві майно.

Як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, до спірного договору оренди можуть застосовуватися норми Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) .

Відповідно до ч. 2 ст. 17 вказаного Закону, у разі відсутності заяви однієї із сторін договору протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Як вбачається і матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, позивач за первісним позовом (орендодавець за спірним договором) листом від 03.01.2008, тобто в строки установлені наведеними нормами, попередив відповідача за первісним позовом (орендаря за договором) про закінчення 31.12.2009 строку дії договору оренди та про не продовження із ним договору оренди.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 291 ГК України договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено; ч. 4 даної норми передбачено, що правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України (435-15) .

Згідно з ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нор мального зносу, або у стані, який обумовлено у договорі.

Частиною 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" також закріплений обов'язок орендаря повернути орендодавцеві орендоване майно у разі припинення договору оренди.

Касаційна інстанція вважає правомірним висновок місцевого господарського суду про те, що договір оренди не є договором, укладення якого є обов'язковим у розумінні ч. 3 ст. 179 ГК України і як свідчать матеріали, погоджена воля сторін на укладення договору оренди торгової площі розміром 12 кв.м. відсутня.

Незважаючи на закінчення строку дії договору оренди (31.12.2007), наявність письмового попередження орендодавця про закінчення договору оренди та не продовження договірних відносин у майбутньому (лист позивача від 03.01.2008), відповідач за первісним позовом, всупереч приписам наведених норм та умов договору, орендоване майно позивачу за первісним позовом не повернув.

Враховуючи встановлені господарським судом першої інстанції обставини, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, із яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що первісний позов підлягає задоволенню, зустрічний позов про зобов'язання позивача за первісним позовом укласти договір оренди задоволенню не підлягає;

Згідно з приписами ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

В ч. 4 ст. 284 ГК України значиться, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий термін строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідно до приписів ст. 777 ЦК України та п. 1 ст. 285 ГК України, наймач який належно виконує свої обов'язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк.

Аналогічна норма міститься і в ч. 3 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Виходячи з наведених правових норм, наймач, який належним чином виконує свої обов'язки за договором найму, має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк, однак реалізувати таке право може лише у разі наявності наміру орендаря передати об'єкт оренди іншій особі; як встановлено судами попередніх інстанцій позивач за зустрічним позовом не довів, що відповідач за зустрічним позовом має намір передати спірне майно іншій особі.

В обґрунтування вимог за зустрічним позовом про зобов'язання укласти договір оренди частини торгової площі на умовах раніше укладеного договору позивач на довів відповідно до вимог ст. 33 ГПК України, що відповідач за зустрічним позовом мав намір або уклав договір оренди з іншою особою;

Неправомірним є висновок апеляційної інстанції про те, що акціонери позивача за первісним позовом, до яких належить відповідач, мають переважне право на укладення щодо майна товариства договору оренди. Апеляційна інстанція необґрунтовано дійшла такого висновку, оскільки в статуті позивача за первісним позовом відсутній обов'язок останнього перед акціонерами, в тому числі і перед відповідачем, в обов'язковому порядку укладати договори оренди.

Так само, необґрунтованим є висновок апеляційної інстанції про те, що спірне приміщення в будь-якому випадку буде передаватися позивачем за первісним позовом в оренду, оскільки в довідці з ЄДРПОУ зазначений єдиний від діяльності: "Здавання в оренду власного майна", так як здавання в оренду майна не свідчить про те, що це єдиний дозволений вид діяльності юридичної особи.

За таких обставин постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню як незаконна та необґрунтована, а законне та обґрунтоване рішення господарського суду першої інстанції підлягає залишенню в силі.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. - 111-5, - 111-7, - 111-8, - 111-9, - 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.06.2008 у справі № 9/10-195 господарського суду Тернопільської області скасувати. Рішення господарського суду Тернопільської області від 18.03.2008 залишити в силі.

Витрати по сплаті державного мита в тому числі за перегляд судового рішення в касаційному порядку віднести на приватного підприємця ОСОБА_1 . Доручити господарському суду Тернопільської області видати відповідний наказ.