Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

В березні 2008 р. Підприємство звернулось до господарського суду Черкаської області з позовом до Військової частини про стягнення збитків в сумі 396520 грн.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 21.04.2008 р. (суддя Пащенко А.Д.), залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 09.07.2008 р. (судді: Разіна Т.І., Агрікова О.В., Фаловська І.М.), в позові відмовлено.

Не погоджуючись з постановою, Підприємство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якому просить рішення і постанову скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи із наступного.

Згідно положень ч. 2 ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.

Відповідно до приписів ст. ст. 45, 47, 43 ГПК України (1798-12) судові рішення приймаються судом за результатами обговорення усіх обставин справи та за умови здійснення за своїм внутрішнім переконанням оцінки доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Прийняті у справі рішення та постанова вказаним вимогам не відповідають.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову суди дійшли висновку про те, що строк виконання зобов'язання, тобто повернення квартир виник з 01.01.1995 р., а тому, на думку судів позивачем пропущено строк позовної давності.

Проте, зазначений висновок є передчасним, з огляду наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 30.06.1993 р. та 17.02.1994 р. командир військової частини 54038 (правонаступник –Підприємство), з однієї сторони та командир військової частини 28313 (правонаступник –Військова частина) підписали акти про те, що перший передав, а другий прийняв квартири, а саме однокімнатну квартиру № 23 на третьому поверсі та трикімнатну квартиру № 31 на 1-му поверсі, що знаходяться за адресою м. Сміла, вул. Фурманова буд. № 8-б.

Командир військової частини 28313 зобов'язався повернути рівноцінні квартири в 1994 р. при здачі новозведеного будинку.

Згідно ч. 1 ст. 61 ЦК УРСР угода визнається укладеною під відкладальною умовою, якщо сторони поставили виникнення прав і обов'язків у залежність від обставини, щодо якої невідомо, станеться вона чи не станеться.

Аналогічні положення містить ч. 1 ст. 212 ЦК України, зокрема, особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Судами належним чином не досліджено чи здавались нові будинки по вул. Фурманова в період з 1994 по 2006 р. Натомість в матеріалах справи наявні докази про те, що будинок по вул. Фурманова був зданий лише 2006 р.

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку про те, що судами не прийнято до уваги наявність у актах приймання відкладальної умови, а саме зобов'язання повернути квартири після здачі нового будинку в м. Сміла по вул. Фурманова.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 715 ЦК України (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ЦК УРСР) за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін.

За загальним правилом до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

Колегія суддів вважає передчасним висновок апеляційного господарського суду про те, що позивачем належним чином не доведено отримання ним збитків, оскільки судом не прийнято до уваги положення ст. 612 ЦК України (ст. 213 ЦК УРСР), відповідно до якої, зокрема, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Крім того, приймаючи постанову апеляційний господарський суд виходив з неправомірності та необґрунтованості позовних вимог, а також із того, що строк позовної давності закінчився до пред'явлення позову.

Проте у випадку, коли суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів установить, що право особи, про захист якого вона просить, відповідачем не порушено, ухвалюється рішення про відмову в задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск строку давності. Якщо ж буде встановлено, що таке право особи порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 80 ЦК УРСР (ст. 267 ЦК України) ухвалює рішення, яким відмовляє в позові за спливом позовної давності, а при визнанні причини пропуску цього строку поважною порушене право має бути захищене.

Апеляційний суд зазначеного не врахував, що призвело до порушення норм матеріального права.

Викладене свідчить про те, що судами при розгляді справи не були достатньо враховані вимоги законодавства. Як наслідок, прийняті у справі рішення та постанова не відповідають ст. ст. 84, 105 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями.

Згідно ст. ст. 111-5, 111-7 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У зв’язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що приймаючи рішення та постанову, суди порушили і неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, в зв’язку з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції (ст. 111-7 ГПК України), рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд місцевому господарському суду.

При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, правильно застосувати норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 ГПК України, суд

Касаційну скаргу ДП Міністерства оборони України "Білоцерківське управління військово-будівельних робіт" задовольнити частково.

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 09.07.2008р. та рішенням господарського суду Черкаської області від 21.04.2008 р. у справі № 02/1679 скасувати.

Справу направити на новий розгляд господарському суду Черкаської області.