Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін:

розглянувши у відкритому судовому засіданні

Приватне підприємство (надалі ПП) "Торгова фірма "В" звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом до Центрального парку культури та відпочинку імені Горького (правонаступник –Комунальне підприємство "Об'єднана дирекція міських парків культури та відпочинку") про визнання дійсним укладеного між сторонами договору оренди від 17.09.1992 року.

В процесі розгляду справи до участі у справі в якості третьої особи залучено Вінницьку міську раду.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 18.01.2008 року (суддя Мінєєва Н.В.), залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 26.08.2008 року (судді: Гулова А.Г., Пасічник С.С., Щепанська Г.А.), в позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішеннями, ПП "Торгова фірма "В" звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права до спірних правовідносин, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Доповідач: Шаргало В.І.

Заслухавши в судовому пояснення представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами попередніх інстанцій обставин справи та правильність застосування до них норм матеріального та процесуального права, судова колегія Вищого господарського суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено, що 17.09.1992 року Торгова фірма "В" (правонаступник - ПП "Торгова фірма "В") в особі директора Гостіщева В.І. та Центральний парк культури та відпочинку ім. Горького в особі директора Талєсніка В.М. підписали договір, за умовами якого Центральний парк культури та відпочинку ім. Горького виділяє Торговій фірмі "В" в оренду підвальне приміщення біля центрального входу в парк (площа Гагаріна зліва від арки) з подальшою приватизацією за відповідного дозволу Уряду України.

В договорі сторони погодили обов'язки орендаря –"Торгової фірми "В" щодо проведення капітального ремонту орендованого приміщення, благоустрою прилеглої території, сплати орендної плати щоквартально з розрахунку 23 крб. за 1 кв. м. тощо. Строк дії договору не обмежений.

01.07.1998р. Центральний парк культури та відпочинку ім. Горького та ПП "Торгова фірма "В" уклали додаткову угоду до договору оренди, що є невід'ємною частиною договору, де вказано, що парк виділяє в оренду площадку, прилеглу до орендованого приміщення та покрівлю орендованого приміщення, які є невід'ємними частинами з композицією арки загальною площею 220 кв. м., а ПП "Торгова фірма "В" зобов'язується своєчасно проводити оплату за орендований об'єкт в сумі 93,50 грн. згідно довідки-розрахунку Управління комунального майна при виконкомі Вінницької міської ради від 06.05.1998 р. Строк дії цієї угоди 25 років з моменту її підписання.

Позивач відремонтував орендоване приміщення, облаштувавши в ньому кафе "Кабачок 13 стільців". Орендну плату підприємство вносило своєчасно та в повному обсязі.

Проте, в лютому 2007 року дирекція парку звернулася до ПП "Торгова фірма "В" з листом №31 від 09.02.2007 р., в якому, посилаючись на набуття 01.01.2004 р. чинності Цивільним кодексом України (435-15) від 16.01.2003 р., повідомила, що договір оренди від 17.09.1992 р. та додаткова угода до нього нотаріально не посвідчені, у зв'язку з чим їх розірвано та поставила вимогу про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки на території парку, що змусило ПП "Торгова фірма "В" звернутися до господарського суду з даним позовом.

Разом з тим, апеляційним судом встановлено, що ПП "Торгова фірма "В" запропоновано укласти договір оренди підвального приміщення відповідно до чинного законодавства (лист відповідача №105 від 21.04.2008 р. та лист Управління комунального майна Вінницької міської ради №01-08-1944 від 09.07.2008 р., т. 4 а. с. 68, 69).

На момент укладення спірного договору діяв Цивільний кодекс Української РСР (1540-06) в редакції 1963 року.

Правовідносини з майнового найму (оренди) регулювались положеннями ст.ст. 256, 257 цього Кодексу, якими, зокрема, передбачено, що договір найму майна державних, кооперативних та інших громадських організацій повинен бути укладений у письмовій формі, за винятком випадків, передбачених окремими правилами.

При цьому, статтею 47 Цивільного кодексу України в редакції 1963 року передбачалося, що нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Як правильно відзначив суд апеляційної інстанції, нотаріальне посвідчення договору оренди чинним на той час законодавством не вимагалося.

Крім того, перевіряючи дотримання сторонами вимог ст. 153 названого Кодексу при укладенні спірного договору, апеляційний господарський суд встановив, що відповідач, на час укладення договору, не мав права передавати назване майно в оренду .

Враховуючи викладене, господарські сули попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується і суд касаційної інстанції, про відсутність підстав для задоволення позову, а відтак відсутні і підстави для скасування прийнятих у справі рішень.

Згідно зі ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Тому доводи касаційної скарги, які потребують додаткової перевірки поданих сторонами доказів у справі, судовою колегією до уваги не приймаються і не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних рішень.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Торгова фірма "В" залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 26.08.2008 р. у справі №7/167-07 залишити без змін.