Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін:

Міністерство юстиції України в інтересах держави Україна звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до Державного підприємства "Торезантрацит" про стягнення збитків, завданих Державному бюджету України в розмірі 10243,02 грн. внаслідок виплати відшкодування моральної шкоди Носовець О.П. згідно рішення Європейського суду з прав людини від 26.04.2006 року у справі №32021/03 "Носовець проти України".

Рішенням господарського суду Донецької області від 03.06.2008 року позов задоволено в повному обсязі виходячи з того, що Державне підприємство "Торезантрацит" було визнано винним у тривалому невиконанні двох рішень комісії з трудових спорів, винесених на користь Носовець О.П.

За апеляційною скаргою Державного підприємства "Торезантрацит" судове рішення переглянуте в апеляційному порядку і постановою Донецького апеляційного господарського суду від 04.08.2008 року скасоване. У позові Міністерства юстиції України в інтересах держави Україна відмовлено.

Скасовуючи рішення господарського суду Донецької області апеляційний господарський суд зазначив, що з матеріалів справи не вбачається, причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями Державного підприємства "Торезантрацит" та моральною шкодою заподіяною органами державної влади України тривалим невиконанням двох рішень комісії з трудових спорів, винесених на користь Носовець О.П та не забезпеченням державою права на ефективний правовий захист.

Міністерство юстиції України звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 04.08.2008 року, а рішення господарського суду Донецької області від 03.06.2008 року залишити без змін.

Скаржник вважає, що апеляційним судом під час перегляду рішення суду першої інстанції здійснено помилкові висновки, неповно з'ясовано обставини під час повторного розгляду справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, що мають значення для правильного вирішення справи та неправильно застосовані норми матеріального права (згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду як джерело права).

Висновок апеляційного суду про відсутність причинно –наслідкового зв'язку між діяльністю шахти "Прогрес" та збитками, заподіяними держбюджету внаслідок виконання рішення Європейського суду з прав людини від 26.04.2006 року у справі №32021/03 "Носовець проти України" заявник вважає помилковим, посилаючись на статтю 43 Конституції України, статті 115 Кодексу законів про працю України, статтю 24 Закону України "Про оплату праці".

Заслухавши суддю –доповідача та присутнього в судовому засіданні представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до вимог статей 108, 111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція рішення місцевих господарських судів та постанови апеляційних господарських судів переглядає за касаційною скаргою (поданням) та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі "Носовець проти України" від 26.04.2006 року за заявою № 32021/03 (а.с. 6-18), яке відповідно до статей 42, 44 Конвенції набуло статусу остаточного, держава-відповідач платіжним дорученням №904 від 15.09.2006 року виплатила заявнику 1600 ЄВРО (тисяча шістсот ЄВРО) моральної шкоди, завданої Носовець О.П. порушенням прав, передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року.

Пред'являючи позов про стягнення збитків, завданих Державному бюджету України, у сумі 10243,02грн. Міністерство юстиції України виходило з приписів частини 4 статті 9 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", згідно з якою позивачем у справах про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування, виступає Орган представництва, який зобов'язаний протягом трьох місяців з моменту, визначеного в частині четвертій статті 8 цього Закону, звернутися до суду з відповідним позовом.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що рішенням Європейського суду у справі "Носовець проти України" від 26.04.2006 року Державне підприємство "Торезантрацит" було визнано винним у тривалому невиконанні двох рішень комісії з трудових спорів, винесених на користь Носовець О.П., а тому повинно відшкодувати державі сплачені кошти.

Господарський суд, розглядаючи будь-який спір повинен надати оцінку доказам у справі за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Частина 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

До обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, відносяться обставини, які становлять предмет доказування у справі.

Предмет доказування – це сукупність обставин, що їх необхідно встановити для правильного вирішення спору. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача, в тому числі предмет та підстави позову, а також заперечень відповідача.

Предмет позову –це певна матеріально-правова вимога позивача, яка кореспондується із способами захисту прав та інтересів, передбачених законом або договором.

До підстав позову входять лише юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну, чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення. При цьому розрізняють фактичні та юридичні (правові) підстави позову.

Як вбачається з матеріалів справи ні господарський суд Донецької області ні Донецький апеляційний господарський суд оцінку, зокрема, правовим підставам позову не надали, що є порушенням норм процесуального права.

Крім того, касаційна інстанція вважає за необхідне звернути увагу на таке:

Загальні умови відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 Цивільного кодексу України та полягають у повному відшкодуванні потерпілому шкоди особою, яка її завдала.

При цьому слід мати на увазі, що відповідно статті 1191 Цивільного кодексу України право на відшкодування шкоди має також особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою.

Підставою для цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є встановлення судом складу правопорушення, що включає такі елементи: протиправність поведінки, наявність вини у діях (бездіяльності) відповідної особи; причинного зв'язку між неправомірними діями чи бездіяльністю та шкодою; наявність реальної шкоди.

Це стосується як відшкодування шкоди перед потерпілим так і відповідальності по регресним зобов'язанням.

Отже питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою, в зв'язку з відсутністю якої апеляційний суд відмовив у позові, може бути вирішено судом лише шляхом встановлення та оцінки усіх фактичних обставин справи, що судами як першої так і апеляційної інстанції зроблено не було.

Так, поза увагою господарських судів залишились обставини, встановлені в рішенні Європейського суду від 26.04.2006 року №32021/03 "Носовець проти України", а саме, що порушенням статті 1 Першого протоколу є невживання впродовж приблизно чотирьох років заходів, необхідних для виконання остаточних судових рішень. При цьому заявник звернувся до місцевого відділу Державної виконавчої служби після отримання у 2001 і 2002 роках присудженої йому одноразової допомоги.

Таким чином, дослідження обставин невиконання судових рішень (рішень комісії з трудових спорів) та встановлення кола осіб, якими не вживались заходи для їх виконання, є суттєвим для вирішення даного спору по суті.

Неповне з’ясування всіх обставин справи, які мають значення для справи, дає підстави для скасування ухвалених у справі судових рішень та передачі справи на новий розгляд.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Рішення господарського суду Донецької області від 03.06.20008 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 04.08.2008 року у справі № 37/78 господарського суду Донецької області скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Донецької області.

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнити частково.