Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Фізична особа -підприємець ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Головного управління Державного казначейства України в Дніпропетровській області та відділу державної виконавчої служби П'ятихатського районного управління юстиції про стягнення в сумі 329 000 грн.

Позивачем 01.03.2007 року подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив стягнути з держави в особі відділу державного казначейства в П'ятихатському районі Дніпропетровської області шкоду в сумі 319 000 грн., моральну шкоду в сумі 10 000 грн. та судові витрати.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 27.03.2007 року відповідач державна виконавча служба в П'ятихатському районі була замінена державою України в особі Головного управління Державного казначейства України в Дніпропетровській області.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.05.2008 року по справі № 21/75-08(34/108-07)(20/52) (суддя Алмазова І. В.) в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.09.2008 року по справі № 21/75-08(34/108-07)(20/52) (головуючий суддя Чоха Л. В., судді Сизько І. А., Дмитренко А. К.) частково задоволено апеляційну скаргу приватного підприємця ОСОБА_1.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.05.2008 року по справі № 21/75-08(34/108-07)(20/52) скасовано.

Визнано договір купівлі-продажу № 5 від 21.05.1999 року, укладений між КСП ім. Кірова та приватним підприємцем Назаренко Михайлом Івановичем недійсним.

В позові відмовлено.

Фізична особа -підприємець ОСОБА_1 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.09.2008 року та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.05.2008 року, в якій стверджує про порушення судами норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить скасувати оскаржені рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Представники відповідачів та прокурор в судове засідання касаційної інстанції не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду скарги повідомлені заздалегідь належним чином.

Враховуючи особливості розгляду справи в касаційній інстанції, передбачені ст. ст. - 111-5, - 111-7 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами без участі зазначених учасників процесу.

За згодою представника позивача в судовому засіданні 09.12.2008 року оголошені вступна та резолютивна частина постанови Вищого господарського суду України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог статей 108, - 111-7 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевих господарських судів та постанови апеляційних господарських судів та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Підставою для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, Господарський суд Дніпропетровської області дійшов висновку про недоведеність протиправності дій державного виконавця, відсутність причинного зв'язку та наявності вини виконавчої служби у заподіянні шкоди позивачу.

Скасовуючи рішення першої інстанції, апеляційний суд з власної ініціативи визнав договір купівлі-продажу № 5 від 21.05.1999 року, укладений між позивачем та КСП ім. Кірова, недійсним на підставі ст. 48 ЦК УРСР, а тому дійшов висновку, що оскільки позивач набув право власності на комбайн "Дон-1500" за незаконною угодою, таке право власності не підлягає захисту на підставі закону.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками з урахуванням наступного.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 25.05.1999 року позивач уклав з КСП ім. Кірова два договори: № 1 про зберігання комбайну строком на 4 роки та № 2 про оренду цього комбайну строком на 4 роки.

На підтвердження права власності на вилучений державною виконавчою службою комбайн позивач посилався на договір купівлі-продажу № 5 від 21.05.1999р., укладений позивачем як покупцем з КСП ім. Кірова.

Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що визначивши у вказаному договорі ціну товару: комбайну "Дон-1500" в сумі 319200 грн., в порушення положень ст. ст. 224, 228 ЦК УРСР сторони не передбачили її оплату. В розділі п'ятому договору вказано, що оплату слід провести шляхом взаємозаліку за поставлений трактор К-701 і причеп до нього згідно претензії та акта звірки з врахуванням процентів згідно договорів № 08 від 17.03.1998 року і № 08-1 від 18.04.1998 року.

Вищий господарський суд України вважає, що висновок апеляційного господарського суду про недійсність договору, зроблений з посиланням на ст. 48 ЦК УРСР, є помилковим і грунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 48 ЦК УРСР, яка була чинною на момент укладення договору № 5 від 21.05.1999 року, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що договір купівлі-продажу згідно вимог статей 224, 228 ЦК УРСР є оплатним договором. За передане покупцю майно продавець зобов'язаний отримати визначену в договорі грошову суму (ціну товару). Оплата за майно майном або надання послуг виключається, оскільки це означає виникнення іншого договору: міни, підряду і т.д.

Дійсно, згідно ст. 224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 241 ЦК УРСР передбачалося, що за договором міни між сторонами провадиться обмін одного майна на інше.

Відповідно до ч. 2 ст. 58 ЦК УРСР якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.

Отже, якщо умови договору відповідають саме договору міни, а не договору купівлі-продажу, то до нього застосовуються положення ч. 2 вказаної статті, яка передбачає, що якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.

Той факт, що в рахунок оплати передбачалося здійснити залік заборгованості, не виключає правомірність договору № 5 від 21.05.1999 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ЦК УРСР цивільні права і обов'язки виникають в тому числі і з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Угоди, за якими передбачається оплата товару шляхом погашення заборгованості повністю або частково, на момент укладення договору купівлі-продажу № 5 від 21.05.1999 року були звичайним явищем в господарській діяльності. Про зазначене серед іншого свідчить і зміст пункту 1.19 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) (в редакції станом на момент укладення договору): "бартер (товарний обмін) - господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг)".

Отже, не може суперечити закону договір, оподаткування якого регулюються законами України.

Крім того, умови договору купівлі-продажу № 5 від 21.05.1999 року передбачають здійснення розрахунку шляхом взаємозаліку, як це встановлено судом апеляційної інстанції, але й шляхом оплати покупцем товару за перерахунком по факту отримання на протязі 300 банківських днів, як це передбачено розділом 3 договору.

Відповідно до ст. 172 ЦК УРСР боржникові, зобов'язаному виконати одну з двох або кількох дій, належить право вибору, якщо з закону, договору, або змісту зобов'язання не випливає інше.

Отже, здійснюючи оцінку договору суд апеляційної інстанції не врахував положень ст. 172 ЦК УРСР і дійшов помилкового висновку про недійсність договору від 21.05.1999 року № 5, на підставі якого позивач придбав комбайн.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що висновки апеляційного суду ґрунтуються на невірному тлумаченні норм матеріального права, а саме ст. ст. 224, 228, 48 ЦК УРСР, а отже оскаржувана постанова підлягає скасуванню на підставі ч. 1 ст. - 111-10 ГПК України.

Суд першої інстанції в рішенні встановив, що в рахунок взаємозаліку за поставлений трактор К-710 і причеп до нього Фізична особа -підприємець ОСОБА_1 придбав у КСП ім. Кірова комбайн "Дон-1500" 1993 року випуску на підставі договору купівлі-продажу № 5 від 21.05.1999 року, що підтверджено накладною від 21.05.1999 року № 20, актом приймання-передачі комбайну.

Місцевий суд також встановив, що 19.09.2000 року за актом опису та арешту майна № б/н державним виконавцем було описано та накладено арешт на перелік майна СТОВ "Лан" як правонаступника КСП ім. Кірова на підставі виконавчих написів нотаріуса про стягнення про стягнення заборгованості КСП на користь банку "Україна".

Серед іншого майна був описаний та арештований належний позивачу на праві власності комбайн "Дон-1500", номер двигунаНОМЕР_1, 1999 року випуску. Даний комбайн було реалізовано за кошти в сумі 10 982,40 грн.

Про реалізацію комбайну позивач дізнався в липні 2001 року і в лютому 2002 року звернувся до П'ятихатського райвідділу міліції та до П'ятихатської районної прокуратури.

25.03.2002 року було порушено кримінальну справу № 14029008 за ознаками ч. 2 ст. 364 КК України, яка 30.12.2004 року закрита відповідно до п. 2 ст. 6 КПК України за відсутністю в діянні складу злочину.

Місцевий суд також встановив, що на час опису і вилучення майно (комбайн "Дон-1500") знаходилось на зберіганні та в оренді у СТОВ "Лан" на умовах схову та оренди, зберігачем не були здійснені дії щодо виконання своїх обов'язків за даними договорами зберігання та оренди спірного комбайна.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ст. 1166 ЦК України, яка передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Колегія суддів з таким висновком не погоджується оскільки, відповідно до ст. 1 Закону України "Про державну виконавчу службу" державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб (далі - рішень) відповідно до законів України.

Питання відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями органів державної влади регулюється спеціальною нормою: статтею 1174 ЦК України.

Стаття 1174 ЦК України передбачає, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Місцевий суд невірно застосувавши до спірних правовідносин положення ст. 1166 ЦК України, дійшов помилкового висновку, що оскільки позивачем не доведено вини відділу державної виконавчої служби, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Крім того, навіть за умовами ст. 1164 ЦК України відсутність вини повинна доводити особа, яка заподіяла шкоду, а не позивач.

Також помилковим є висновок місцевого суду про недоведеність неправомірності дій державної виконавчої служби при вилученні комбайну, який належав позивачу.

Так, судом першої інстанції встановлено, що зазначений комбайн позивач придбав на підставі договору купівлі-продажу № 5 від 21.05.1999 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України "Про власність", який був чинним на момент укладення зазначеного договору, громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.

Оскільки позивач є громадянином України, придбав комбайн внаслідок підприємницької діяльності, на нього розповсюджувалася дія зазначеної норми.

Відповідно до ст. 49 цього ж Закону володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, третейським судом.

Частинами 4 та 5 статті 41 Конституції України передбачається, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Отже, вилучення органами державної виконавчої служби у позивача комбайну, який належав позивачу на праві власності, без його згоди є порушенням Конституційних прав громадянина.

Очевидний характер порушення його прав не потребує встановлення цього факту спеціальними засобами доказування.

З урахуванням невірного тлумачення судом першої інстанції положень ст. 1166 ЦК України, оскаржуване рішення підлягає скасуванню на підставі ч. 1 ст. - 111-10 ГПК України.

Згідно ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Факт належності комбайну позивачеві на підставі договору купівлі-продажу № 5 від 22.05.1999 року встановлено судами першої та апеляційної інстанцій.

Апеляційним судом встановлено, що в договорі визначено ціну комбайну в сумі 319 200 грн.

Позивач просить стягнути шкоду в сумі 319000 грн., що не перевищує вартості вилученого без згоди власника комбайну.

Спосіб відшкодування шкоди, обраний позивачем, повністю відповідає положенням ст. 1192 ЦК України: шляхом відшкодування збитків.

Згідно із ст. 22 ЦК України та ст. 225 ГК України збитки серед іншого полягають у вартості втраченого майна.

Отже з урахуванням положень ст. 1192 ЦК України позовні вимоги про стягнення 319 00 грн. підлягають задоволенню.

Що стосується вимоги заявника про стягнення моральної шкоди в сумі 10000 грн., суд касаційної інстанції дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Оскільки питання про відшкодування моральної шкоди судами ані першої, ані апеляційної інстанцій не розглядалося взагалі, в цій частині суд касаційної інстанції не може прийняти рішення по суті спору, оскільки не встановлено жодних обставин, які підлягають встановленню при розгляді спорів такої категорії, в цій частині позовних вимог справа передається на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. - 111-5, - 111-7, - 111-9, - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

Касаційну скаргу Фізичної особи -підприємцяОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.09.2008 року по справі № 21/75-08(34/108-07)(20/52) та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.05.2008 року по справі № 21/75-08(34/108-07)(20/52) скасувати.

Позов задовольнити в частині стягнення матеріальної шкоди .

Стягнути за рахунок коштів бюджету на користь Фізичної особи -підприємцяОСОБА_1 (АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер платника НОМЕР_1) 319 000 грн. шкоди.

В частині стягнення моральної шкоди справу передати на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.